"05" лютого 2015 р. м. Київ К/800/42207/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Моторного О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2013 року
у справі № 2а/2370/3472/2012
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2012 року адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3; позивач) до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби (далі - Смілянська ОДПІ Черкаської області ДПС; відповідач) задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000871720 від 12 липня 2012 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_3 113,23 грн. судового збору та 17,47 грн. компенсації витрат на правову допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю платником реального характеру розглядуваних господарських операцій.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2013 року апеляційну скаргу Смілянської ОДПІ Черкаської області ДПС задоволено. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2012 року скасовано та прийнято нову - про повну відмову в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2013 року та залишення в силі постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2012 року.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову документальну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за червень, липень, вересень 2011 року при взаємовідносинах з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, за результатами якої складено акт № 387/17/НОМЕР_2 від 11 травня 2012 року.
На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000871720 від 12 липня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12 275,84 грн. (9 820,67 грн. - основний платіж, 2 455,17 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення підприємцем пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних у ФОП ОСОБА_4 експедиторських послуг, а також у ФОП ОСОБА_5 послуг з оренди приміщення за нікчемними правочинами.
Такий висновок податковим органом зроблено з огляду на акти перевірок названих контрагентів позивача, в яких зазначено про відсутність у них необхідних умов для ведення господарської діяльності, зокрема, основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів, а також викладено думки про те, що укладені зазначеними суб'єктами господарської діяльності з контрагентами правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову та відмовляючи в його задоволенні, суд апеляційної інстанції виходив з ненадання позивачем товарно-транспортних накладних на підтвердження правомірності формування даних податкового обліку за господарськими операціями з придбання експедиторських послуг у ФОП ОСОБА_4 та відсутності в ФОП ОСОБА_5 основних фондів, в тому числі приміщень, які б могли ним бути передані в оренду ФОП ОСОБА_3
Колегія суддів вважає висновки як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції передчасними, виходячи з таких підстав.
Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми);
дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
З огляду на визначення транспортно-експедиторської послуги як роботи, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування (стаття 1 Закону України від 01 липня 2004 року № 1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність»), належним підтвердженням виконання експедиторських послуг, окрім договору транспортного експедирування, акту виконаних робіт (послуг) та експедиторських документів, є, зокрема, довіреність на право укладення договору перевезення від імені клієнта, договір перевезення, довіреність, видана експедитором організації-перевізнику на право отримання вантажу (у разі, якщо транспортування виконується третьою особою), перевізні документи.
Наведені документи дозволяють достовірно встановити, для яких саме операцій залучається експедитор.
Також, у разі сумніву щодо наявності ділової мети в операціях з придбання позивачем експедиторських послуг, як наголошував суд апеляційної інстанції, слід витребувати та дослідити докази щодо наявності в підприємця виробничої необхідності для залучення ФОП ОСОБА_4 до перевезень (як-от у разі значного обсягу робіт та послуг, недостатності власних сил та засобів для їх виконання тощо).
За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суди першої та апеляційної інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки не вимагали від позивача надати відповідні докази, не створили стороні необхідні умови для встановлення фактичних обставин у справі.
Крім того, слід враховувати, що сам собою факт відсутності в ФОП ОСОБА_5 основних фондів не може бути беззаперечним свідченням фіктивності проведених операцій, позаяк відповідні приміщення можуть орендуватись останнім з подальшою передачею в суборенду позивачу, що, відповідно, підлягає встановленню в розглядуваному випадку.
З огляду на те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.
Скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2012 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2013 року.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Моторний О.А.