05 лютого 2015 року м. Київ К/9991/38274/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Моторного О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2011 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року
у справі № 2а-9925/11/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Греіз»
до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Греіз» (далі - ТОВ «Греіз»; позивач) до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС; відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0003182305/0 від 13 липня 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Греіз» 3,40 грн. сплаченого судового збору.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2011 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
Крім того, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС на Державну податкову інспекцію у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області у зв'язку з реорганізацією, яке згідно із статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Греіз» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт № 3056/23-05/34389726 від 30 червня 2011 року.
На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003182305/0 від 13 липня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 606 250,00 грн. (485 000,00 грн. - основний платіж, 121 250,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення товариством підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехноопт» у грудні 2010 року, з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договору купівлі-продажу № 1/12 від 01 грудня 2010 року, укладеного між вказаним суб'єктом господарювання та позивачем.
Такий висновок податковим органом зроблено з урахуванням акту перевірки контрагента ТОВ «Греіз» № 721/23-03-05/37092055 від 20 квітня 2011 року, в якому зазначено про відсутність у ТОВ «Промтехноопт» в достатній кількості основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів, неперебування товариства за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, а також викладено думку про те, що укладені зазначеною юридичною особою з контрагентами правочини, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.
Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Як з'ясовано судами, на підтвердження фактичного виконання розглядуваних поставок ТОВ «Греіз» долучено до матеріалів справи належним чином оформлені видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні. Розрахунки між сторонами проведено заліком зустрічних однорідних вимог на підставі договорів купівлі-продажу № 1/12 від 01 грудня 2010 року та № 2/1 від 01 грудня 2010 року.
Придбаний у ТОВ «Промтехноопт» товар використано позивачем у власній господарській діяльності, зокрема, реалізовано іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
Враховуючи викладене, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку, слід погодитись з висновком судових інстанцій про відсутність у відповідача в даній ситуації правових підстав для прийняття оскаржуваного акту індивідуальної дії.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Замінити в даній справі відповідача - Державну податкову інспекцію у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Моторний О.А.