22 січня 2015 року м. Київ К/800/48419/14
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Карася О.В., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року
у справі № 826/12388/13-а
за позовом ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного
управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_4 (надалі також - позивач, ОСОБА_4) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 22 березня 2013 року №0002961703.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2013 року вищевказаний адміністративний позов задоволено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2013 року - без змін.
Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (надалі також -ПК України) відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 10 травня 2011 року №0002961703, яким позивачу визначено грошове зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у сумі 5418,52 грн.
Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Спірні правовідносини виникли у сфері справляння податків і зборів та стосуються правомірності винесення податкового повідомлення-рішення.
Згідно з положеннями статті 206 Земельного кодексу України (надалі також - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку і визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок.
Відповідно до пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування плати за землю є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Базою оподаткування плати за землю відповідно до пункту 271.1 статті 271 ПК визначається: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Статтею 269 ПК України визначено, що платниками податку є зокрема власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та/або їх землекористувачі, які зобов'язані сплачувати плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пункт 287.1 статті 287 ПК).
Згідно зі статтею 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
В свою чергу підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 286.1 статті 286 ПК).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є власником нежитлових приміщень у АДРЕСА_1 загальною площею 503,90 кв.м. Правомірність донарахування відповідачем грошових зобов'язань із земельного податку за користування земельною ділянкою, що знаходиться за вказаною вище адресою неодноразово була предметом оскарження позивачем.
Зокрема, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19жовтня 2011 у справі № 2а-8511/11/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2012, задоволено позов ОСОБА_4 про визнання протиправними дій ДПІ при винесенні податкового повідомлення-рішення від 10 травня 2011 року №0003621701, визнано протиправним та скасовано дане податкове повідомлення-рішення.
При цьому судами було встановлено, а відповідачем не спростовано, що земельна ділянка у АДРЕСА_1, тобто ділянка, за користування якою позивачеві нараховано земельний податок, обліковується за ВАТ «Більшовик», а тому обов'язок сплати земельного податку за користування зазначеною земельної ділянки у позивача відсутній.
Аналогічний висновок зроблено судами у справі №2а-9410/12/2670 за позовом ОСОБА_4 до ДПІ про визнання протиправними дій і скасування податкового повідомлення-рішення від 18 квітня 2012 року№0003721701. Так, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2013 року залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2012 року у справі №2а-9410/12/2670, якою адміністративний позов задоволено.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з частиною 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
В силу положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.
Таким чином, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про відсутність підстав у ДПІ для донарахування земельного податку з фізичних осіб та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.
Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.
Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча: Н. Є. Блажівська
Судді: О.В.Карась
А.О. Рибченко