24 лютого 2015року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.
суддів: Усика Г.І., Нежури В.А.,
при секретарі Троц В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1та апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03.12.2014 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовідбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа: ОСОБА_3, про визнання договору поруки припиненим, -
12.02.2014 позивач звернувся до суду із вказаним позовом , в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь суму боргу в розмірі 12818,04 доларів США та 50077, 09 грн. яка складається із 3% річних, пені та інфляційних втрат. В обґрунтування своїх вимог посилався на неналежне виконання відповідачами договірних зобов'язань згідно кредитного договору та договорів поруки укладених 21.01.2008.
Відповідачем ОСОБА_1 був поданий зустрічний позов про визнання припиненим договору поруки , мотивуючи тим, що в порушення вимог договору та чинного законодавства, Додатковою угодою 1 до кредитного договору від 25.10.2008 її сторонами була змінена відсоткова ставка, внаслідок чого збільшено і обсяг іі відповідальності як поручителя, проте своєї згоди вона не надавала. А тому просила суд визнати поруку припиненою.
Справа 756/2380/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц-796/683/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Скрипник О.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03.12.2014 позов ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволений частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 10790,32 доларів США, суму пені за період з 11.02.2013 по 11.02.2014 р. - 19070,19 грн.; три проценти річних - 5266,88 грн., інфляційні втрати від суми простроченої заборгованості - 367,38 грн, плату за обслуговування кредиту - 8 064,89 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» судові витрати у розмірі 1265, 50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» судові витрати у розмірі 1265,50 грн.
В частині стягнення з ОСОБА_3 суми заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
В зустрічному позові ОСОБА_1 до ПАТ «Родовід Банк», третя особа: ОСОБА_3, про визнання договору поруки припиненим - відмолено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій вона посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить про його скасування. Зокрема, вказує на те, що умови договору поруки щодо її зобов'язання солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором №38.1/АК-015.08.2 від 21.01.2008, а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, що укладені між банком та позичальником, не можуть свідчити про те, що поручителем була дана згода на збільшення обсягу відповідальності без її згоди, так як дані умови не містять такого положення.
Не погодився з ухваленим рішенням і позивач. Апеляційна скарга позивача мотивована також порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказують на те, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на розрахунку який наданий представником відповідачів в судовому засіданні 03.12.2014, без з'ясування думки представника позивача щодо нього та за відсутності його обґрунтування. Також позивач не погоджується із визначеним судом розміром судових витрат, так як вважає хибним твердження суду, що має братися курс валюти на момент прострочення платежу.
Представники позивача в судовому засіданні підтримали подану ними апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 просили відхилити.
Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав подану ними апеляційну скаргу, апеляційну скаргу позивача просив відхилити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених зустрічних позовних вимог.
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належними чином. Враховуючи положення ст.ст. 303-1, 305 (ч. 2) ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутності вказаних осіб.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 21.01.2008 між ПАТ «Родовід банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір відповідно до якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію на загальну суму 14427,00 доларів США з процентною ставкою 9 % річних терміном по 21.01.2015 включно /а.с.9-13/. Додатковою угодою до кредитного договору від 25.10.2008 розмір процентної ставки визначений сторонами на рівні 11% річних /а.с.14-15/.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Банк належним чином виконав свої зобов'язання та надав ОСОБА_2 суму грошових коштів у розмірі 14427,0 доларів США, що не заперечувалось в ході розгляду справи. Натомість відповідач умови договору належним чином не виконував, внаслідок чого у нього перед позивачем станом на 23.07.2014 виникла заборгованість за кредитним договором, яка згідно розрахунку складається з :
§ заборгованість за кредитом в розмірі 9638,19 доларів США,
§ заборгованість по проценти за користування кредитом - 3738,08 доларів США;
§ три проценти річних - 9886,6 грн.
§ плата за проведення розрахунків - 13351,47 грн.;
§ інфляційні втрати на суму плати за проведення розрахунків - 1640,06 грн.;
§ пеня в розмірі 77464,00 гривні /а.с.85-90/
Разом з тим, 22.07.2014 відповідачем ОСОБА_2 заявлено про застосування наслідків строків позовної давності /а.с.65-67/
Як вже вказано вище умовами договору сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання позичальником в повному обсязі взятих на себе зобов'язань (п. 7.6), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню до 21.01.2015.
Також за умовами кредитного договору (п.3.1) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у визначеному договором розмірі, щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, плати за проведення розрахунків, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.
Слід погодитись з висновком суду першої інстанції, що оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Проте, висновок суду про те, що боржник перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту з кінця 2008 року, зроблений без наявності на те підстав, оскільки з матеріалів справи, наявних на час ухвалення рішення, не вбачалось яким чином виконувались зобов'язання боржником. На вказану обставину посилався лише сам відповідач у заяві про застосування наслідків пропуску строків позовної давності.
Згідно виписки по особовому рахунку, яка є первинною бухгалтерською документацією, ОСОБА_2 здійснював платежі на виконання взятих на себе зобов'язань, зокрема, 27.08.2009, 15.10.2009, 10.11.2009, 24.12.2009, 06.07.2010, 11.10.2010, 08.12.2010, 30.12.2010, 05.07.2011, 23.05.2014 /а.с.135-160/.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Відповідно до ч. 3 цієї статі після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Отже, враховуючи, що відповідачем вчинені дії, що свідчать про визнання ним свого боргу має місце переривання перебігу позовної давності.
Позов пред'явлений до суду згідно штампу поштового відділення 12.02.2014. Тобто початок перебігу трирічного строку починається з 12.02.2011, а оплата була здійснена 05.07.2011 тобто в межах цього строку. До цього також має місце переривання строку, оскільки платежі здійснювались в 2009, 2010 роках.
За наведених обставин висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності та застосування наслідків його пропуску щодо вимог про стягнення суми заборгованості по кредиту, процентам за користування кредитом, плати за обслуговування кредиту, не відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Разом з тим, положеннями ч.2 ст.258 ЦК України встановлений спеціальний строк позовної даності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), а саме один рік.
Як вірно вказав суд першої інстанції пеня, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до ст. 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Нарахування пені передбачено п.3.9 Кредитного договору, за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів чи плати за проведення розрахунків, позичальник зобов'язаний сплачувати Банку за кожен день пеню у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої у п. 1.5 цього договору, від суми простроченого платежу. Процентна ставка встановлена сторонами у додатковій угоді на рівні 11% річних, а отже нарахування пені в розмірі 22 % відповідає умовам договору. Проте, з розрахунку наданого позивачем вбачається, що пеня в розмірі 77464,00 грн. розрахована з 11.08.2008 по 23.07.2014. При цьому в розрахунку також наведені дані щодо суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам за період з 11.02.2013 по 11.02.2014 в сумі 24596,41 грн. та суми пені за несвоєчасне погашення плати за обслуговування кредиту за період з 11.02.2013 по 11.02.2014 в сумі 2186,66 грн.
Отже, враховуючи встановлений законодавством спеціальний строк позовної давності щодо нарахування пені, наявності заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строків позовної давності та входячи з розрахунку, який не спростований належними та допустимими доказами, то пеня яка підлягає стягненню дорівнює сумі пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам та сумі пені за несвоєчасне погашення плати за обслуговування кредиту за період з 11.02.2013 по 11.02.2014 і становить 26783,07 грн. (24596,41+2186,66 =26783,07)
Таким чином, визначена судом першої інстанції сума пені на рівні 19070,19 грн. не підтверджується матеріалами справи, судом не наведений її розрахунок в мотивувальній частині, а тому доводи апеляційної скарги позивача є обґрунтованими, а рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню.
Відповідно до п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З наведеного розрахунку заборгованості вбачається, що сума інфляційних витрат нарахована на плату за проведення розрахунків, що визначена в гривнях, а тому не суперечить нормам чинного законодавства. Що стосується нарахування трьох відсотків річних, то це є мірою відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої Законом, при цьому не є неустойкою, а тому застосування спеціального строку позовної давності судом першої інстанції є помилковим. Отже стягненню підлягають як сума інфляційних втрат нарахована на суму плати за проведення розрахунків в розмірі 1640,06 грн., так і три проценти річних в сумі 9886,6 грн., як заявлено позивачем в заяві про збільшення позовних вимог /а.с.85-90/.
В забезпечення виконання зобов'язання за даним кредитним договором 28.01.2008 між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов'язувалася відповідати солідарно перед банком за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_2 за Кредитним договором № 38.1/АК-015.08.2 від 21.01.2008, а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені між Банком та Позичальником /а.с.16-17/.
Посилання представника ОСОБА_1 на те, що договір поруки, укладений між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 припинився у зв'язку з укладенням додаткового договору між ПАТ «Родовід Банк» від 25.10.2008, яким було збільшено процентну ставку, були відхилені судом першої інстанції, оскільки не узгоджується з п.1.1 договором поруки, згідно якого ОСОБА_1 взяла на себе відповідальність відповідати за всі додаткові угоди, які можуть бути укладені до закінчення кредитного договору, а отже і за умови, встановлені додатковими договорами.
Проте, судом першої інстанції не враховано, що в договорі поруки відображені і умови Кредитного договору: сума відновлювальної кредитної лінії - 14427 доларів США; процентна ставка за користування кредитом 9 % річних; щомісячна плата за проведення розрахунків - 0,2% від суми виданого кредиту; строк повного погашення заборгованості за кредитом до 21.01.2015; відповідальність за порушення зобов'язань за кредитним договором - пеня в розмірі подвійної процентної ставки, вказаної вище.
Тобто умовами договору поруки визначені межі відповідальності, зокрема, визначена процентна ставка на рівні 9 % і пеня в розмірі подвійної процентної ставки, вказаної вище.
Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Питання правового застосування вказаних положень законодавства неодноразово були предметом розгляду Верховного Суду України.
Так, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, висловлених в постановах від 21.05.2012 у справі № 6-20цс11 та у справі № 6-69цс11 збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в сторону збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.
При цьому у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав для покладення на останього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком і тягне припинення поруки (Постанова Верховного Суду України від 25.09.2013 у справі № 6-97цс13)
Тобто під змінами основного зобов'язання, в результаті яких збільшується відповідальність поручителя, вважаються такі умови і обставини, що тягнуть або можуть потягти за собою негативні наслідки для поручителя, поява для нього інших нових ризиків, відмінних від тих, з якими він попередньо погодився при укладенні договору поруки, погіршення його майнового становища.
Особливістю припинення поруки з підстав зміни зобов'язання без згоди поручителя є те, що поручитель у разі зміни зобов'язання без його згоди не лише не відповідає за повернення боржником збільшеної суми боргу, а й з моменту такого збільшення його обов'язок за договором поруки повністю припиняється - перестає існувати.
Іншим важливим моментом припинення поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України, що потребує з'ясування, є форма вираження згоди поручителя на зміну зобов'язання, забезпеченого порукою.
Оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов'язання, то, як зазначалося вище - істотними умовами договору поруки є обов'язкове посилання на основне зобов'язання, його зміст, розмір, визначення обсягу відповідальності поручителя, зміна зобов'язання забезпеченого порукою тягне за собою і зміни у договорі поруки та за своєю правовою природою фактично є і зміною умов договору поруки. Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. А відповідно до ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Враховуючи вищезазначене, а також вимоги ст. 547 ЦК України щодо вчинення правочину про забезпечення виконання зобов'язання у письмовій формі, згода поручителя має надаватись в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України (постанова від 05.06.2013 у справі № 6-43цс13) згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності повинна бути очевидною й наданою у спосіб, передбачений договором поруки.
У зв'язку із цим, враховуючи вимоги до письмової форми правочину, встановлені ст. 207 ЦК України, допустимо, щоб згода поручителя була висловлена у будь-якій письмовій формі (листі, заяві, телеграмі). Головне - вона має бути явно вираженою і відповідати дійсній волі поручителя.
В даному випадку має місце згода поручителя нести відповідальність за умовами кредитного договору, а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені між Банком та Позичальником. Оцінюючи вказану згоду поручителя колегія суддів виходить з того, що вказана згода надана на майбутні зміни зобов'язання, проте вона не може вважатися явно вираженою згодою на підвищення обсягу відповідальності, оскільки умови договору поруки також містять чітко виражені і межі відповідальності поручителя. Крім того, в договорі поруки не передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, а отже підстав вважати, що поручитель ОСОБА_1 надала згоду на зміну основного зобов'язання, що призвела до збільшення обсягу її відповідальності при укладенні договору поруки не вбачається.
Звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору (постанова Верховного Суду України від 21.11.2012 у справі № 6-134цс12).
Висновки щодо цього питання містяться також у правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 21.05.2012 у справі № 6-18цс11, від 21.05.2012 у справі № 6-20цс11.
У разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК, таке право підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки припиненою на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦКУкраїни, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК, статті 3-5, 11, 15, 31 ЦПК).
Проте слід мати на увазі, що способом судового захисту є не вимога про припинення договору поруки, а вимога про визнання поруки припиненою, оскільки порука припиняється не з моменту ухвалення судом рішення про це, а з моменту настання підстав, з якими законом пов'язане припинення поруки.
Право поручителя підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК (постанова Верховного Суду України від 21.05.2012 у справі № 6-69цс11).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність згоди ОСОБА_1 на збільшення обсягу відповідальності та відсутності підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про припинення поруки є помилковим, оскільки за умовами додаткової угоди до Кредитного договору від 25.10.2008 відбулось підвищення відсоткової ставки, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальність, без очевидної згоди на те поручителя ОСОБА_1. Проте, вимоги зустрічного позову підлягають задоволенню частково, оскільки способом судового захисту є не вимога про припинення договору поруки, а вимога про визнання поруки припиненою.
А тому рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення даних позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд прийшов до висновку про припинення поруки ОСОБА_1, то і рішення суду в частині стягнення з неї як з солідарного божника суми заборгованості за кредитним договором підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні даних позовних вимог.
Стосовно вимоги позивача про стягнення кредитної заборгованості солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, суд виходить з наступного.
07.07.2009 між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, відповідно до якого поручитель ОСОБА_3 зобов'язувалася солідарно відповідати перед банком в повному обсязі (у межах суми - 3654,79 доларів США) за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_2 за Кредитним договором № 38.1/АК-015.08.2 від 21.01.2008 /а.с.91/
Згідно з ч. 2 ст. 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник,- включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Як вбачається умовами договору поруки визначені межі відповідальності поручителя ОСОБА_3 сумою 3654,79 доларів США (п.1.1, 1.3. Договору поруки).
Пунктом 2.2 договору поруки передбачено, що поручитель доручає банку здійснити договірне списання грошових коштів зі своїх будь-яких рахунків у банку в сумі заборгованості позичальника за Кредитним договором (але в межах суми, зазначеної в п. 1,1. цього договору), у день одержання від банку письмового повідомлення, вказаного в п. 2.1 цього договору або в день одержання від позичальника письмового звернення вказаного у п. 2.2 цього договору. Пунктом 2.3 договору поруки також передбачено, що поручитель має право виконувати поточні зобов'язання позичальника за Кредитним договором.
А в силу п. 4.1 Договору поруки цей договір втрачає чинність після виконання поручителем зобов'язань за цим договором.
Судом першої інстанції на підставі меморіальних валютних ордерів від 08.07.2009 та виписки по особовому рахунку ОСОБА_3 встановлений факт внесення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед банком грошових коштів на загальну суму 3654,79 дол. США, про що не заперечував представник позивача в суді першої інстанції. Не містить доводів з цього приводу і апеляційна скарга позивача.
Таким чином, ОСОБА_3 виконала зобов'язання, передбачені умовами договору поруки, в повному обсязі, а тому вимоги позивача до ОСОБА_3 щодо солідарного стягнення суми боргу задоволенню не підлягають, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договоромз поручителя ОСОБА_3 скасуванню не підлягає.
В порядку ст. 88 ч. 5 ЦПК України підлягають зміні і встановлені судом суми судових витрат. Відповідно до ч. 1 цієї норми стороні на корить якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. При зверненні до суду позивачем сплачено 1525,32 грн. /а.с.28/, а при зверненні з заявою про збільшення позовних вимог 1005,69 грн. /а.с.83/, тобто загальна сума судових витрат становить 2531,01 грн., що підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_6, так пред'явлені вимоги до інших відповідачів відхилені судом.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03.12.2014 - скасувати в частині вирішення зустрічних позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа: ОСОБА_3, про визнання договору поруки припиненим - задовольнити частково.
Визнати припиненою поруку ОСОБА_1 за умовами договору поруки від 28.01.2008 укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк» та ОСОБА_1.
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» - задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03.12.2014 - скасувати в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалити в цій частині нове рішення:
Позов Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства«Родовід Банк» заборгованість: за кредитом в розмірі 9638,19 доларів США, по проценти за користування кредитом - 3738,08 доларів США; плату за проведення розрахунків - 13351,47 грн.; інфляційні втрати на суму плата за проведення розрахунків - 1640,06 грн.; пеню в розмірі 26783,07 гривні; три проценти річних - 9886,6 грн.. Всього підлягає стягненню: 13376,27 доларів США та 51661,2 гривні
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства«Родовід Банк» судові витрати у розмірі 2531,01 грн.
В задоволенні позовних вимогПублічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: