19 лютого 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Крижанівської Г.В.,
суддів Шебуєвої В.А., Українець Л.Д.,
при секретарі Заліській Г.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лессор Груп», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Компанія «Абаніко Лімітед», Компанія «Омега Мерчантс ЛТД», Компанія «Бенбері Есетс С.А.», про відшкодування шкоди, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року,-
У квітні 2013 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Компанії «Абаніко Лімітед», Компанії «Омега Мерчантс ЛТД», Компанії «Бенбері Есетс С.А.», в якому просив витребувати з володіння Компанії «Бенбері Есетс С.А.» житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також визнати за позивачем право власності на даний житловий будинок.
В ході розгляду справи позивач уточнив заявлені вимоги та просив замінити відповідачів Компанію «Абаніко Лімітед», Компанію «Омега Мерчантс ЛТД» та Компанію «Бенбері Есетс С.А.» на ТОВ «Лессор Груп»; витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Лессор Груп» спірний житловий будинок, стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10 782 860,00 гривень збитків, понесених в результаті незаконних дій; визнати за позивачем право власності на спірний житловий будинок.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що договір купівлі-продажу житлового будинку від 18 серпня 2008 року, укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 визнано недійсним, а тому спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею, що порушує його право власності, яке підлягає захисту шляхом витребування майна у ТОВ «Лессор Груп» як кінцевого набувача та визнання права власності. Також зазначив, що внаслідок дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з незаконного відчуження належного позивачу нерухомого майна та укладання ланцюга послідовних угод з метою ускладнення повернення нерухомого майна у власність позивача, останньому завдано шкоду в розмірі 10 782 860,00 грн., що є середньою орендною платою за користування подібними приміщеннями за період з дати укладання недійсного договору до дати подання позову.
08.04.2014 судом залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють
Справа № 761/10104/13-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1572/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Мальцев Д.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. .
самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Компанію «Абаніко Лімітед», Компанію «Омега Мерчантс ЛТД», Компанію «Бенбері Есетс С.А.».
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14.11.2014 позовну заяву залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» звернулося із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14.11.2014 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Свої доводи апелянт обґрунтував тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставини справи.
Зазначав, що власник надав дозвіл на продаж майна за умови, у тому числі, щодо обов'язкового його продажу виключно за ринковою вартістю, що дотримано не було. Тому майно вибуло із володіння позивача поза його волею. Відтак, спірне майно було придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, і власник вправі витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Також апелянт вказував, що про своє порушене право та можливість витребування майна з чужого незаконного володіння дізнався 04.10.2012 з прийняттям рішення Апеляційного суду м. Києва у справі № 22ц-4289/12, а відтак, строк позовної давності пропущено не було.
В судовому засіданні представники апелянта доводи апеляційної скарги підтримали, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Представники відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечували проти задоволення апеляційної скарги ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» посилаючись на безпідставність позовних вимог про солідарне стягнення з їх довірителів упущеної вигоди в розмірі 10782860,00 грн. Вказали на відсутність підстав для солідарної відповідальності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та на відсутність доказів завдання останньому збитків.
Представник ТОВ «Лессор Груп» в судовому засіданні також заперечував проти задоволення вимог позивача, посилаючись на те, що товариство набуло право власності на спірний будинок на правових підставах, шляхом внесення його учасником до статутного капіталу.
Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, про час і місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та письмові докази по справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 18 серпня 2008 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7
Як вбачається з матеріалів справи, 08 листопада 2008 року ОСОБА_1 подарував спірний будинок ОСОБА_2 згідно договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_8
В свою чергу ОСОБА_2 29.06.2009 року передала вказаний будинок в дар Компанії «Абаніко Лімітед».
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05.01.2011 р. визнано в Україні рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду ad hoc від 09.12.2010 р., яким визнано угоду про дарування житлового будинку АДРЕСА_1 від 29.10.2010 р. між Компанією «Омега Мерчантс ЛТД» та Компанією «Абаніко Лімітед»; визнано Компанію «Омега Мерчантс ЛТД» правомірним набувачем права власності та майнових прав на вказаний об'єкт нерухомості.
За договором купівлі-продажу, укладеним між Компанією «Омега Мерчантс ЛТД» та Компанією «БЕНБЕРІ ЕСЕТС С.А.», посвідченим приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_9 01.02.2011 року, право власності на спірний житловий будинок набула Компанія «БЕНБЕРІ ЕСЕТС С.А.».
Згідно акту № 1 прийому-передачі майна, як внеску до статутного капіталу ТОВ «Лессор груп» від 25.11.2011 р., Компанія «Бенбері есетс С.А.» передала житловий будинок АДРЕСА_1 до статутного капіталу ТОВ «ЛЕССОР ГРУП».
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня 2012 року у справі за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Компанії «Абаніко Лімітед», треті особи: приватний нотаріус КМНО ОСОБА_7, приватний нотаріус КМНО ОСОБА_8, приватний нотаріус КМНО ОСОБА_10, Компанія «Омега Мерчантс ЛТД» про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого будинку, договору про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу, повернення будинку, скасування державної реєстрації договір купівлі-продажу від 18 серпня 2008 року було визнано недійсним, оскільки на момент укладення угоди купівлі-продажу будинку ОСОБА_1 був пов'язаною з банком особою, і продаж будинку відбувся на більш сприятливих для нього умовах, за ціною, що є значно нижчою від ринкової вартості даного об'єкту.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, представники ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» посилаються на те, що будинок АДРЕСА_1 вибув з володіння останнього поза його волею, а відтак, вказаний будинок підлягає витребуванню в порядку, визначеному ст. 388 ЦК України.
Разом з тим, Цивільний кодекс України містить вичерпний перелік способів захисту права власності. Зокрема, ст. 387, 388 ЦК України передбачають право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та від добросовісного набувача.
Згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Як вбачається зі змісту вказаної норми, з'ясуванню підлягає обставина чи вибуло майно з володіння власника у силу зазначених обставин та чи придбав це майно набувач за відплатним договором, і чи не знав та не міг знати він про те, що майно придбане у особи, яка не мала право його відчужувати.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.
При цьому за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Ураховуючи вимоги ст. 10 ЦПК України та виходячи зі змісту п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, власник зобов'язаний довести, що майно вибуло з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі, а набувач довести, що він придбав майно за відплатною угодою й що він не знав і не міг знати про те, що придбаває майно в особи, якій не належить право його відчуження.
Зі змісту вищевказаного рішення Апеляційного суду м. Києва від 04.10.2012 року вбачається, що на засіданні Правління позивача від 07.07.2008 року було прийнято рішення про надання дозволу на продаж жилого будинку АДРЕСА_1 за ринковою вартістю, але не нижче балансової.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно роз'яснень, що містяться в абзаці 3 п.26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.
Суд надає оцінку тій обставині, що договір купівлі-продажу вказаного будинку від 18.08.2008 р. був визнаний судом недійсним з огляду на невідповідність вимогам Закону України «Про банки та банківську діяльність», однак не було встановлено факту укладення даної угоди поза волею відчужувача майна.
Таким чином, даним рішенням суду встановлено наявність волі власника майна на його відчуження, а відтак, посилання представників позивача на те, що вказане майно вибуло з володіння власника поза його волею є безпідставними.
Як вбачається зі змісту вищенаведеної ст. 388 ЦК України покупець не може бути визнаний добросовісним набувачем, якщо на момент укладення відплатної угоди щодо спірного майна мали місце претензії третіх осіб, про які покупцю було відомо і які згодом були в установленому порядку визнані правомірними.
Посилання представника апелянта на те, що ТОВ «ЛЕССОР ГРУП» не є добросовісним набувачем спірного будинку, оскільки йому було відомо про наявність спору щодо будинку, також не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та є припущенням. До того ж, суду не було надано жодних доказів на підтвердження вказаної обставини.
Як вже зазначалося судом, згідно акту № 1 прийому-передачі майна як внеску до статутного капіталу ТОВ «Лессор Груп» від 25.11.2011, Компанія «Бенбері есетс С.А.» передала житловий будинок АДРЕСА_1 до статутного капіталу ТОВ «ЛЕССОР ГРУП» в обмін на частку у статутному капіталі в розмірі 95 %.
На підтвердження права власності ТОВ «ЛЕССОР ГРУП» видано свідоцтво про право власності САЕ № 519481 від 16 грудня 2011 року, на підставі якого 04 січня 2012 року внесено запис про державну реєстрацію права.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно ст.12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником майна, переданного йому учасниками у власність як вклад до статутного капіталу.
Нормами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, є необхідним застосування судової практики Європейського суду у національному законодавстві як інструменту функціонування Конвенції, що є частиною національного законодавства України.
В рішенні Європейський суд з прав людини від 20.05.2010 «Україна-Тюмень» проти України» Заява N 22603/02, констатуючи порушення прав заявника при витребуванні у нього майна, зазначав, що заявник добросовісно отримав будинок в якості внеску до статутного капіталу, не знаючи про те, що відчужувач не мав повноважень на його передання, та не було підстав для передбачення, що заявник мав знати про це.
В абзаці 2 п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що під час розгляду позову власника про витребування майна, переданого як вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства, суд має враховувати, що отримання майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу є відплатним придбанням, оскільки в результаті передання вкладу особа набуває права учасника господарського товариства.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про витребування будинку АДРЕСА_1 у ТОВ «ЛЕССОР ГРУП».
Посилання апелянта на норми ст. 1212 ЦК України також не приймаються судом до уваги, оскільки відповідно вказаної норми витребуванню підлягає лише майно, набуте без достатньої правової підстави, що не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи.
Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача по солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 упущеної вигоди в порядку, визначеному нормами глави 82 ЦК України, оскільки між даними учасниками процесу не виникли деліктні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 308 ЦПК України, не можуть бути підставою для його скасування, а тому підлягають відхиленню.
Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314,315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Г.В. Крижанівська
Судді: Л.Д. Українець
В.А. Шебуєва