1[1]
24 лютого 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
представника потерпілої ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_7 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року,
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Маринівка Доманівського району Миколаївської області, українець, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,раніше не судимий,
засуджений за ч. 3 ст. 365 КК України на 8 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки; у відповідності до ст. 54 КК України ОСОБА_7 позбавлено спеціального звання - лейтенант міліції; за ч. 1 ст. 121 КК України на 6 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_11 призначено 8 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки та з позбавленням спеціального звання - лейтенант міліції. Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено відраховувати з моменту фактичного взяття його під варту, врахувавши в строк відбування покарання термін перебування під вартою з 28.10.2014 року по 18.11.2014року. Запобіжний захід ОСОБА_7 у виді підписки про невиїзд до набрання вироком законної сили залишено без зміни. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 задовольненочастково. Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 100 000 грн. моральної шкоди.
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що будучи згідно наказу №47 о/с від 12.08.2004 року призначенимна посаду наукового співробітника Науково-дослідного центру безпеки дорожнього руху МВС України, будучи працівником органів внутрішніх справ України, лейтенантомміліції, який відповідно до вимог Закону України «Про міліцію» повинен забезпечувати особисту безпеку громадян, захищати їх права, свободи та законні інтереси, запобігати правопорушенням та припиняти їх, охороняти і забезпечувати громадський порядок, виявляти та розкривати злочини, розшукувати осіб, які їх вчинили та наділений іншими повноваженнями передбачеми Законом У крани «Про міліцію», прийнявши присягу працівника органу внутрішніх справ, маючи службове посвідчення та будучи службовою особою, вчинив перевищення службових повноважень, що спричинили тяжкі наслідки та умисне тяжке тілесне ушкодження за наступних обставин.
24.09.2004 року близько 01 год. ОСОБА_12 разом із ОСОБА_13 знаходились біля підземного переходу по пр-ту Броварському в м. Києві навпроти будинку №31 по вул. Малишко, де збирались дівчата, які надавали послуги інтимного характеру.Уцей час до підземного переходу на автомобілі марки «Шкода Октавія» приїхав лейтенант міліції ОСОБА_7 , який вийшов з салону автомобіля та, підбігши до раніше не знайомих ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , пред'явив їм своє службове посвідчення працівника міліції, після чого безпідставно став вимагати в них пред'явити документи для перевірки. ОСОБА_13 відповів ОСОБА_7 , що окрім бейджика з місця роботи документів, що посвідчують його особу при собі не має, а ОСОБА_12 став сперечатись з ОСОБА_7 з приводу законності перевірки документів.
У відповідь на це ОСОБА_7 , перевищуючи свої службові повноваження, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, безпричинно наніс ОСОБА_13 один удар кулаком в область обличчя та два удари кулаком в область грудей, чим спричинив останньому фізичний біль. Від отриманих ударів ОСОБА_13 , який дійсно сприймав ОСОБА_7 , як працівника міліції, з місця події втік.
ОСОБА_7 , продовжуючи свої злочинні дії та користуючись перевагою у фізичних даних, став наносити ОСОБА_12 , який залишався на місці події, удари кулаками в обличчя та в область тулуба. ОСОБА_12 , намагаючись уникнути побиття, став тікати від ОСОБА_7 в напрямку розташованого поряд парку.
Продовжуючи свої злочинні дії ОСОБА_7 наздогнав ОСОБА_12 в парку на відстані біля 30-40 м від вказаного підземного переходу і став наносити ОСОБА_12 , який впав на землю та лежав на спині,удари руками та ногами протягом 5 хв. в ділянку тулуба та голову. При цьому ОСОБА_12 опору не чинив і від ударів вже не захищався. Після цього ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зник.
Згідно даних висновку судово-медичної експертизи №214/2723/2 від 15.11.2004 року потерпілому ОСОБА_12 були спричинені тілесні ушкодження у виді: забоїв, саден обличчя, масивної підшкіряної гематоми лівої щоки, крововиливів навколо лівого та правого ока, що мають ознаки легких тілесних ушкоджень, а також кровопідтік в правій скроневій області, великого характеру крововиливи в м'які тканини правої половини голови, субдуральної гематоми зправа, осередок дару правої тіменної частини, що мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 помер у Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги. Згідно даних висновку судово-медичної експертизи №214/2723/2 від 15.11.2004 року між комплексом пошкоджень в правій половині голови і причиною настання смерті наявний прямий причинно-наслідковий зв'язок. Об'єм і характер виявлених при операції трепанації черепа пошкоджень з урахуванням, що ОСОБА_12 доставлений в стаціонар 24.09.2004 року о 8-20 год., не виключає можливості виникнення даних тілесних ушкоджень незадовго до надходження потерпілого в стаціонар.
В апеляції прокурор, не оспорюючи доведеність винності засудженого, кваліфікацію його дій, призначене судом покарання, просить вирок Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року змінити у вступній і мотивувальній частинах з урахуванням вказаних у апеляції недоліках; у решті вирок суду залишити без зміни. Зокрема, зазначає, що вирок суду є незаконним у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. Так, у вступній частині вироку суду зазначено лише одного прокурора, який брав участь в розгляді справи, проте підтримання державного обвинувачення, згідно протоколу судового засідання, здійснювалось групою державних обвинувачів з числа працівників прокуратури району; в мотивувальній частині вироку суду в показаннях свідка ОСОБА_14 допущено неточність: невірно написано прізвище підсудного ОСОБА_7 , замість ОСОБА_7 ; в мотивувальній частині вироку зазначено, що покарання ОСОБА_7 необхідно призначити у виді позбавлення волі у межах санкції ч. 2 ст. 365 КК України, проте згідно обвинувачення та вироку суду ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 365 КК України.
В апеляції зі змінами засуджений ОСОБА_7 просить вирок Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року скасувати як незаконний та упереджений, звільнити його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 365 КК України у зв'язку з закінченням строків давності; провадження по справі закрити згідно п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України; відмовити в задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 .
В обґрунтування наведеного вказує, що постановою Дарницького районного суду м. Києва від 18.06.2014 року його безпідставно оголошено в розшук, оскільки наявним у матеріалах справи листом непрацездатності підтверджується поважність причин неявки ОСОБА_7 у судове засідання 18.06.2014 року; на час розгляду справи суд не мав об'єктивних даних на підтвердження того, що ОСОБА_7 переховувався від суду з метою уникнення відповідальності. Вважає, що в справі відсутні будь-які законні підстави для зупинення перебігу строків давності, передбачених ч. 2 ст. 49 КК України, а тому суд першої інстанції мав вирішити питання застосування вказаної статті та звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності. Крім того, наполягає на тому, що суд безпідставно ухвалив відшкодувати на користь потерпілої ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 100 тисяч гривень, не врахувавши, що мати ОСОБА_15 відшкодувала їй 154 тис. гривень, що підтверджується відповідною розпискою.
Засуджений ОСОБА_7 наполягав на перегляді вироку суду саме в межах його апеляції зі змінами.
На апеляцію засудженого ОСОБА_7 зі змінами представник потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_10 подала заперечення, в яких просила апеляцію залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без зміни.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, заперечував проти задоволення апеляції засудженого; захисника та засудженого, які підтримали апеляцію засудженого зі змінами, заперечували проти задоволення апеляції прокурора; потерпілу та її представника, які заперечували проти задоволення апеляції прокурора та апеляції зі змінами засудженого; провівши судові дебати та вислухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Постановляючи вирок, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 334 КПК України (1960 року), зокрема, виклав у мотивувальній частині вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним із зазначенням місця часу, способу вчинення та наслідків злочинів, форми вини і мотивів злочинів; навів обставини, які визначають ступінь тяжкості вчинених злочинів, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо винності ОСОБА_7 , з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винності ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 1 ст. 121 КК України, за обставин, викладених у вироку, є правильним, ґрунтується на зібраних та належним чином досліджених у суді доказах, з чим погоджується і колегія суддів.
Вірною є й кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 365, ч. 1 ст. 121 КК України.
При призначенні покарання суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст. 65, 70 КК України.
Досудове та судове слідство по справі проведено з дотриманням КПК України, порушень законодавства, що унеможливили б прийняття законного та обґрунтованого рішення по справі, колегія суддів не вбачає.
Посилання в апеляції прокурора на те, що у вступній частині вироку суду першої інстанції зазначено лише одного прокурора, який брав участь у розгляді справи, проте підтримання державного обвинувачення, згідно протоколу судового засідання, здійснювалось групою державних обвинувачів з числа працівників прокуратури району, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки сам прокурор не зазначив прізвища прокурорів, котрих вважає за необхідне вказати у вступній частині вироку.
Так, розгляд судом першої інстанції справи щодо ОСОБА_7 відбувався протягом тривалого часу, неодноразово змінювалися прокурори, які підтримували державне обвинувачення, а тому колегія суддів, у даному випадку, зазначення судом першої інстанції у вироку Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року лише одного прокурора ОСОБА_16 не вважає таким порушенням, що стало би підставою для зміни судового рішення, про що просить прокурор.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що посилання прокурора на невірне написання прізвища підсудного ОСОБА_7 , замість ОСОБА_7 у тексті вироку заслуговує на увагу, однак, вказана помилка є технічною опискою та підлягає виправленню в порядку ст. ст. 409, 411 КПК України (1960 року).
Також колегія суддів вважає опискою зазначення судом у мотивувальній частині вироку Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року того, що покарання ОСОБА_7 необхідно призначити у виді позбавлення волі у межах санкції ч. 2 ст. 365 КК України.
Як убачається зі змісту вироку, суд встановив фактичні обставини справи, що відповідають диспозиції ч. 3 ст. 365 КК України, вірно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 365 КК України та фактично призначив покарання в межах санкції ч. 3 ст. 365 КК України, однак помилково вказав ч. 2 ст. 365 КК України.
Вивченням матеріалів справи встановлено, що аргументи прокурора щодо невідповідності висновків суду викладеним у вироку фактичним обставинам справи, не є підставами для зміни вироку апеляційним судом в порядку п. 2 ч. 1 ст. 367 КПК України (1960 року), оскільки зазначені ним доводи фактичино є вказівками на допущені судом першої інстанції технічні описки у вироку суду, не впливають на доведеність винності, кваліфікацію дій та призначення покарання ОСОБА_7 .
На підставі наведеного, апеляція прокурора задоволенню не підлягає.
Положеннями ст. 49 КК України визначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло десять років - у разі вчинення тяжкого злочину.
Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.
Зі змісту ст. 288 КПК України вбачається, що у разі неявки підсудного без поважних причин в судове засідання в справах, в яких явка його є обов'язковою (стаття 262 цього Кодексу), суд має право винести ухвалу, а суддя - постанову про привід підсудного і про заміну запобіжного заходу на більш суворий або про обрання запобіжного заходу, коли його не було обрано раніше.
Як убачається з матеріалів справи, 10.06.2014 року про судове засідання 18.06.2014 року о 17.00 год. ОСОБА_7 був повідомлений належним чином (власноручнарозписка - Т6 а.с. 12). Однак у встановлені для проведення судового засідання час та день до суду не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 18 червня 2014 року ОСОБА_7 змінено запобіжний захід із підписки про невиїзд на тримання під вартою; оголошено ОСОБА_7 в розшук та постановлено взяти його під варту.
Докази на підтвердження поважності причини своєї неявки, зокрема листок непрацездатності № 955155 від 17.06.2014 року, виданий Поліклінікою № 2 Деснянського району м. Києва(т 6 а.с. 18-23), ОСОБА_7 надіслав на адресу Дарницького районного суду м. Києва лише 15.07.2014 року (згідно поштового штемпелю), тобто майже через місяць після оголошення його в розшук. 25.07.2014 року аналогічні документи надіслав на адресу Дарницького районного суду м. Києва і захисник засудженого ОСОБА_17 (т 6 а.с. 34).
Згідно повідомлення Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві 28.10.2014 року ОСОБА_7 затриманий працівниками ВКР та направлений до Київського СІЗО №13 (т 6 а.с. 38, 43-45).
Беручи до уваги, що на час винесення судом першої інстанції постанови від 18.06.2014 року даних про поважність причин неявки засудженого, клопотань про перенесення розгляду справи у суду не було; докази на підтвердження перебування ОСОБА_7 на лікарняному засудженим надано майже через місяць після оголошення його в розшук; затримання ОСОБА_7 (якому було відомо, що триває розгляд справи щодо нього в суді) майже через 4 місяці після оголошення його в розшук, - колегія суддів погоджується з наведеними в постанові Дарницького районного суду м. Києва від 18 червня 2014 року обґрунтуваннями та розцінює неявку ОСОБА_7 в судове засідання суду першої інстанції та не повідомлення суд про причинитакої неявки, як умисне порушення процесуальних обов'язків, переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, перешкоджання встановленню істини у кримінальній справі та необгрунтоване затягування її розгляду.
Факт перебування ОСОБА_7 на лікарняномуз 17.06.2014 року по 19.06.2014 року, що підтверджує листок непрацездатності № 955155 від 17.06.2014 року, не свідчить про відсутність у ОСОБА_7 , який був заздалегідь обізнаний про дату та час розгляду справи щодо нього в суді, можливості у будь-який спосіб повідомити суд про причини неявки в судове засідання 18.06.2014 року.
Наведені обставини виключають можливість застосування положення ч. 1 ст. 49 КК України та звільнення засудженого ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності, оскільки наявність постанови Дарницького районного суду м. Києва від 18 червня 2014 року, якою ОСОБА_7 оголошено в розшук, свідчить про його ухилення від суду.
Доводи апеляції зі змінами засудженого вказаних висновків суду не спростовують, в тому числі й у частині відмови в задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 , а тому його апеляція задоволенню не підлягає.
Істотних порушень норм закону при перевірці справи апеляційним судом, що стали б підставою для скасування чи зміни вироку суду з мотивів, указаних апелянтами, колегія суддів не знаходить.
З урахуванням викладених обставин, перевіривши справу в межах поданих апеляцій, колегія суддів дійшла висновку, що апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого з наведених у них підстав задоволенню не підлягають, а вирок як законний та обґрунтований необхідно залишити без зміни.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України (1960 року) та п. п. 11, 13, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (13.04.2012 року), колегія суддів,-
Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_7 зі змінами залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року за ч. 3 ст. 365, ч. 1 ст. 121 КК України щодо ОСОБА_7 , - без зміни.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
_______________ ______________ ______________
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2
Справа № 11/796/61/2015 Категорія: ч. 3 ст. 365, ч. 1 ст. 121 КК України
Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_18
Доповідач: ОСОБА_1