24 лютого 2015 року м. Київ К/9991/8985/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Нахімовського районного суду м. Севастополя від 6 липня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі про скасування наказів та поновлення на роботі,
У лютому 2011 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача. Просив скасувати накази управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі № 613 від 23 липня 2010 року та № 130 о/с від 20 серпня 2010 року в частині звільнення його з органів внутрішніх справ, зобов'язати відповідача поновити його на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Гагарінського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що його звільнення відбулося з порушенням порядку та процедури звільнення.
Постановою Нахімовського районного суду м. Севастополя від 6 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.
Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з квітня 2003 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з листопада 2009 року займав посаду оперуповноваженого сектору кримінального розшуку Гагарінського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі.
Наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі № 613 від 23 липня 2010 року «Про порушення службової дисципліни працівниками управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі та покарання винних» за порушення службової дисципліни, що виразилося у керуванні власним транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.
Вказаний наказ виконано шляхом видачі наказу управлінням Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі № 130 о/с від 20 серпня 2010 року, яким ОСОБА_4 звільнено із займаної посади у запас Збройних Сил України за п. «є» ст. 64 (за порушення дисципліни) Положення.
Підставою для видання наказів про звільнення позивача стали висновок службового розслідування, затверджений 23 липня 2010 року, та результати атестації від 20 серпня 2010 року. В ході службового розслідування встановлено порушення позивачем п. 2.9 Правил дорожнього руху України, статтей 1, 2, 7 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», статтей 2, 10 Закону України «Про міліцію», наказу Міністерства внутрішніх справ України № 90 від 26 березня 2010 року, пунктів 3, 8, 9, 10, 11 Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ України. Так, 19 липня 2010 року позивач перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував власним транспортним засобом, від проходження у встановленому порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння категорично відмовився.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення позивача є правомірним, оскільки службовим розслідуванням встановлено факт порушення позивачем 19 липня 2010 року службової дисципліни, порядок звільнення дотримано.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права та обов'язки визначені Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29 липня 1991 року.
Відповідно до п. «є» ст. 64 Положення середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.
Згідно ст. 2 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Частиною 1 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Статтею 7 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» передбачено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема, дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.
Виходячи зі змісту ст. 12 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.
Відповідно до ст. 14 цього ж Закону при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Згідно ч. 5 ст. 18 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу.
Враховуючи вищенаведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність дій відповідача при звільненні позивача з органів внутрішніх справ на підставі п. 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення, оскільки факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку доведено, звільнення проведено з дотриманням вимог статей 14, 18 Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».
Доводи касаційної скарги про те, що при скоєнні правопорушення позивач не перебував на службі, а тому не порушив службової дисципліни, не ґрунтуються на законі, зокрема, на положеннях ст. 7 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», якою передбачено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку.
Згідно частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 цього Кодексу, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи касаційної скарги про незаконність судового рішення, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи, спростовуються висновками судів, викладеними у судових рішеннях.
Тому колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Нахімовського районного суду м. Севастополя від 6 липня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.В. Тракало
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк