17 лютого 2015 року м. Київ К/800/58739/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргуХарківської митниці Міндоходів
на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 07.08.2013
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013
у справі № 820/5504/13-а
за позовомНаціонального наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут»
доХарківської митниці Міндоходів
проскасування податкових повідомлень-рішень,-
Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут» звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківської митниці Міністерства доходів і зборів України про скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 06.06.2013 за № 64 та № 65.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2013, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013, позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, наступне:
- Харківською обласною митницею Державної митної служби України проведено планову виїзну документальну перевірку Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» щодо дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за період з 01.09.2009 по 30.04.2012, за результатами якої складено проміжний акт №0011/13/807000000/0014312223 від 01.03.2013;
- актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог Законів України «Про Єдиний митний тариф» та «Про податок на додану вартість» в частині несплати митних платежів за рахунок безпідставного застосування положень Стамбульської конвенції про тимчасове ввезення топазів огранених та не огранених, що призвело до зменшення позивачем податкового зобов'язання на суму 338 380,49 грн., з яких ввізне мито на суму 30 212,55 грн. та податок на додану вартість на суму 308 167,94 грн.;
- за результатами поданих позивачем заперечень на проміжний акт Харківською обласною митницею ДМС України складено висновок від 13.03.2013 № 11/02-14/2707, яким частково прийнято заперечення позивача та зменшено податкові зобов'язання на суму нарахувань по ВМД № 220680 від 10.02.2012 у зв'язку зі спливом строку давності, в іншій частині заперечення залишено без задоволення;
- на підставі проміжного акту перевірки відповідачем прийнято:
1) податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 15.03.2013 № 42, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по миту на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності, у розмірі 39 332,67 грн. (з яких: 26 221,78 грн. - основний платіж та 13 110,89 грн. - штрафні санкції);
2) податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 15.03.2013 № 43, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності, у розмірі 401 193,02 грн. (з яких: 267 462,01 грн. - основний платіж та 133 731,01 грн. - штрафні санкції);
- за результатами поданої позивачем скарги на податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 15.03.2013 № 43, № 42, рішенням Міністерство доходів і зборів України від 30.05.2013 № 3862/6/99-99-10-01-04-15 встановлено необґрунтованість застосування штрафу у розмірі 50% замість 25%, у зв'язку з чим сума грошового зобов'язання зменшена на відповідну суму штрафних санкцій, в іншій частині скаргу позивача залишено без задоволення;
- з урахуванням рішення про результати розгляду скарги відповідачем прийнято:
1) податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 06.03.2013 № 64, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по миту на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності, у розмірі 32 777,23 грн. (з яких: 26 221,78 грн. - основний платіж та 6 555,45 грн. - штрафні санкції);
2) податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 06.03.2013 № 64, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності, у розмірі 334 327,51 грн. (з яких: 267 462,01 грн. - основний платіж та 66 865,50 грн. - штрафні санкції).
Під час проведення перевірки відповідачем встановлено, що у 2010 році відповідно до Додатку В.3 Конвенції про тимчасове ввезення у митному режимі тимчасового ввезення на підставі контрактів від 15.03.2004 №04/35-2004 та від 17.03.2004 № 05/35-2004 на адресу позивача за ВМД ввозились кристали топазу, з метою їх опромінення на прискорювачах електронів. Відповідач вважає, що, оскільки позивач отримував грошові кошти за виконання робіт по вказаним контрактам, то операції з опромінення кристалів топазу на прискорювачах електронів не є неприбутковими, а тому оподаткування товару на момент митного оформлення необхідно було здійснювати зі сплатою ввізного мита та на загальних підставах, без застосування преференції « 98».
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивував своє рішення тим, що кошти, отримані позивачем за виконання робіт з опромінення кристалів топазів є платою за послуги, надання яких пов'язане з виконанням основних функцій та завдань позивача, оскільки діяльність по виконаним роботам передбачає певні затрати інституту (оплата електроенергії, теплопостачання та інше), які не відшкодовуються бюджетом, а покриваються підприємством - замовником. При цьому, суди дійшли висновку, що отримані кошти є доходом позивача (який зараховано до спеціального фонду - кошторису за 2010 рік та використано на здійснення фактичних витрат), а не прибутком. Відповідно, ввезення кристалів є не комерційною, а неприбутковою діяльністю позивача.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.
Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між НДК «Прискорювач» ННЦ ХФТІ (відокремлений структурний підрозділ ННЦ ХФТІ без права юридичної особи) та фірмою «Gunter Meelis»(Germany) укладено контракт від 01 січня 2000 року № 1. На заміну зазначеного контракту між ННЦ ХФТ та фірмою «Gunter Meelis» (Germany) укладено контракт №04/35-2004 від 15 березня 2004 року.
Відповідно до ч.4 контракту від 15 березня 2004 року №04/35-2004 вартість робіт визначена в доларах США та розраховується за фактично виконані обсяги робіт згідно Додатку 1, за взаємною згодою сторін розцінки можуть переглядатися щорічно. Вартість контракту складає 499 999 доларів США.
До контракту № 04/35-2004 сторонами укладено додатки № 2 та №3, якими визначено план наукових досліджень, додаткову угоду № 2, за змістом якої жодних фінансових розрахунків між замовником та виконавцем за проведення наукових досліджень не передбачено, та додаткову угоду № 5, за змістом якої термін дії контракту було продовжено до 15 березня 2014 року.
За умовами контракту від 15 березня 2004 року №04/35-2004, з урахуванням додатків та додаткових угод до нього, позивач на своєму обладнанні проводить опромінення кристалів топаза та іншого дорогоцінного і напівдорогоцінного каміння, які надаються замовником. При проведенні робіт по опроміненню позивач здійснює наукові дослідження, проводить досліди, випробування для подальшого удосконалення можливостей використання прискорювачів електронів, план яких затверджено в Додатках №№ 2, 3 до контракту.
Крім того, між НДК «Прискорювач» ННЦ ХФТІ (відокремлений структурний підрозділ ННЦ ХФТІ без права юридичної особи) та компанією «Topaz Minerals Corporation» укладено контракт від 20 травня 2001 року № 1/2001. На заміну зазначеного контракту між позивачем та фірмою «Gunter Meelis» (Ізраїль) укладено контракт № 05/35-2004 від 17 березня 2004 року.
Згідно ч. 4 контракту від 17 березня 2004 року №05/35-2004 вартість робіт визначена в доларах США та розраховується за фактично виконані обсяги робіт згідно Додатку 3, за взаємною згодою сторін розцінки можуть переглядатися щорічно. Вартість контракту складає 499 999 доларів США.
До контракту № 04/35-2004 укладено додаток № 4 та № 5, якими визначено план наукових досліджень, додаткову угоду № 4, згідно якої закріплено, що ніяких фінансових розрахунків між замовником та виконавцем за проведення наукових досліджень не передбачено, додаткову угоду №9, згідно якої термін дії контракту було продовжено до 17 березня 2014 року, вантажі по даному контракту можуть направлятись замовником виконавцю компанією «UNI TRADE (UK) LTD» London.
За умовами контракту від 17 березня 2004 року № 05/35-2004, з урахуванням додатків та додаткових угод до нього, ХФТІ на своєму обладнанні проводить опромінення кристалів топаза та іншого дорогоцінного і напівдорогоцінного каміння, які надаються замовником. При проведенні робіт по опроміненню позивач здійснює наукові дослідження, проводить досліди, випробування для подальшого удосконалення можливостей використання прискорювачів електронів, план яких затверджено в додатках № 4 та № 5 до контракту.
Відповідно до ст.32 Митного кодексу України № 92-IV від 11.07.2002 (який діяв на момент виникнення спірних відносин) митні органи, спеціалізовані митні установи та організації можуть надавати заінтересованим особам, у тому числі на платній основі, консультації з питань митної справи, а також тексти опублікованих нормативно-правових актів із зазначених питань.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач (його структурний підрозділ - НДК «Прискорювач») звернувся до відповідача з запитом, за результатами розгляду якого листом від 15 березня 2004 року № 25/2-9-17/3006-ЕП Державна митна служба України повідомила позивача про те, що контролюючий орган вважає за можливе ввезення на митну територію України вищезазначених кристалів відповідно до укладених НДК «Прискорювач» ННЦ ХФТІ зовнішньоекономічних угод відповідно до вимог ч.4 ст.206 Митного кодексу України, тобто, як тимчасове ввезення контейнерів, піддонів, упаковки, а також будь-яких інших товарів, що ввозяться (вивозяться) у зв'язку з якою-небудь комерційною операцією, але ввезення яких саме по собі не є комерційною операцією, з умовним повним звільненням від оподаткування.
За змістом п.35 ст.1 Митного кодексу України пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.
Згідно п.19 ст.1 названого Кодексу митні процедури - це операції, пов'язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.
За змістом ч.4 ст.206 Митного кодексу України, дозвіл на тимчасове ввезення на митну територію України (тимчасове вивезення за межі митної території України) під зобов'язання про зворотне вивезення допускається щодо контейнерів, піддонів, упаковки, а також будь-яких інших товарів, що ввозяться (вивозяться) у зв'язку з якою-небудь комерційною операцією, але ввезення яких саме по собі не є комерційною операцією.
Згідно ст.207 Митного кодексу України рішення про допущення товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезення (вивезення) приймається митним органом у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем, відповідно до ч.4, 6 ст.206, ст.207 Митного кодексу України, Конвенції про тимчасове ввезення (п.2 Додатку 1 до Додатку В.3) було подано митному органу заяви від 20 грудня 2010 року, від 18 серпня 2010 року, від 25 січня 2010 року, від 01 березня 2010 року, від 01 квітня 2010 року, від 04 червня 2010 року, від 15 квітня 2010 року, від 09 липня 2010 року, від 12 серпня 2010 року, від 20 вересня 2010 року, від 20 грудня 2010 року про надання дозволу на переміщення з проханням надати дозвіл на тимчасове ввезення (вивезення) з умовним повним звільненням від оподаткування (з повним переліком документів). Вказані заяви було прийнято відповідачем, про що свідчать штампи на копіях заяв.
У графі «строк дії/особливі умови дозволу/причини відмови» начальником ВМО 2 зазначено, що дозвіл надається «на підставі ст.206 МК України та додатка В.3. Конвенції про тимчасове ввезення», тобто, позивачу було надано дозвіл на тимчасове ввезення (вивезення) з умовним повним звільненням від оподаткування.
Таким чином, ввезення кристалів топазу за вищезазначеними контрактами проводилося позивачем на підставі п.2 Додатку 1 Додатку В.3 Конвенції: товари, що використовуються для здійснення випробувань, перевірок, експериментів чи демонстрацій.
Відповідно до Стамбульської Конвенції про тимчасове ввезення від 26.06.1990 тимчасове ввезення означає митний режим, який дозволяє приймати на митну територію певні товари (у тому числі, транспортні засоби), умовно звільнені від ввізного мита і податків, без застосування заборон чи обмежень економічного характеру на ввезення; такі товари (у тому числі, транспортні засоби), мають ввозитися з визначеною метою і призначатися для подальшого вивезення у встановлений термін, та не піддаватися змінам, за винятком нормального зниження їхньої вартості (амортизації) внаслідок їхнього використання.
Пунктами 1,2 ст.2 названої Конвенції передбачено, що відповідно до положень цієї Конвенції, кожна із Договірних Сторін зобов'язується надавати згоду на тимчасове ввезення товарів, зазначених у Додатках до цієї Конвенції. Режим тимчасового ввезення надається з загальним умовним звільненням від ввізного мита і податків та без застосування ввізних обмежень чи заборон економічного характеру.
Відповідно до ст. 2 (g) Додатку В.3 Конвенції правом на тимчасове ввезення відповідно до ст.2 Конвенції користуються будь-які інші товари, що ввозяться в рамках торгової операції для цілей, наведених у Додатку І до цього Додатку, ввезення яких не є торговою операцією само по собі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем складено ВМД № 221715 (форма МД-2, МД-3, форма МД-6) за контрактом від 15 березня 2004 року № 04/35-2004 та ВМД №№ 223079, 220268, 221013, 223833, 221589, 222581, 221566, 222342 (форма МД-2, МД-3, форма МД-6) за контрактом від 17 березня 2004 року № 05/35-2004.
Відповідно до п.2 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 червня 1997р. № 574, вантажна митна декларація - це письмова заява встановленої форми, що подається митному органу на паперовому носії або як електронний документ (електронна ВМД) і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування та сплати податків, зборів та інших платежів.
Відповідно до ст. 86 Митного кодексу України митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи. З моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення.
Згідно розділу 2 «Заповнення граф ВМД при декларуванні товарів, що ввозяться (ввезені) на митну територію України» Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом ДМСУ від 09 липня 1997 року № 307, у графі 36 «Преференція» зазначаються цифрові коди податкових пільг відповідно до Класифікаторів пільг в обкладенні товарів увізним митом, акцизним збором, податком на додану вартість, що затверджуються Держмитслужбою, передбачених законодавством щодо товару, описаного в графі 31 ВМД та класифікованого в графі 33 ВМД.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у вищезазначених ВМД у графі 36 проставлений код 098000098.
Під час здійснення митного контролю з боку посадових осіб відповідача зауваження до ВМД, поданих позивачем, були відсутні, тобто, контролюючий орган підтвердив правильність та достовірність заповнених ВМД, що підтверджується завершальною стадією митного оформлення - проставленням відбитку печатки у відповідній графі.
За змістом ст.69 Митного кодексу України незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи
Відповідно до ст.78 Митного кодексу України митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі цього Кодексу відповідно до заявленого митного режиму.
Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю контролюючими органами після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.
Однак, таких обставин у даній справі судами не встановлено та в наявних матеріалах справи не наведено.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову, оскільки митним органом при ввезенні товару за результатами здійснення митних процедур (зокрема, щодо опрацювання наданих позивачем заяв про надання дозволу на переміщення з проханням надати дозвіл на тимчасове ввезення), та після прийняття вантажних митних декларацій (згідно яких товар було ввезено в режимі тимчасово ввезення) і пропуску спірного товару на митну територію України, не було встановлено порушень позивачем вимог чинного законодавства, а тому правові підстави для донарахування митним органом позивачу сум податкових зобов'язань по митним платежам та по податку на додану вартість при ввезенні товару відсутні.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Харківської митниці Міндоходів залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль
О.А. Моторний