24 лютого 2015 року м. Київ К/800/31475/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуНікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2013
та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014
у справі № 804/526/13-а
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Птахокомплекс «Дніпровський»
доНікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Птахокомплекс «Дніпровський» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001022210 від 27.12.2012.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014, позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:
- відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Акопт» за період діяльності: квітень-травень 2012 року, за результатами якої складено акт № 2554/221/36020648 від 10.12.2012;
- актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог ст.185, ст.188, ст.198, ст.201, ст.209 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість по скороченій декларації з податку на додану вартість на суму 521 125,15 грн.;
- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 00010222107 від 27.12.2012, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» та за штрафними санкціями на суму 651 406,44 грн.
Висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на даних акту від 24.09.2012р. № 401/22-417/37999413 «Про результати невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Акопт» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків та зборів за період 21.12.2011 по 30.06.2012», складеного іншим податковим органом, яким встановлено, що за період з 20.12.2011 по 30.06.2012 діяльність ТОВ «Акопт» має ознаки нереальності здійснення господарських операцій.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що висновки акту не відповідають дійсним обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах закону, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесено відповідачем без урахування всіх обставин, які мали значення для його прийняття, оскільки за результатами судового розгляду справи встановлено реальний характер здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Акопт», які підтверджуються належним чином документами первинного бухгалтерського обліку.
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Акопт» укладено договір поставки товару від 24.04.2012, яким обумовлено всі суттєві умови купівлі-продажу товару (сої врожаю 2011-2012 років), зокрема, умови передачі товару, оплати, вимоги до якісних та кількісних характеристик тощо.
Дослідивши подані позивачем первинні документи, складені за результатами здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Акопт», судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується відповідачем, що вони містять всі необхідні реквізити, в тому числі, найменування та кількість переданого товару, підписи уповноважених осіб на отримання товару, печатки підприємств - учасників вчиненої господарської операції.
Так, судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що поданими позивачем доказами підтверджено факт оплати товару, його поставки та отримання.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які визнали безпідставними доводи відповідача щодо неналежного оформлення товарно-транспортних накладних, як на одну з підстав визнання нікчемним спірного правочину, оскільки товарно-транспортна накладна не є бланком суворої звітності, а також, враховуючи специфіку товару, який перевозився, заповнення деяких положень (граф) товарно-транспортної накладної є недоцільним («вид пакування», «кількість місць»). При цьому, товарно-транспортна накладна містить всю інформацію, необхідну для перевезення даного виду товару відповідним транспортним засобом, а саме, вагу нетто, брутто при відвантаженні та розвантажені, підписи осіб, що брали участь у транспортному процесі, що скріплені печатками, в тому числі і вагової, пункти завантаження та розвантаження.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними з огляду на те, що податковим органом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цих своїх доводів.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі розрахунків, проведених за наслідками реально здійснених господарських операцій.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи в межах касаційної скарги та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль
О.А. Моторний