"19" лютого 2015 р. м. Київ К/800/18776/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів:Черпіцької Л.Т.
Розваляєвої Т.С.
Маслія В.І.
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24.02.2013р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013р. у справі № 2а-3048/11 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Сасівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, третя особа Управління Держкомзему у Виноградівському районі Закарпатської області про визнання дій протиправними та визнання державних актів на землю недійсними, -
ОСОБА_5 звернувся з позовом до Сасівської сільської ради, ОСОБА_4, третя особа Управління Держкомзему у Виноградівському районі про визнання дій протиправними та визнання державних актів на землю недійсними.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до рішення Сасівської сільської ради від 22 квітня 1997 року, громадянці ОСОБА_7 було передано в приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,24 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. На підставі даного рішення 05.03.2001 року нею отримано державний акт на право власності на земельну ділянку. В 2010 році на підставі даного Державного акту на цю ж земельну ділянку було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ЯЛ № 073823 від 16.12.2010 року, реєстраційний № 011024200075 на ім'я ОСОБА_4. При проведенні землевпорядних робіт по виготовленню технічної документації для видачі державних актів в 2000-2001 роках працівниками землевпорядної організації застосовувався метод визначення координат, який не був точним, а довжини замірювались рулеткою. Таким чином, при формуванні планів ділянок не брались до уваги всі точки згинів межі. В результаті цього обидва державні акти не відповідають встановленим ще під час забудови житлового будинку межам, так як, якщо взяти за основу державний акт сусідки Фозекош, то лінія межі проходить через його подвір'я та кут літньої кухні, яка побудована ще в 1970-х роках.
Постановою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24.04.2012р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013р., позов задоволено повністю. Поновлено позивачу строк оскарження дій Сасівської сільської ради, визнавши його таким, що пропущений з поважних причин. Визнано дії посадових осіб Сасівської сільської ради у визначенні меж земельних ділянок, наданих відповідно до рішення 6 сесії 22-го скликання Спасівської сільської ради від 22 квітня 1997 року у приватну власність, які послужили предметом для виготовлення державних актів на право власності на землю серії І-ЗК № 004744 від 30 червня 2000 року на ім'я ОСОБА_5 та серії ЯЛ № 073823 від 16.12.2010 року на ім'я ОСОБА_4, протиправними. Визнано недійсними державний акт на право приватної власності на землю серії ЯЛ № 073823 від 16.12.2010 року, реєстраційний № 011024200075, яка розміщена в АДРЕСА_1, що виданий на ім'я ОСОБА_4 та державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЗК № 004744 від 30 червня 2000 року виданий на ім'я ОСОБА_5.
Не погоджуючись з постановою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24.02.2013р. та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013р. ОСОБА_4 звернулась з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на те, що при прийнятті зазначених судових рішень було порушено норми матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідно до рішення 6 сесії 22-го скликання Сасівської сільської ради від 22 квітня 1997 року ОСОБА_5 було передано в приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,23 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. На підставі даного рішення в 30.06.2000 року ним отримано державний акт на право власності на дану земельну ділянку.
Відповідно до рішення 6 сесії 22-го скликання Сасівської сільської ради від 22 квітня 1997 року відповідачці ОСОБА_7 було передано в приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,24 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. На підставі даного рішення 05.03.2001 року нею отримано державний акт на право власності на земельну ділянку.
В 2010 році на підставі даного Державного акту на цю ж земельну ділянку було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ЯЛ № 073823 від 16.12.2010 року, реєстраційний № 011024200075 на ім'я ОСОБА_4. При проведенні землевпорядних робіт по виготовленню технічної документації для видачі державних актів в 2000-2001 роках працівниками землевпорядної організації застосовувався метод визначення координат, який не був точним, а довжини замірювались рулеткою.
Таким чином, при формуванні планів ділянок не брались до уваги всі точки згинів межі і в результаті цього обидва державні акти не відповідають встановленим ще під час забудови житлового будинку межам. При виготовленні нового державного акту на ім'я ОСОБА_4 Позивач відмовився від підписання акту погодження меж так як схему земельної ділянки визначено не правильно. Не дивлячись на це державний акт на ім'я ОСОБА_4 було виготовлено та їй видано без погодження позивача а за погодженням відповідача Сасівської сільської ради.
Розглядаючи справу та задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що у зв'язку з неправомірними діями представників органу місцевого самоврядування, а саме Сасівської сільської ради, які виразились у неправильному визначенні меж при проведенні землевпорядних робіт по виготовленню технічної документації для отримання державних актів на право власності на землю, було виготовлено та видано державні акти, дані в яких не відповідають дійсності та які порушують його права щодо володіння, користування чи розпорядження належною йому земельною ділянкою, а також своїм нерухомим майном, так як межа, визначена в державному акті на право приватної власності на землю серії ЯЛ № 073823 від 16.12.2010 року проходить через побудовані ще в 1970-х роках надвірні споруди.
Однак, колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними, враховуючи наступне.
Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 99 КАС України (в редакції станом на час звернення з позовом) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги зазначив також про поновлення позивачу строку звернення з позовом. Водночас в судовому рішенні не зазначено про наявність будь-яких поважних підстав для його поновлення.
Між тим, позивач у 2011 розі звертаючись з даним позовом, у позовній заяві поставив вимоги про визнання неправомірними дій посадових осіб Сасівської сільської ради та державних актів на землю, що мали місце та були видані ще у 2000 році.
Розглядаючи справу та задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки судовому рішенню у справі Виноградівського районного суду Закарпатської області № 2-336/10 у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Виноградівського землевпорядного комунального підприємства «Земля» про визнання державних актів на право приватної власності на землю недійсними.
Згідно з ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Крім того, колегія суддів вважає, що для вирішення питання чи відповідає фактично межа між дворогосподарствами сторін межі, яка зазначена в Державних актах на право приватної власності на землю, необхідно спеціальні знання, і на це питання відповідь може дати, у тому числі, і землевпорядна експертиза.
Відповідно до ч.1 ст. 81 КАС України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.
Що стосується позовних вимог в частині визнання недійсними державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЛ № 073823 від 16.12.2010 року виданий на ім'я ОСОБА_4 та державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЗК № 004744 від 30 червня 2000 року виданий на ім'я ОСОБА_5, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у ст. 3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень і нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Як вбачається із адміністративного позову, однією з вимог позивача є визнання недійсним державних актів про право власності на земельну ділянку.
Суд, звертає увагу позивача на те, що в адміністративному суді оскаржуються виключно рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
За змістом статті 126 Земельного кодексу України, статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" видача державного акт здійснюється з метою посвідчення державної реєстрації права власності на землю, яке вже виникло.
Враховуючи, що державний акт на право власності на земельну ділянку не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а є документом, який посвідчує право власності на земельну ділянку відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України, тому суд виходить з того, що державний акт про право власності на земельну ділянку не породжує правовідносини, що можуть бути предметом адміністративного спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Відтак, суд не повинен розглядати справу в тому разі, якщо пред'явлені позивачем вимоги не випливають із певних правовідносин, а отже, не підпадають під судову юрисдикцію.
Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.2 ст. 227 КАС України).
З огляду на викладене, судові рішення, ухвалені у даній справі, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справу суду належить усунути недоліки, викладені у мотивувальній частині ухвали і правильно застосувати до спірних правовідносин норми процесуального права.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24.02.2013р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013р. скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: