"26" лютого 2015 р. м. Київ К/800/17108/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого: судді Мороза В.Ф.
Суддів: Логвиненко А.О.
Донець О.Є.
за участю секретаря судового засідання: Слободян О.М.
за участю представника виконавчого комітету Вінницької міської ради - Лірник І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу виконавчого комітету Вінницької міської ради на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року у справі
за позовом ОСОБА_3
до виконавчого комітету Вінницької міської ради
про визнання протиправним та скасування рішення,
У липні 2013 року позивач звернувся з позов про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 20.06.2013 року №1443 про скасування архітектурно-планувального завдання із змінами та доповненнями на проектування об'єкта архітектури по АДРЕСА_2. В обґрунтування позову зазначив, що таке рішення прийнято відповідачем з перевищенням повноважень та за відсутності встановлених для цього законом підстав.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 05.11.2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2014 року позов задоволено. Рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №1443 від 20.06.2013 року «Про скасування архітектурно-планувального завдання із змінами та доповненнями на проектування об'єкта архітектури по АДРЕСА_2» визнано протиправним та скасовано. Задовольняючи позов, суди зазначили, що на підставі архітектурно-планувального завдання позивачем було розроблено проект з реконструкції приватного житлового будинку та надано дозвіл на виконання будівельних робіт, який є чинним до завершення виконання будівельних робіт. У зв'язку з цим суди дійшли висновку, що архітектурно планувальне з завдання реалізується в проекті і з моменту затвердження останнього та отримання дозволу є виконаним. При цьому суд апеляційної інстанції зробив припущення та зазначив, що у випадку, якщо вважати архітектурно-планувальне завдання рішенням місцевого органу містобудування та архітектури, то відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 року не може бути скасоване органом місцевого самоврядування, оскільки вичерпало свою дію фактом виконання.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд. При цьому зазначає про необґрунтованість висновків судів, їх невідповідність обставинам справи. Вказує на те, що суди, обмежившись посиланням на виконання архітектурно-планувального завдання, залишили поза увагою його невідповідність вимогам містобудівної документації, місцевих правил забудови, державних норм та стандартів.
Позивач проти задоволення касаційної скарги заперечує, оскаржувані рішення вважає обґрунтованими та законними, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Судова колегія вбачає підстави для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради №1443 від 20.06.2013 року було скасовано архітектурно планувальне завдання №348 від 24.12.2007 року, надане управлінням містобудування та архітектури міської ради ОСОБА_3 на проектування об'єкта архітектури по АДРЕСА_1 зі змінами та доповненнями від 27.05.2008 року №М-1-1847/01-09 та від 13.06.2012 року №М-05-16394,05-05-8.
Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення має бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.
За змістом статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування вповноважені приймати нормативні та ненормативні акти. Ненормативними (актами індивідуальної дії) є акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
При цьому відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет ради у тому числі має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.
Відповідно до пункту 13 Порядку надання архітектурно-планувального завдання та технічних умов щодо інженерного забезпечення об'єкта архітектури і визначення розміру плати за їх видачу, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1999 р. N 2328 13 архітектурно-планувальне завдання - це комплекс містобудівних та архітектурних вимог і особливих умов проектування і будівництва об'єкта архітектури, що випливають з положень затвердженої містобудівної документації, державних будівельних норм, місцевих правил забудови населених пунктів, відповідних рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, включаючи вимоги і умови щодо охорони пам'яток історії та культури, довкілля, законних прав і інтересів фізичних та юридичних осіб при розташуванні об'єкта архітектури на конкретній земельній ділянці.
Пунктом 5 цього Порядку передбачено, що архітектурно-планувальне завдання діє протягом нормативного терміну проектування і будівництва об'єкта архітектури, але в будь-якому випадку не менше двох років з дати видачі вихідних даних. Після закінчення терміну дії архітектурно-планувальне завдання підлягає перереєстрації та продовженню в місцевому органі містобудування та архітектури, який його видав.
Суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про повне виконання архітектурно-планувального завдання у зв'язку з отриманням дозволу на виконання будівельних робіт від 28 грудня 2009 року №437 на підставі затвердженої проектної документації, не надали належної оцінки доводами відповідача про те, що зміни, внесені за клопотанням позивача у 2012 році до архітектурно-планувального завдання, обумовили зміни у проекті реконструкції у тому числі щодо поверховості (висоти) об'єкта архітектури, а запроектоване будівництво не завершено.
При цьому не дослідженими залишились підстави прийняття виконавчим комітетом оскаржуваного рішення. Не отримали правової оцінки доводи відповідача про те, що внаслідок внесення до архітектурно-планувального завдання змін у 2012 році та проведення на їх підставі проектування нової реконструкції будівлі, порушуються вимоги містобудівної документації, місцевих правил забудови, а також розробленого історико-містобудівного обґрунтування, оскільки будівництво здійснюється в охоронній зоні пам'ятки архітектури та містобудування. Обставини, на яких ґрунтуються такі доводи судами не перевірені.
Суд апеляційної інстанції, зробивши припущення про те, що архітектурно-планувальне завдання не може бути скасоване відповідачем у зв'язку з його виконанням, якщо вважати його ненормативним актом, не встановив дійсну правову архітектурно-планувального завдання, наявність чи відсутність ознак, якими має характеризуватись акт ненормативного характеру.
Наведене дає підстави вважати, що судові рішення прийняті за неповно встановлених обставин, зроблені ними висновки не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, досліджених в судовому засіданні та не підтверджуються матеріалами справи.
Оскільки за змістом статті 220 КАС України суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, судові рішення підлягають скасуванню відповідно до статті 227 КАС України, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,
Касаційну скаргу виконавчого комітету Вінницької міської ради задовольнити.
Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, але може бути переглянуте Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст.ст. 235-244 КАС України.
Судді: В.Ф. Мороз
А.О. Логвиненко
О.Є Донець