"26" лютого 2015 р. м. Київ К/800/272/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.
при секретарі судового засідання Слободян О.М.
з участю представників сторін :
позивача - Панкулич В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської регіональної митниці на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2012р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012р. у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна»
до відповідача-1 Київської регіональної митниці
відповідача-2 Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві
про визнання протиправними та скасування картки відмови та рішення, стягнення 69583,68гр., -
11.07.2012р. до суду з позовом про визнання протиправними та скасування картки відмови і рішення Київської регіональної митниці, правонаступником якої є Київська регіональна митниця Міндоходів (далі Митниця), та про стягнення з державного бюджету 69583,68гр. звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (далі Товариство). Свої вимоги позивач мотивував тим, що він надав Митниці документи, необхідні для митного оформлення товарів, що надійшли до України на підставі зовнішньоекономічного контракту. Митницею було витребувано додаткові документи, відмовлено у прийнятті митної декларації та самостійно визначено митну вартість товару із застосуванням шостого методу. Вважаючи дії Митниці такими, що не відповідають чинному законодавству, позивач просив задовольнити позов та стягнути з державного бюджету суму, надмірно сплачену у якості податку на додану вартість.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.09.2012р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4.12.2012р., позов задоволено.
Не погодившись з судовими рішеннями, Митниця звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. Свої вимоги скаржник обґрунтував тим, що суди дійшли помилкового висновку щодо незаконності дій митного органу при визначенні митної вартості товару.
Відповідач-2 приєднався до касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що для митного оформлення товару, поставленого в Україну на підставі зовнішньоекономічного контракту, Товариство надало відповідачу декларацію митної вартості від 27.03.2012р.
Посадовою особою відповідача у відповідній графі декларації було здійснено відмітку про витребування від декларанта додаткових документів для підтвердження заявленої вартості товару, а саме : висновки про вартісні та якісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; бухгалтерську та банківську документацію; договір страхування та калькуляцію виробника.
Товариство відмовилось надавати витребуваних митним органом документи, про що письмово проінформувало Митницю 28.03.2012р.
В зв'язку з ненаданням Товариством витребуваних документів Митницею 28.03.2012р. прийнято рішення про визначення вартості товару за шостим методом, в якому обґрунтувало неможливість застосування попередніх методів та винесено картку відмови.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулювались Митним Кодексом України, що був чинним до 1.06.2012р.
Відповідно до ст. 264 МК України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 13 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження (затв. постановою КМУ від 20.12.2006р. N1766) передбачено, що декларант зобов'язаний подати додаткові документи, визначені у пункті 11 цього Порядку, протягом 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх подання.
Додаткові документи, які було витребувано Митницею, входять до переліку, що міститься у п.11 Порядку, проте позивачем в повному обсязі вимоги відповідача-1 щодо надання додаткових документів виконано не було.
Згідно зі ст. 2442 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
10.04.2012р. Верховний Суд України, розглянувши справу № 21-52а12, прийняв постанову, в якій зазначив :
«Відповідно до частини першої статті 265 Митного кодексу України (далі - МК) митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.
Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митну вартість не може бути визначено за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною в кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари було продано в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митну вартість товарів не може бути визначено шляхом застосування попереднього методу.
Аналіз наведених норм, а також положень постанов Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 «Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів» та № 1766 дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.
Митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог Митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.»
З матеріалів справи вбачається, що враховуючи інформацію Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України за останні 90 днів, що передували митному оформленню, про те, що митна вартість подібного товару перевищує заявлений декларантом рівень митної вартості, у Митниці були підстави для сумніву в правильності митної оцінки товару. За таких обставин митний орган обґрунтовано запропонував позивачу надати додаткові документи, перелічені у пункті 11 Порядку.
Товариством витребувані відповідачем-1 належні документи надано не було, що дало підстави для визначення митної вартості товару у спосіб, передбачений ст.266 МК України. При цьому Митниця обґрунтувала та довела неможливість послідовного застосування 1-5 методів визначення митної вартості.
У червні 2012р. Товариство звернулось до Митниці із заявою про застосування задекларованої митної вартості товару за ціною договору, надавши довідку ДП «Укрпромзовнішекспериза», лист виробника товару платіжні доручення та інвойс на перевезення товару.
Проаналізувавши надані позивачем додаткові документи Митниця дійшла правильного висновку про неможливість застосування митної вартості, заявленої декларантом, оскільки зміст цих документів не спростовує обґрунтованість визначеної відповідачем-1 митної вартості товару у рішенні від 28.03.2012р. При цьому, Митницею було обґрунтовано враховано, що висновок ДП «Укрпромзовнішекспериза» стосується продукції, поставленої за іншим контрактом та за інших комерційних умов.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що при вчиненні дій щодо визначенні митної вартості товару відповідач-1 діяв на підставі закону, в межах своїх повноважень, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та з дотриманням всіх інших принципів, зазначених у статті 2 КАС України, що унеможливлює задоволення адміністративного позову про визнання недійсною картку відмови в прийнятті митної декларації, рішення Митниці про визначення митної вартості та про стягнення з державного бюджету 69583,68гр.
Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Оскільки обставини справи встановлено повно, а судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить висновку про те, що постанова Київського окружного адміністративного суду та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду повинні бути скасовані, а позов - залишено без задоволення.
Керуючись статтями 221,223,229,230,232,254 КАС України, -
Касаційну скаргу Київської регіональної митниці задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2012р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012р. скасувати.
Відмовити в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна».
Судові витрати покласти на позивача.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна»( 02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 11, оф. 600, ЄДРПОУ 30579869, р/р 26002300010165 у банку ПАТ «Банк Форум», м. Київ, МФО 322948) до Державного бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві суму податку на додану вартість у розмірі 69583,68 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 235-244 КАС України.
Судді А.О. Логвиненко
О.Є. Донець
В.Ф. Мороз