25 лютого 2015 року м. Київ В/800/736/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів Зайця В.С. (суддя-доповідач), Черпіцької Л.Т., Шведа Е.Ю., Горбатюка С.А., Мороза В.Ф., перевіривши заяву ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2014 року, постановленої за результатами розгляду касаційної скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на постанову Господарського суду Черкаської області від 06 серпня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року у справі за позовом обслуговуючого кооперативу садівниче товариство «Нова слобода» до Черкаської районної державної адміністрації, за участю фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про визнання відмови незаконною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_5 подав заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2014 року, прийнятої за результатами розгляду справи за позовом обслуговуючого кооперативу садівниче товариство «Нова слобода» до Черкаської районної державної адміністрації, за участю фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про визнання відмови незаконною та зобов'язання вчинити певні дії.
Заявник просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2014 року з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись при цьому на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України, як судом касаційної інстанції, одних і тих самих норм матеріального права, що, на його думку, потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В заяві зазначає, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2014 року у справі № К/9991/69071/12 прийнята з неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права, ніж постанова Вищого адміністративного суду України від 20 серпня 2014 року у справі № К/9991/27687/12, ухвала Вищого адміністративного суду України від 30 травня 2013 року у справі № К/9991/78757/11.
Відповідно до статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 цього Кодексу.
Пленум Вищого адміністративного суду України у пункті 4 постанови від 13 грудня 2010 року № 2 «Про судову практику застосування статей 235 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України» роз'яснив судам, що заява про перегляд рішення з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах може бути подана за наявності таких складових: неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права необхідно розуміти, зокрема, різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі, різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням ієрархії цих правових норм, а також дії норм у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню, різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню, різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Згідно з оскаржуваною ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2014 року предметом спору у справі є правомірність відмови позивачу 15 липня 2008 року Черкаською районною державною адміністрацією у затвердженні проекту землеустрою, відведенні земельної ділянки та укладенні договору оренди земельної ділянки.
Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, якими визнано незаконною та скасовано відмову Черкаської районної державної адміністрації у затвердженні проекту землеустрою, відведенні земельної ділянки та укладенні договору оренди земельної ділянки, викладену у листі від 15 липня 2008 року, та зобов'язано відповідача прийняти рішення про доручення підпорядкованому їй виконавчому органу укласти довгостроковий договір оренди землі з обслуговуючим кооперативом садівничим товариством «Нова слобода», суд касаційної інстанції, виходячи з частини 1 статті 377, частини 3 статті 415 Цивільного кодексу України, частини 5 статті 120 Земельного кодексу України зазначив, що новий власник будівлі (споруди) може вимагати переоформлення права користування земельної ділянки, на якій знаходиться будівля (споруда) шляхом укладення договору оренди лише у разі наявності підтверджуючих документів на право користування земельною ділянкою у попереднього власника будівлі (споруди).
Оскільки земельна ділянка, на якій розташовані придбані позивачем будівлі (споруди) на момент їх придбання і на даний час є власністю відповідача, попередньому власнику будівлі (споруди) земельна ділянка не відводилась у користування, що не заперечується сторонами, Вищий адміністративний суд України прийшов до висновку, що новий власник будівлі (споруди) не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства.
У справі № К/9991/27687/12 за позовом ОСОБА_6 до Первомайської міської ради Харківської області про зобов'язання Первомайської міської ради Харківської області прийняти рішення щодо надання їй в оренду земельної ділянки для будівництва та обслуговування кафе згідно з проектом землеустрою, предметом спору є правомірність відмови міської ради у наданні земельної ділянки із посиланням на статтю 124 Земельного кодексу України, а саме через те, що з 1 січня 2008 року набуття права оренди земельних ділянок здійснюється виключно на аукціонах.
Змінюючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та задовольняючи частково позов, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що до компетенції суду не входить зобов'язання відповідача приймати на сесії будь-яке конкретне рішення, оскільки відповідно до чинного законодавства України суд не має права перебирати на себе повноваження, віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування. Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії відповідача або визнати неправомірним необґрунтоване зволікання з розглядом питання, однак не може перебирати на себе функцію дозвільного органу, яка не покладена на суд законом.
Суд касаційної інстанції зазначив, що суд не вправі був зобов'язувати міську разу приймати відповідне рішення за результатами розгляду клопотання позивача.
У справі № К/9991/78757/11 за позовом ОСОБА_7 до Старобільської міської ради, треті особи ОСОБА_8, відділ Держкомзему у Старобільському районі Луганської області, про визнання протиправним та скасування рішення Старобільської міської ради від 22 жовтня 2010 року «Про розгляд протесту прокурора Старобільського району Луганської області на рішення міської ради від 26 березня 2010 року «Про вилучення земельної ділянки, затвердження місця розташування земельної ділянки та надання ОСОБА_7 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка надається в оренду», рішення Старобільської міської ради від 25 лютого 2011 року «Про надання ДП «Рино» м. Старобільськ дозволу на внесення змін у договір суборенди землі та на передачу в суборенду земельної ділянки ОСОБА_8.»; зобов'язання Старобільської міської ради укласти договір оренди між приватним підприємцем ОСОБА_7 та Старобільською міською радою на оренду земельної ділянки згідно технічної документації для будівництва та обслуговування магазину; зобов'язання Старобільської міської ради затвердити технічну документацію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка надається в оренду для будівництва та обслуговування магазину; зобов'язання відділу Держкомзему у Старобільському районі Луганської області зареєструвати договір оренди земельної ділянки, наданої в оренду для будівництва та обслуговування магазину, укладеного між ОСОБА_7 та Старобільською міською радою, предметом спору є правомірність прийняття Старобільською міською радою 22 жовтня 2010 року рішення, яким протест прокурора було задоволено та скасовано рішення Старобільської міської ради від 26 березня 2010 року «Про вилучення земельної ділянки, затвердження місця розташування земельної ділянки та надання приватному підприємцю ОСОБА_7 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка надається в оренду на пл. Базарна, б/н м. Старобільська».
Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, суд касаційної інстанції, виходячи з того, що рішення Старобільською міською радою прийнято 26 березня 2010 року, тобто вже після 01 січня 2008 року, погодився з висновком апеляційного суду про те, що до спірних правовідносин повинні застосовуватись положення статті 134 Земельного кодексу України, згідно яких передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, що в даному випадку дотримано не було.
Водночас, щодо позовних вимог про зобов'язання Старобільської міської ради укласти договір оренди, затвердити технічну документацію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка надається в оренду для будівництва та обслуговування магазину, зобов'язання відділу Держкомзему у Старобільському районі Луганської області зареєструвати договір оренди земельної ділянки, наданої в оренду, Вищий адміністративний суд України також погодився з висновком апеляційного суду про їх необґрунтованість, оскільки з урахуванням положень статей 123, 124, 151 Земельного кодексу України передбачена певна процедура, яка передує набуттю земельної ділянки в оренду, а відтак суд не вправі перебирати на себе функції органу, на який законодавством покладено обов'язок щодо передачі та реєстрації прав на земельну ділянку.
Таким чином зі змісту доданих до заяви судових рішень вбачається неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції прийняв різні за змістом судові рішення.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2014 року.
Керуючись статтями 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України,
Допустити до провадження Верховного Суду України справу за позовом обслуговуючого кооперативу садівниче товариство «Нова слобода» до Черкаської районної державної адміністрації, за участю фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про визнання відмови незаконною та зобов'язання вчинити певні дії, для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2014 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: