19 лютого 2015 рокусправа № 808/3716/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Головко О.В.
суддів: Ясенової Т.І. Суховарова А.В.
за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року в адміністративній справі
за позовом Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
До суду надійшов позов Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат», в якому позивач просить скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 26.05.2014: № 0000444700, № 0000434700, № 0000454700.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду та прийняту нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» з питання реальності та повноти відображення в бухгалтерському обліку господарських відносин з платниками податків ТОВ «Запорізька механізована колона №1» за вересень-листопад 2011 року, ТОВ «Рубежпалет» за лютий-березень 2013 року, за результатами якої складено Акт від 08.05.2014 № 164/28-04-47/00194731.
В ході перевірки перевіряючими виявлено порушення п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 14107,00 грн., п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4а ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ на загальну суму 26818,00 грн., п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4б ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено залишок від'ємного значення з податку на додану вартість (рядок 24 декларації за березень 2013 року) на суму 5792,00 грн.
В основу таких порушень лягли висновки, викладені в акті перевірки, відповідно до яких товари від ТОВ «Запорізька механізована колона №1» та ТОВ «Рубежпалет» фактично не були поставлені позивачу. У вказаних підприємств відсутні технічні та технологічні можливості для здійснення господарської діяльності, крім того не підтверджується наявність поставок товарів по ланцюгу постачання, що, в свою чергу, виключає можливість поставки товарів на адресу позивача. Позивачем не надано до перевірки документи, які підтверджують факт перевезення товару від ТОВ «Запорізька механізована колона №1» та ТОВ «Рубежпалет», а саме товарно-транспортні накладні, а також передбачені договорами сертифікати якості.
На підставі Акту перевірки відповідачем 26 травня 2014 року прийняті податкові повідомлення рішення: № 0000434700, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 26818,00 грн., визначено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 1021,00 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 13409,00 грн.; № 0000444700, згідно з яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 5792,00 грн. за березень 2013 року; № 0000454700, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 21012,00 грн., з яких 14107,00 грн. - за основним платежем, 6913,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Надаючи оцінку обґрунтованості висновків податкового органу та правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень колегія суддів зазначає, що відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Положеннями пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті та інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів (послуг) або дата отримання платником податку товарів (послуг), що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «Запорізька механізована колона №1» (постачальник) було укладено договір поставки від 06.07.2011 № 300, за умовами якого постачальник зобов'язався у 2011 році поставити покупцю товари (електродвигуни ДК 016-97 31.10.2) згідно із специфікацією №1, а покупець прийняти товар та сплатити його вартість. Місце поставки товарів на умовах DDP - склад позивача: 69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, 18, автотранспортом.
Також між позивачем (покупець) та ТОВ «Рубежпалет» (постачальник) було укладено договір від 28.02.2013 № 172, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити позивачу товар (піддони дерев'яні) в кількості та за цінами, які зазначені у специфікації №1, а позивач прийняти та сплатити їх вартість. Місце поставки товарів на умовах DDP - склад позивача: 69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, 18.
На виконання вказаних договорів були виписані податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури, складено специфікацію до договору, а також проведено оплату товару, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.
Рух придбаного товару та його використання підприємством у власній господарській діяльності підтверджується наявними в матеріалах справи прибутковими ордерами, картками складського обліку матеріалів, актами на списання, накладними на списання матеріалів.
При цьому колегія суддів встановила, що вказані первинні документи складені відповідно до вимог чинного законодавства, що також не спростовується апелянтом.
Вищезазначені договори не було визнано недійсними в судовому порядку.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт здійснення ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» господарських операцій з ТОВ «Запорізька механізована колона №1» і ТОВ «Рубежпалет» підтверджується належними та достатніми первинними документами бухгалтерського обліку.
Доводи апелянта щодо не підтвердження факту реальності поставки товару через не подання товарно-транспортних накладних та документів, що підтверджують відповідність отриманого товару встановленим стандартам, суд апеляційної інстанції вважає такими, що не спростовують реальність здійснення господарських операцій, адже неподання ТТН в сукупності з іншими доказами може лягти в основу висновків про недоведеність поставки товару, тоді як відсутність останніх, за наявності належно складених первинних документів бухгалтерського обліку, не може слугувати єдиною підставою для визнання господарської операції безтоварною.
Крім того суд апеляційної інстанції зазначає, що сертифікати якості видаються безпосередньо виробником товару (продукції) на підтвердження відповідності продукції певним нормативним вимогам і стандартам якості. Такі документи не можуть вважатися первинними в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та бути підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.
Щодо посилання апелянта на Акт ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від 25.05.2012 № 1259/22-15/35842232 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Запорізька механізована колона №1» з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при взаємовідносинах з контрагентами та Акт Рубіжанської ОДПІ ГУ Міндоходів у Луганській області від 10.02.2014 № 106/22/37904410 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Рубежпалет» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині нарахування та сплати податку на додану вартість і податку на прибуток за період з 01.10.2010 по 30.09.2013 по взаємовідносинах з ТОВ «Вектра 3000» та ТОВ «Вістол», на підставі яких, у тому числі, податковий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій, колегія суддів зазначає, що неналежне виконання податкових зобов'язань контрагентами позивача тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Також не можна вважати такими, що спростовують реальність здійснення господарської операції, матеріали слідчих органів, адже вони складені відносно осіб, вина яких, так само як і обґрунтованість доказів, зібраних під час досудового розслідування, не встановлені судовим рішенням.
Щодо доводів апелянта про несвоєчасне оприбуткування позивачем товару, суд апеляційної інстанції зазначає, що Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Пунктами 2.1 та 2.2 вказаного Положення встановлено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, тобто факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що неподання певних первинних документів в сукупності з іншими доказами може лягти в основу висновків про недоведеність поставки товару, тоді як їх складання з певними недоліками є лише порушенням ведення бухгалтерського обліку. При цьому наявність таких недоліків не може слугувати єдиною підставою для визнання безтоварності господарських операцій за наявності всіх інших обов'язкових та належно оформлених первинних документів.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року в адміністративній справі № 808/3716/14 - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.
Повний текст ухвали складений 24 лютого 2015 року.
Головуючий: О.В. Головко
Суддя: Т.І. Ясенова
Суддя: А.В. Суховаров