18 лютого 2015 р. Справа № 876/1602/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Костіва М.В.,
суддів Шавеля Р.М., Бруновської Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 23.12.2013 року про закриття провадження в справі №465/6371/13-а за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3, про оскарження рішення органу місцевого самоврядування,
встановив:
У жовтні 2010 року позивачі звернулися в суд з позовом до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3, в якому просили визнати протиправними дії відповідача щодо прийняття висновку від 23.07.2010 р. про «визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_3»; визнати недійсним та скасувати висновок Франківської районної адміністрації Львівської міської ради 23.07.2010 р. про «визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_3».
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 23.12.2013 року закрито в порядку п.1 ч.1 ст.157 КАС України провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3, про оскарження рішення органу місцевого самоврядування.
Вказану ухвалу суду в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_5, діючий за дорученням від імені та в інтересах позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, який, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про закриття провадження у справі, просить оскаржувану ухвалу скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що предметом оскарження в справі є рішення відповідача, який спірних правовідносинах виступає суб'єктами владних повноважень; судом першої інстанції неправильно зроблені висновки щодо предмету спору, визначення характеру правовідносин під час прийняття рішення про закриття провадження в адміністративній справі.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, а відтак на підставі п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 2 ст.2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження. Цю норму слід розуміти в системному зв'язку із частиною 1 тієї самої статті, з якої випливає, що захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб шляхом оскарження до адміністративного суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень можливий лише у сфері публічно-правових відносин.
Пунктом 1 ч.1 ст.3 КАС України також визначено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, при визначенні питання, до юрисдикції якого суду відносилась ця справа, суд першої інстанції має виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, на захист яких подано позов.
Суд першої інстанції встановив та матеріалами справи підтверджується, що позивачі звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому оскаржують дії та рішення Франківської районної адміністрації Львівської міської ради при вирішенні питання щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.
Вирішення даного спору є неможливим без з'ясування питань, якими обґрунтовуються оскаржувані дії (бездіяльність) суб'єкта владних повноважень, а саме - без з'ясування питання правильності визначення місця проживання малолітньої дитини.
Відносини щодо визначення місця проживання малолітньої дитини регулюються нормами Сімейного кодексу України, зокрема, приписами ч.ч.1 і 2 ст.161 вказаного Кодексу передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Однак адміністративний суд не може вирішувати спори про визначення місця проживання малолітньої дитини, оскільки такі спори не належать до публічно-правових, якими обмежується адміністративна юрисдикція.
Крім того, матеріали справи свідчать про те, що фактично спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини не набув свого вирішення в судовому порядку.
Зазначені обставини є вирішальними для висновку про те, що вказана справа повинна розглядатися судом цивільної юрисдикції.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що між даними особами існує спір про право; питання щодо незаконності рішень відповідача є похідними від вирішення спору про визначення місця проживання малолітньої дитини; вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, а тому спір, що розглядається, не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції (адміністративної справи), а компетенція адміністративних судів на нього не поширюється.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи, підставно і обґрунтовано прийняв рішення про закриття провадження у справі, ухвала суду відповідає нормам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків ухвали суду, а тому підстав для її скасування немає.
Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно зі ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Скаржник у встановленому законом порядку не довів наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 199, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 23.12.2013 року про закриття провадження в справі №465/6371/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Костів М.В.
Судді Шавель Р.М.
Бруновська Н.В.