м. Вінниця
20 лютого 2015 р. Справа № 802/173/15-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Комара П. А.,
за участю:
секретаря судового засідання: Панченка Т. Д.
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Цибка В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: головного управління Держземагенства у Вінницькій області
про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
29 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держземагенства у Вінницькій області щодо визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у грудні 2014 року він звернувся до Головного управління Держземагентства у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Селищанської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
За результатами розгляду зазначеного клопотання, листом від 16.01.2015 р. №31-2-0.3-673/2-14 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки відповідно до рішень колегії Держземагенства України від 14.10.2014 року, які введено в дію наказом Держземагенства України від 15.10.2014 року №328 територіальні органи Держземагенства зобов'язано сформувати та затвердити переліки земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які виставляються на торги.
Позивач вважає, що така відмова є протиправною, суперечить вимогам Конституції України та земельного законодавства, яким врегульовано порядок надання в оренду земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.
Протиправність даної відмови позивач мотивує положеннями Земельного кодексу України, а саме ст. ст. 33, 116, 118, 121, 122, 123.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 33 зазначеного вище Кодексу передбачено, що громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Крім того, позивач вказує, що згідно ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.
За таких обставин, позивач вважає, що відмова від 16.01.2015 р. №31-2-0.3-673/2-14 є безпідставною, а тому звернувся до суду з позовними вимогами:
визнати дії Головного управління Держземагенства у Вінницькій області щодо відмови про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Селищанської сільської ради Тиврівського району Вінницької області неправомірними;
зобов'язати Головне управління Держземагенства у Вінницькій області прийняти рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення селянського господарства, розташованої на території Селищанської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
Ухвалою суду від 30.01.2015 року відкрито провадження у справі.
Позивач у судовому засіданні надав пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав наведених у письмових запереченнях. Зазначив, що на думку Головного управління Держземагенства у Вінницькій області відмова на клопотання ОСОБА_1 не суперечить вимогам чинного законодавства та прийнята з урахуванням об'єктивних обставин. У задоволенні позову представник відповідача просив відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
До Головного управління Держземагентства у Вінницькій області 30 грудня 2014 року звернувся ОСОБА_1 з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Селищанської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
За результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 Головне управління Держземагентства у Вінницькій області листом від 16.01.2015 р. №31-2-0.3-673/2-14 відмовило у прийнятті позитивного рішення пославшись на прийняті 14.10.2014 р. рішення колегією Держземагенства України, які введені в дію наказом Держземагенства від 15.10.2014 р. №328 щодо виконання доручення Віце-прем'єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 08.10.2014 р. №37732/0/1-14. Вказаним наказом зобов'язано територіальні органи Держземагенства сформувати та затвердити переліки земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які виставляються на земельні торги.
Як слідує із листа, Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області з урахуванням вищенаведеного прийнято наказ від 22.10.2014 року №343, згідно якого рекомендовано за результатами звернень фізичних і юридичних осіб про надання (передачу) земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства здійснити добір земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які можуть бути виставлені на земельні торги, включаючи несформовані земельні ділянки, що можуть бути об'єктами землеустрою під час підготовки відповідних лотів до продажу.
Головне управління Держземагенства у Вінницькій області з урахуванням вищенаведеного, посилаючись на положення ст. 136 Земельного кодексу України, відмовило гр. ОСОБА_1 у прийнятті позитивного рішення, запропонувавши йому прийняти участь у земельних торгах.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з наступного.
З огляду на зміст оскаржених дій предметом доказування в даній справі є правомірність відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 33 Земельного кодексу України, громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство», особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.
Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Відповідно до частин 6-7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином відповідач, за результатами розгляду заяви позивача повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні, що зроблено не було.
Крім того слід зазначити, що статтею 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 Земельного кодексу України, організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.
За змістом наказу Держземагенства України від 15.10.2014 року №328 «Про введення в дію рішень колегії Держземагенства України від 14.10.2014 року» зобов'язано територіальні органи Держземагенства сформувати та затвердити переліки земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які виставляються на земельні торги.
На противагу зазначеним доводам відповідача судом встановлено, що земельна ділянка на яку претендував позивач, не включена до переліку земельних ділянок право на які має набуватись на конкурентних засадах.
Відтак суд критично оцінює посилання відповідача на положення ч. 3 ст. 136 Земельного кодексу України, згідно якої земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення ( вчинення дії ); добросовісно.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши зібрані докази у їх сукупності суд приходить до переконання, що відповідачем заява позивача не розглянута, натомість прийнята протиправна відмова у формі листа від 16.01.2015 р. №31-2-0.3-673/2-14, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині протиправних дій Головного управління Держземагенства у Вінницькій області.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення селянського господарства, розташованої на території Селищанської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, суд приходить до наступного висновку про задоволення даної вимоги частково з огляду на таке.
Суд зазначає, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність зокрема, для ведення особистого селянського господарства врегульовано главою 19 Земельного кодексу України.
На суд жодним чином не покладено повноваження перебирати функції державних органів щодо прийняття таких рішень. Відповідно до процесуального закону суд дає правову оцінку обставинам під час розгляду та вирішення конкретної справи.
На ряду з цим, "суд не може підміняти відповідний орган рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належить до компетенції такого суб'єкта владних повноважень".
Саме на територіальні органи Держземагенства України покладено обов'язок щодо розгляду клопотань заявників про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства або вмотивовано відмовити у його наданні.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно положень статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, при цьому, у разі часткового задоволення позовних вимог, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Держземагентства у Вінницькій області щодо відмови в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Селищанської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
Зобов'язати Головне управління Держземагентства у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Селищанської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 36 (тридцять шість) гривень 54 (п'ятдесят чотири) копійки.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Комар Павло Анатолійович