23 лютого 2015 року Справа № 876/5063/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді: Сапіги В.П.,
суддів: Левицької Н.Г.,Обрізка І.М.,
за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Самборі та Самбірському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Самборі та Самбірському районі Львівської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Самбірському районі Львівської області про зобов'язання до вчинення дій та про стягнення коштів,
Управління Пенсійного фонду України в м. Самборі та Самбірському районі Львівської області звернулось до адміністративного суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Самбірському районі Львівської області про зобов'язання відповідача прийняти до заліку суми пенсій, виплачені гр. ОСОБА_2 за період з 31.05.2013 року по 31.01.2014 року в розмірі 1223,64 грн. в т. ч. основний розмір пенсії - 1 204,84 грн., витрати на виплату і доставку пенсій - 18,80 грн. та включити до щомісячних актів звірки; стягнення з відповідача суму пенсії, виплаченої гр. ОСОБА_2 за період з 31.05.2013 року по 31.01.2014 року в розмірі 1223,64 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем не включено в акти звірки суму виплачених пенсій - 1223,64 грн. по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, що трапився за межами України - Росії, які отримує гр. ОСОБА_2
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року відмовлено в задоволенні позову з тих підстав, що нещасний випадок з гр. ОСОБА_2 стався після розпаду СРСР на території колишньої його республіки, а зараз незалежної держави Російської Федерації, законодавство якої поширюється на гр. ОСОБА_2 при виникненні даних правовідносин, а вимоги про відшкодування сум витрат, по яких є розбіжності в актах звірки, повинні вирішуватися в судах адміністративної юрисдикції шляхом пред'явлення позову про стягнення цих сум, а не шляхом пред'явлення вимог про підписання актів звірки.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - Управління Пенсійного фонду України в м. Самборі та Самбірському районі Львівської області подало апеляційну скаргу. Вважає оскаржувану постанову безпідставною та незаконною, оскільки судом допущено порушення та неправильне застосування норм матеріального права, неповністю досліджені та з'ясовані всі обставини справи, а тому просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову, якою позов задоволити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних мотивів.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2, який є громадянином України, працюючи в Росії у 2013 році одержав трудове каліцтво, внаслідок чого його визнано інвалідом 2-ї групи і з 31.05.2013 року призначено пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві.
За період з червня 2013 року по січень 2014 року між Управлінням та Фондом складено акти щомісячних звірок витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Згідно зі списками осіб, пенсії яких пред'явлені для відшкодування Управлінням і не прийняті Фондом за вказаний період сума пенсії, виплаченої Управлінням ОСОБА_2 не прийнята Фондом до відшкодування і становить 1223,64 грн., що стало підставою звернення з позовом до суду.
Суд першої інстанції, відмовляючи в позові виходив з того, що нещасний випадок з гр. ОСОБА_2 мав місце 23.02.2013 року після розпаду СРСР на території колишньої його республіки, а зараз незалежної держави Російської Федерації, тому саме законодавство Російської Федерації поширюється на гр. ОСОБА_2 при виникненні даних правовідносин
Між тим, такий висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки не ґрунтується на фактичних обставинах справи, є суперечливим та не відповідає вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.
Відповідно до ст.1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998р. № 16/98-ВР (далі - Основи) загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Положеннями ст. 4 Основ одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, залежно від страхового випадку, є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 25 Основ за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999р. № 1105-XIV(далі - Закон України №1105-XIV) страховиком у відносинах страхування від нещасного випадку є Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Згідно з п. г ч. 1 ст. 21 Закону України №1105-XIV у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Відповідно до ч. 2 вказаної статті усі види соціальних послуг та виплат, передбачені цією статтею, надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, перебуває на обліку підприємство, на якому стався страховий випадок, як платник страхових внесків чи ні.
Підсумовуючи вказане, враховуючи, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком є Фонд.
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Основ, положенням якої кореспондують абз.2 п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України №1105-XIV, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.
Наявною в матеріалах справи копією Акта №1 про нещасний випадок на виробництві від 12.03.2013р. підтверджується, що 23.02.2013р. з гр. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, монтажник з монтажу стальних і залізобетонних конструкцій, працівник ООО «ПрогрессСтройка» (м. Москва, вул. Тверская, 16), на території ООО «Кроношпан», що знаходиться за адресою: Московська область, селище Нове, володіння 100, при виконанні робіт з монтажу системи «Аспірації» в приміщенні цеху «Термомасла» стався нещасний випадок на виробництві: відкритий перелом лівого бедра зі зміщенням, перелом ребер зліва з пошкодженням легенів.
Згідно з Випискою із акта огляду МСЕК №153696 ОСОБА_2 встановлено другу групу інвалідності, трудове каліцтво з ураженням опорно-рухового апарату.
Відповідно до Довідки №657 від 18.07.2014р., виданої Управлінням, ОСОБА_2 знаходиться на обліку в 23-УПФУ у м.Самборі та Самбірському районі та отримує пенсію по інвалідності.
З Актів щомісячних звірок витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за червень 2013 року по січень 2014 року, а також з Списків осіб, пенсії яких пред'явлені для відшкодування Управлінням і не прийнятті до відшкодування Фондом та Таблиць розбіжностей за цей ж період вбачається, що Фондом не прийнято до відшкодування суми пенсії виплаченої ОСОБА_2 у зв'язку з отриманням каліцтва в СНГ (Росія).
При цьому не можна погодитись з твердженням Фонду, що ОСОБА_2 не був застрахований від нещасного випадку на виробництві відповідно до законодавства України, нещасний випадок з таким стався на території Російської Федерації, його страхова справа у відділенні відсутня, страхові виплати йому не здійснювались, а відтак Фонд не може відшкодувати Управлінню витрати по виплаченій пенсії.
Твердження Фонду з яким погодився суд першої інстанції, колегія суддів вважає такими, що суперечать нормам чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 3 вказаної Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться якщо інше не передбачено двосторонніми договорами
Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно до ст.12 Угоди така вступає в силу з моменту підписання, а Україна як держави-учасниці СНД підписала вказану Угоду 13.03.1992р. Тому вказівка Фонду на відсутність ратифікації вказаної Угоди як підставу не набрання нею чинності на території України є безпідставною. Ратифікація це лише одна із форм надання згоди України на обов'язковість для неї міжнародного договору, дотримання якої є обов'язковим лише для окремих видів міжнародних договорів і залежить від конкретного випадку.
Таким чином, витрати, понесені органами Пенсійного Фонду у зв'язку із виплатою пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (у тому числі й пенсії особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, або пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР), підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду як належного страховика від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Враховуючи вказані законодавчі положення, а також те, що гр. ОСОБА_2 отримав травму у 2013 році на території колишньої республіки СНД, колегія суддів вважає, що позовна вимога про стягнення з Фонду суми пенсії виплаченої Управлінням гр. ОСОБА_2 за період з червня 2013 року по січень 2014 року в розмірі 1204,84 грн. та витрати на виплату та доставку пенсії в сумі 18,80 грн.є обґрунтованою.
Аналогічна позиція викладена у Постановах Верховного суду України від 20 березня 2007 року (справа № 21-1087во06) від 12 червня 2012 року (справа № 21-165а12), від 20 травня 2014 року (справа № 21-136а14), від 21 травня 2013 року (справа № 21-129а13), які у відповідності до вимог ст. 244-2 КАС України повинна враховуватись судами.
Вирішуючи питання апеляційної скарги Управління в частині зобов'язати Фонд прийняти до заліку суми пенсій, виплачені Управлінням гр. ОСОБА_2 за період з з червня 2013 року по січень 2014 року в розмірі 1204,84 грн. та витрати на виплату та доставку пенсії в сумі 18,80 грн. та включити до щомісячних актів звірки, колегія суддів враховує наступне.
Постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003р. №5-4/4 затверджено Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Вказаний Порядок визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків) Пенсійному фонду України (далі - Пенсійний фонд) витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначені особам, що застраховані згідно ізЗаконом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (крім осіб, зазначених у пункті 2 статті 8 цього Закону), у тому числі добровільно застраховані, та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.
Положення вказаного Порядку не врегульовують спірні відносини, які виникли у цій справі, оскільки встановлене ним правило та механізм взаєморозрахунків на централізованому рівні між Фондом та ПФУ розраховані на відсутність спору та реалізуються за наслідками попередньо здійснених згідно з пунктами 5, 6 Порядку звірок витрат за особовими справами потерпілих, складання актів таких звірок, узгодження й подання відповідних довідок.
У разі незгоди на підписання актів з боку Фонду соціального страхування від нещасних випадків вимоги про стягнення мають вирішуватись у судовому порядку в судах адміністративної юрисдикції, а не шляхом пред'явлення вимог про підписання актів звірки.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові ВСУ від 26 березня 2012 року (справа №21-61а12).
Аналіз чинного законодавства та встановлених обставин у справі дає можливість колегії суддів погодитись з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про зобов'язання Фонду прийняти до заліку суми пенсій, виплачені Управлінням гр. гр. ОСОБА_2 за період з червня 2013 року по січень 2014 року в розмірі 1204,84 грн. та витрати на виплату та доставку пенсії в сумі 18,80 грн. та включити до щомісячних актів звірки є такою, що не ґрунтується на законі.
За цими ж обставинами Львівським апеляційним адміністративним судом від 02.02.2015 року прийнято ухвалу, якою суд виклав аналогічну позицію.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення судом норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи.
Враховуючи порушення судом першої інстанції норм права та невідповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів вбачає підстави для часткового скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції в прийняття нової в цій частині про задоволення позову.
Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 196, п.3 ч.1 ст. 198, ст.202, ст.205, ст.207, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Самборі та Самбірському районі Львівської області задовольнити частково.
Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року у справі №813/2115/14 про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Самбірському районі Львівської області в користь Управління Пенсійного фонду України в м. Самборі та Самбірському районі Львівської області виплаченої ОСОБА_2 суми пенсії та витрат на виплату та доставку пенсії та прийняти в цій частині нову постанову.
Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Самбірському районі Львівської області в користь Управління Пенсійного фонду України в м. Самборі та Самбірському районі Львівської області виплачену ОСОБА_2 суми пенсії за період та витрат на виплату та доставку пенсії 01 червня 2013 року по 31 січня 2014 року в розмірі 1204,84 грн. та витрати на виплату та доставку пенсії в сумі 18,80 грн.
Врешті постанову суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя В.П.Сапіга
Судді Н.Г.Левицька
І.М.Обрізко
Повний текст виготовлено 24.02.2015р.