ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.02.2015Справа №910/28123/14
за позовом Публічного акціонерного товариства "РЕАЛ БАНК"
до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЛЕММА"
про стягнення заборгованості за векселем у розмірі 10 100 000,00 грн.
Суддя Полякова К.В.
Представники:
від позивача: Саєнко В.В. (дов.№105 від 22.12.2014),
від відповідача: не з'явився
Публічне акціонерне товариство "РЕАЛ БАНК" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЛЕММА" про стягнення заборгованості за векселем у розмірі 10 100 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2014 порушено провадження у справі №910/28123/14 та призначено її до розгляду на 27.01.2015 року.
У судовому засіданні 09.12.2014 представник позивача надав клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.
За наслідками судового засідання 29.01.2015 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 12.02.2015 у зв'язку із неявкою відповідача та поданого ним клопотання про відкладення розгляду справи.
До судового засідання 12.02.2015 з'явився представник позивача та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.
Відповідач повторно не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
27 листопада 2012 між Публічним акціонерним товариством «Реал Банк» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бонанза» (продавець) укладений Договір №ДД27/11/1; ДД-64 88/10-1/БТ купівлі-продажу векселів (далі - Договір), відповідно до якого позивач придбав простий з іменним індосаментом вексель АА №0535430 з датою погашення - за пред'явлениям, номінальною вартістю 10 100 000,00 грн., векселедавцем якого є Публічне акціонерне товарне «СК «ЛЕММА». Вартість продажу склала 10 000 000,00 грн.
Як визначено п. 1.5. Договору покупець набуває право власності на вексель з моменту його отримання, згідно акту прийому-передачі.
Умови Договору виконані сторонами належним чином, а саме продавець передав, а позивач прийняв вексель відповідно до акту прийому-передачі векселів №1 від 27.11.2012, належним чином та своєчасно сплативши його вартість.
Таким чипом, ПАТ «Реал Банк» набув права законного векселедержателя вказаного вище простого векселя.
У подальшому, а саме 19.11.2013 позивачем та відповідачем підписано Протокол про зміну строку платежу за векселем ПАТ «СК «Лемма», відповідно до якого у зв'язку із значним зростанням страхових виплат та змінами у фінансовому плануванні відповідача внесли зміни щодо строку платежу на 26 листопада 2014 року за простим векселем АА №0535430.
Позивач пред'явив вексель до оплати, про що складено Акт №1 пред'явлення векселя до платежу від 26.11.2014, згідно якого відповідач повинен негайно сплатити позивачеві грошові кошти у сумі 10 100 000 (десять мільйонів сто тисяч) грн. 00 коп.
У порушення своїх зобов'язань Відповідач платіж за векселем не здійснив, у зв'язку із чим ПАТ «Реал Банк» звернувся із даним позовом до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відносини, пов'язані із обігом векселів в Україні, регулюються Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї), Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (підписані в Женеві 07.06.1930 року), а також законами України від 05.04.2001 року № 2374-III "Про обіг векселів в Україні" (ст. 2 якого містить застереження стосовно дії окремих положень Уніфікованого закону на території України), від 23.02.2006 року № 3480-IV "Про цінні напери та фондовий ринок", від 06.07.1999 року № 826-XIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", від 06.07.1999 року № 827-X1V "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", від 06.07.1999 року № 828-X1V "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів".
Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Положеннями статті 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні" визначено, що векселі (переказні і прості) складаються в документарній формі на бланках з відповідним ступенем захист) від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені в бездокументарну форму (знерухомлені). Векселі,, який видасться на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасата або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.
Від імені юридичних осіб вексель підписується власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. У разі якщо вексель підписується уповноваженою особою, до тексту векселя включається посилання на внутрішній документ юридичної особи, відповідно до якого уповноважена особа має право підписувати вексель. Підписи скріплюються печаткою.
Так, вексель, сплата за яким прострочена, належаним чином підписаний фінансовим директором ПАТ "СК "ЛЕММА " Малих О. А. та скріплений печаткою.
Відповідно до ст. 75 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі простий вексель містить:
1) назву "простий вексель", яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений;
2) безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей;
3) зазначення строку платежу;
4) зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;
5) найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж;
6) зазначення дати і місця складання простого векселя;
7) підпис особи, яка видає документ (векселедавець)
У разі пред'явлення законним векселедержателем вимоги про оплату векселя зобов'язана за ним особа не має права відмовитися від виконання з посиланням на відсутність або недійсність зобов'язання, крім випадків, передбачених ст. 17 Уніфікованого закону про перекази і векселі та прості векселі, затвердженого Женевською конвенцією 1930 року
Згідно ч. 7 ст. 164 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання мають право в порядку, встановленому законом, випускати в обіг векселі - боргові цінні папери, які посвідчують безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Відповідно ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).
Відповідно до сі. 34 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі переказний вексель, строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами. Трасант може встановити, що переказний вексель зі строком платежу за пред'явленням не може бути пред'явленим для платежу раніше визначеної дати. У цьому ран строк для пред'явлення починається від зазначеної дати.
Згідно зі статтею 53 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі після закінчення строків, встановлених: для пред'явлення переказного векселя зі строком платежу за пред'явленням або у визначений строк від пред'явлення; для здійснення протесту у неакцепті або у неплатежі; для пред'явлення для платежу у разі застереження "обіг без витрат", держатель втрачає свої права регресу проти індосантів, проти трасанта і проти інших зобов'язаних осіб, за винятком акцептанта.
Аналогічне положення містять у постанові Пленуму Верховного Суду України від 08.06.2007 №5 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів". Так. згідно п. 16 зазначеного Пленуму, у разі непред'явлення до платежу переказного векселя в установлені строки його держатель втрачає права за ним стосовно індосантів, векселедавця, а також інших зобов'язаних за векселем осіб, за винятком акцептанта, а при непред'явленні до платежу просимо векселя - за винятком векселедавця.
Згідно зі ст. 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі позовні ВИМОГИ до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням ірьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.
З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що позивач звернувся із даним позовом до суду у межах встановленого строку.
Стаття 5 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначає. що відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.
Згідно статті 78 Уніфікованого Закону про прості векселі та переказні векселі векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як і акцептант за переказним векселем.
У силу положень ст.ст.. 53, 77, 78 Уніфікованого закону, векселедержатель має право пред'явити позовні вимоги до векселедавця в разі, якщо не було здійснено платежу за векселем.
Під правом вимоїн за векселем розуміється право векселедержателя заявити позов згідно зі змістом положень Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зважаючи на встановлені судом факти, які не спростовані відповідачем під час розгляду справи та керуючись вимогами вищезазначених законодавчих норм, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за векселем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Згідно ч. 3 ст. 49 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Згідно п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору звільняється уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.
Розподіляючи судові витрати, суд також керується положеннями Господарського процесуального кодексу України, а також приписами постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013, якими передбачено, що у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход Державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору (п. 4.5.). Оскільки, позовні вимоги підлягають задоволенню, а позивач - Публічне акціонерне товариство «Реал Банк» звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір у розмірі 73 080,00 грн. підлягає стягненню з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 32-34, 43-44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Позов Публічного акціонерного товариства "РЕАЛ БАНК" до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЛЕММА" про стягнення заборгованості за векселем у розмірі 10 100 000,00 грн. - задовольнити повністю.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЛЕММА" (01042, місто Київ, вулиця Чигоріна, будинок 59; ідентифікаційний код 22623173) на користь Публічного акціонерного товариства "РЕАЛ БАНК" (61072, місто Харків, проспект Леніна, будинок 60; ідентифікаційний код 14360721) 10 100 000 (десять мільйонів сто тисяч) гривень 00 копійок заборгованості за векселем.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЛЕММА" (01042, місто Київ, вулиця Чигоріна, будинок 59; ідентифікаційний код 22623173) у дохід Державного бюджету України 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) гривень 00 копійок судового розгляду.
Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 12.02.2015 року.
Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
та підписано 14.02.2015 року
Суддя К.В. Полякова