Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" лютого 2015 р.Справа № 922/5706/14
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Макаренко О.В.
при секретарі судового засідання Нагірна М.Т.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо Солюшнс", м. Київ
до 1. Корпорації "АИС", с. Комунар , 2. Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків
про визнання недійсним договору
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
1-го відповідача - не з'явився
2-го відповідача - Денисов М.Д., довіреність №33-21/2400 від 30.01.2015 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредо Солюшнс" (позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Корпорації "Співдружність Комп" (1-го відповідача) та до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (2-го відповідача) про визнання недійсним з моменту його вчинення договору іпотеки, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") та Корпорацією "АИС" (правонаступником якого є Корпорація "Співдружність КОМП"), посвідченого 31.05.2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Наталією Володимирівною, зареєстрованого в реєстрі за №1-1616. Позивач також просить суд стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.
Свої вимоги мотивує тим, що спірний договір не містить всіх істотних умов, які є обов'язковими для такого виду договорів. Зокрема, забезпечення спірним договором чотирьох зобов'язань замість одного, укладення спірного договору з порушенням переважного права орендаря іпотечного майна, укладення спірного договору без необхідного дозволу (реєстрації відповідача-1 як фінансової установи).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, витребувані судом письмові пояснення (заперечення) щодо заяви 2-го відповідача про застосування до позовних вимог строку позовної давності до суду не подав. У минулому судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представник 1-го відповідача (Корпорація "АИС") в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив. У відзиві на позов (вх.№47046 від 25.12.2014 р.) просить суд в позові відмовити, посилаючись на те, що 1-й відповідач не є іпотекодавцем та власником предмету іпотеки, тому 1-й відповідач не може бути належним відповідачем у даній справі. Іпотекодавцем та власником предмету іпотеки є ТОВ "Укрбізнес ЛТД" та ТОВ "Легалплейс", про що свідчить рішення господарського суду м. Києва від 04.03.2014 р. у справі №910/16753/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2014 р.
Представник 2-го відповідача (ПАТ "УкрСиббанк") у судовому засіданні та у відзиві на позов (вх.№47070 від 25.12.2014 р.) позовні вимоги не визнає, просить суд в позові відмовити, наполягаючи на тому, що позивач цим позовом фактично порушує права та законні інтереси 2-го відповідача (як особи, якою надано забезпечені спірним договором кредитні кошти). Заявляє про те, що позивач у даній справі є неналежним, оскільки його права та законні інтереси спірним договором не порушуються, останній не є стороною іпотечного договору, а сам іпотечний договір укладено ще до набуття позивачем статусу кредитора 1-го відповідача та навіть до створення позивача як юридичної особи. 2-й відповідач також зазначив, що 1-й відповідач на сьогодні не є власником майна, переданого в іпотеку за спірним договором іпотеки, тому оспорювання договору іпотеки не може вплинути на черговість задоволення вимог позивача у справі про банкрутство 1-го відповідача. 2-й відповідач також не погоджується з визначеними позивачем підставами недійсності договору іпотеки.
Крім того, представник 2-го відповідача заявив у судовому засіданні про застосування до позовних вимог строку позовної давності відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, про що подав відповідну заяву (вх.№47071 від 25.12.2014 р.). В обґрунтування даної заяви, 2-й відповідач посилається на той факт, що навіть якщо припустити, що договором іпотеки №1-1616 від 31.05.2007 р. порушені права кредитора - ПАТ "Сведбанк" і він дізнався про їх порушення 27.10.2011 р. (з моменту набуття статусу кредитора у справі про банкрутство Корпорації "Співдружність Комп"), строк позовної давності для ПАТ "Сведбанк", а отже і для позивача у даній справі сплив 27.10.2014 р.
Ухвалою суду від 09.02.2015 р. було задоволено клопотання представника позивача про продовження строку розгляду спору поза межами 2-х місячного терміну вирішення спорів, встановленого ч. 3 ст. 69 ГПК України для надання до суду витребуваних доказів.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
31.05.2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") (іпотекодержатель) та Корпорацією "АИС" (правонаступником якого є Корпорація "Співдружність КОМП") (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки (нерухомого майна), посвідченого 31.05.2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Наталією Володимирівною, зареєстрованого в реєстрі за №1-1616 (далі - договір іпотеки).
Відповідно до п.1.1. договору іпотеки 1-й відповідач, з метою забезпечення викладених нижче зобов'язань, передає в іпотеку 2-му відповідачу нерухоме майно: станцію технічного обслуговування автомобілів і автосалону (перша черга) з вхідним ганком літ. "1-1, 1) площею 1341,90 кв.м., будівля з мийкою "Комфорт" літ. "2-1", площею 261, 1 кв.м., туалет літ. "8", огорожі 9,10., 11, замощення 12, адреса: Луганська область, м. Луганськ, вул. Бакінськіх Комісаров, 26, б. 162а., що належать 1-му відповідачеві на праві власності.
Ринкова вартість предмету іпотеки за домовленістю сторін становить 1 696 800,00 грн.
Іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання всіх грошових зобов'язань ТОВ "Автосервіс-Т" за кредитним договором № 11150697000 від 03.05.2007 р., ТОВ "Авто-Холдінг" за кредитним договором № 11150611000 від 03.05.2007 р., ТОВ "Інтер-Авто" за кредитним договором № 11150701000 від 03.05.2007 р. та ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод" за кредитним договором № 11150751000 від 03.05.2007 р.
Судом також встановлено, що постановою господарського суду Харківської області від 14.05.2012 року у справі №5023/7064/11 було визнано юридичну особу - Корпорацію "Співдружність КОМП" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.03.2012 року по справі №5023/7064/11 затверджений реєстр вимог кредиторів Корпорації "Співдружність КОМП".
Позивач став кредитором Корпорації "Співдружність КОМП" внаслідок заміни кредиторів - ПАТ "Альфа Банк" та ПАТ "Сведбанк" на підставі договорів факторингу №39Ф-Н від 04.12.2012 року, №20-У/13 від 30.07.2013 року, №21-У/13 від 22.10.2013 року, про що свідчать ухвали господарського суду Харківської області від 22.04.2013 року та від 09.04.2014 року по справі №5023/7064/11.
Позивач вважає, що зобов'язання 2-го відповідача (ПАТ "УкрСиббанк") та їх обсяг безпосередньо впливає на обсяг кредиторських вимог, що були внесені до відповідного реєстру в межах провадження про визнання корпорації "Співдружність КОМП" банкрутом та визнання договору іпотеки недійсним безпосередньо впливає на обсяг майна корпорації "Співдружність КОМП" та кредиторських вимог до нього, тобто, вплине на черговість задоволення вимог кредиторів і сприятиме захисту прав та забезпеченню охоронюваних законом інтересів позивача.
Отже, на думку позивача, підставою для подання даного позову є те, що договір іпотеки порушує його права та охоронювані законом інтереси як кредитора у справі №5023/7064/11 про банкрутство Корпорації "Співдружність КОМП".
При цьому позивач вважає, що договір іпотеки не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому має бути визначний в судовому порядку недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову у позові, виходячи з наступного.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку").
Спірний договір іпотеки свідчить про те, що правовідносини з іпотеки майна виникли між відповідачами у даній справі. При цьому позивач не є стороною договору іпотеки.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, а саме :
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Враховуючи те, що предметом розгляду даної справи є визнання недійсним договору іпотеки, який укладений між відповідачами і питання щодо недійсності цього договору розглядається на момент укладення такого договору, суд відхиляє твердження 1-го відповідача (Корпорація "АИС") про те, що 1-й відповідач не є належним відповідачем у справі. При цьому судом не вирішується питання щодо права власності на предмет іпотеки на теперішній час.
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Позивач вважає, що спірний договір іпотеки є змішаним, а саме містить застереження про перехід права власності на предмет іпотеки, та договором купівлі-продажу земельної ділянки, при цьому такий договір не містить істотних умов договору купівлі-продажу земельної ділянки, а саме: вид угоди, площі земельної ділянки, цільового призначення, складу угідь, правового режиму земельної ділянки, відомостей про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки, відомостей про відсутність або наявності обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо), договірної ціни.
Суд вважає дані твердження позивача хибними і такими, що суперечать чинному законодавству, з огляду на таке.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким, іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Спірний договір є договором іпотеки, в якому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов для укладення такого договору.
Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору іпотеки) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
При цьому, частиною 2 цієї статті передбачено, що якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Таким чином, у разі набуття іпотекодержателем права власності на об'єкт іпотеки, до нього переходить право власності або право користування земельною ділянкою на ту частину земельної ділянки, яка зайнята будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування на підставі прямої норми Земельного кодексу України, а не на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, який сторонами і не укладався, а тому, посилання позивача на необхідність при укладенні договори іпотеки нерухомого майна досягнути згоди щодо істотних умов, які стосуються договору купівлі-продажу земельної ділянки є необґрунтованими.
Суд звертає увагу на те, що посилання позивача на недосягнення згоди щодо істотних умов, які стосуються договору купівлі-продажу земельної ділянки, не може впливати на дійсність договору іпотеки.
Позивач також посилається на те, що в порушення Закону України "Про іпотеку" спірний іпотечний договір забезпечує 4 кредитних зобов'язання, а не одне зобов'язання, що суперечить ст. ст. 1, 7, 11 Закону України "Про іпотеку", оскільки вказані положення законодавства (чинні на час укладення спірного іпотечного договору) допускали, що іпотекою може забезпечуватися лише одне зобов'язання (один кредитний договір, один договір позики).
Суд вважає помилковою дану позицію позивача, оскільки дійсно положення ст. ст. 1, 7, 11 Закону України "Про іпотеку" містять посилання на те, що іпотекою забезпечується виконання зобов'язання боржника, однак висновок про те, що це може бути лише один кредитний договір або один договір позики здійснений позивачем при довільному трактуванні положень Закону України "Про іпотеку", чинне законодавство не містить положень про заборону забезпечувати предметом іпотеки зобов'язання за декількома кредитними договорами, при цьому іпотекодавець відповідає за виконання зобов'язань боржників лише в межах вартості предмету іпотеки.
Суд відхиляє твердження позивача про те, що іпотечний договір укладений з порушенням переважного права орендаря іпотечного майна, оскільки в разі порушення переважного права орендаря іпотечного майна лише орендар іпотечного майна може звернутись до суду за захистом свого права, а позивач не наділений повноваженнями захищати права іншої особи.
Крім того, зі змісту п. 1.3. договору іпотеки вбачається, що орендар майна, яке передано в іпотеку, повідомлений про факт передачі нерухомого майна в іпотеку.
Позивач також стверджує, що іпотечний договір укладений 1-м відповідачем без необхідного дозволу, отримання якого передбачено Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими вважаються такі послуги: надання гарантій та поручительств.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов'язання, правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника.
Іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572 - 593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом, а отже не є гарантією чи поручительством, а тому до даних правовідносин не можуть бути застосовані положення Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Таким чином, позивачем не наведено жодної обставини, за якої спірний договір може бути визнаний недійсним суд дійшов висновку про те, що спірний договір відповідає вимогам Цивільного кодексу України та Закону України "Про іпотеку".
Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладені обставини і приписи закону і те, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються матеріалами справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про визнання недійсним з моменту його вчинення договору іпотеки, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") та Корпорацією "АИС" (правонаступником якого є Корпорація "Співдружність КОМП"), посвідченого 31.05.2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Наталією Володимирівною, зареєстрованого в реєстрі за №1-1616 є неправомірними та необґрунтованими, у зв'язку з чим у їх задоволенні слід відмовити повністю.
З огляду на відмову позивачеві в позові, суд вважає за необхідне залишити заяву 2-го відповідача (вх.№47071 від 25.12.2014 р.) про застосування до позовних вимог строку позовної давності відповідно до приписів ст. 267 ЦК України без розгляду.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір слід покласти на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 7, 11, 18 Закону України "Про іпотеку", ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. ст. 202-204, 215, 546 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 12, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 24.02.2015 р.
Суддя О.В. Макаренко