17 лютого 2015 р. Справа № 876/8211/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,
представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
14.04.2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області в якому просив визнати неправомірними дії відповідача в частині прийняття рішення про припинення виплати пенсії позивачу по особовому рахунку НОМЕР_1, визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області в частині відмови поновити виплату пенсії позивачу та зобов'язати відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії з 01.06.2014 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що у зв'язку з виїздом за кордон у Словацьку Республіку 08.11.2013 року він подав заяву про припинення виплати йому пенсії за вислугу років, а 11.11.2013 року він звернувся до відповідача із заявою про відкликання його заяви від 08.11.2013 року про поновлення виплати пенсії, однак, відповідач відмовив позивачу у поновленні виплати зазначеної пенсії.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 липня 2014 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2 та відмови у відновленні виплати пенсії з 01.06.2014 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.06.2014 року.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що між Україною та Словацькою Республікою 05.12.2000 року укладений Договір про соціальне забезпечення, який чинний для України з 01.01.2002 року і його дія поширюється на здійснення в Україні виплати пенсії за вислугу років, яка виплачується компетентною установою в національній валюті на підставі платіжних угод, тому позивач має право отримання пенсії за вислугу років після виїзду на постійне місце проживання до Словацької Республіки.
Не погодившись з вищенаведеною постановою, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову якою в задоволенні позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 призначено пенсію у 2000 році за вислугу років на підставі його заяви відповідно до ст. 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
01 червня 2014 року позивачу припинено виплату пенсії згідно його заяви від 08.11.2013 року відповідно до ст. ст. 47, 49 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв'язку з його виїздом на постійне місце проживання до Словацької Республіки, де ОСОБА_2 з 13.11.2013 року перебуває на консульському обліку(а.с.6,12).
Позивач 11.11.2013 року звернувся в ГУПФУ у Волинській області із заявою про відкликання його заяви від 08.11.2013 року та про поновлення виплати пенсії(а.с.8-9).
ГУПФУ у Волинській області своїм листом № 643/М-01 від 26.11.2013 року відмовило позивачу у поновленні виплати пенсії з підстав неможливості перераховування пенсії, оскільки він проживає за межами України (а.с.10).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав право на відновлення відповідних пенсійних виплат.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з частиною другою ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Згідно пункту 2 частини першої ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній до 07.10.2009) виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України
Відповідно до ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачає, що у разі виїзду пенсіонера за кордон на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 у справі №1-32/2009 від 07.10.2009 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, речення другого статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV. Зазначені положення Закону України 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення.
Зокрема, в пункті 3.3 цього рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
При цьому Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.
Отже, після прийняття рішення Конституційним Судом України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не встановлено підстав для припинення пенсії в разі перебування пенсіонера за кордоном.
Такий висновок відповідає правовій позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалах від 06.08.2013 року у справі № К/9991/36690/12, від 08.10.2013 року у справі № К/9991/68907/11 та рішенню Європейського Суду з прав людини від 07.11.2013 року у справі «Пічкур проти України».
Таким чином, позивач обґрунтовано звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на відновлення відповідних пенсійних виплат.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 липня 2014 року у справі № 161/5823/14-а - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий О.Б.Заверуха
Судді О.М. Гінда
В.В. Ніколін