"18" лютого 2015 р. м. Київ К/800/56182/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.
суддів: Гончар Л.Я., Чалий С.Я.
за участю:
секретаря Зубенка Д.В.
позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3
представника відповідача Петренко Ю.І.
представника третьої особи Скригонюка І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року
у справі № 761/846/14-а
за позовом ОСОБА_3
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
третя особа Міністерство внутрішніх справ України
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
У січні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа: Міністерство внутрішніх справ України, про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у проведенні з 19.06.2013 нарахування та виплати пенсії згідно з розрахунком про вислугу років для призначення пенсії у розмірі 85 % від суми грошового забезпечення та зобов'язання нарахувати і виплатити пенсію у зазначеному розмірі.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 25.06.2014 у задоволенні вказаного адміністративного позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про задоволення позову.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в нарахуванні та виплаті ОСОБА_3 пенсії за вислугу років з 19.06.2013 у розмірі 85 % від суми грошового забезпечення.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплачувати з 19.06.2013 ОСОБА_3 пенсію за вислугу років у розмірі 85 % від суми грошового забезпечення.
Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Міністерство внутрішніх справ України оскаржило його у касаційному порядку.
У касаційній скарзі скаржник просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що Центральна комісія МВС України не мала повноважень для зарахування ОСОБА_3 до вислуги років для призначення пенсії період роботи на неатестованих посадах в органах внутрішніх справ з 24.01.1972 по 23.09.1977, оскільки наказом МВС України від 20.06.2004 №684 «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення стажу служби для виплати відсоткової надбавки за вислугу років особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» було скасовано наказ МВС України від 22.11.1993 №748, додатком 10 до якого Центральній комісії МВС України було делеговано право вирішувати питання про зарахування часу роботи в державних органах при переході на посади начальницького складу органів внутрішніх справ.
Крім того, МВС України зазначає про те, що зобов'язуючи оспорюваним рішенням Управління ПФУ вчинити певні дії, суд апеляційної інстанції фактично зобов'язав відповідача діяти всупереч положенням Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 N 3-1 (далі - Порядок №3-1).
У своїх запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_3 просив залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_3 проходив службу у Центральному апараті МВС Української РСР та України у період з 24.01.1971 по 04.12.1999. У період з 24.01.1972 по 23.09.1977 позивач працював на неатестованих посадах, у зв'язку з чим вказаний період роботи не був зарахований до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Центральною комісією МВС України складено висновок від 29.12.2007 № 1797 о/с, згідно з яким ОСОБА_3, «як виняток», до вислуги років для призначення пенсії було зараховано період роботи на неатестованих посадах з 24.01.1972 по 23.09.1977 із розрахунку 1 місяць роботи за 1 місяць служби. Департаменту роботи з персоналом МВС України було доручено провести перерахунок вислуги років позивача.
Указаний висновок Центральної комісії МВС України був підготовлений у зв'язку з надходженням листа Кабінету Міністрів України на звернення позивача, який містив напис «погодити як виняток».
На підставі вказаного висновку було видано наказ МВС України від 29.12.2007 № 1797 о/с про зарахування ОСОБА_3 до вислуги років для призначення пенсії періоду роботи на неатестованих посадах в органах внутрішніх справ.
Також відповідальними особами МВС було складено розрахунок вислуги років на пенсію підполковника міліції ОСОБА_3 від 13.12.2011, згідно з яким вислуга років для призначення пенсії складає 30 років 09 місяців 09 днів.
19.06.2013 ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про нарахування та виплату пенсії, до якої додав вказані розрахунок та наказ від 29.12.2007 № 1797 о/с.
Листом від 09.07.2013 № 16806/12/В-1528 відповідач повідомив позивача про те, що йому призначено пенсію за 25 років вислуги із 04 грудня 1999 року. Підстави для врахування до вислуги років для перерахунку пенсії періоду роботи з 24.01.1972 по 23.09.1977 відсутні.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив переважно з того, що підстави для зарахування до вислуги років періоду роботи позивача, зазначеного в наказі від 29.12.2007 № 1797 о/с, відсутні.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що положеннями пункту 7 додатку 10 до наказу МВС України від 22.11.1993 № 748 передбачено, що при переході на інші посади питання про зарахування часу роботи в державних органах вирішується Центральною комісією МВС України.
Як установлено, зарахування позивачу періоду роботи з 24.02.1972 по 23.09.1977 до вислуги років було здійснене саме на підставі висновку Центральної комісії МВС України від 29.12.2007 № 1797 о/с.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві були відсутні підстави для відмови у зарахуванні до вислуги років позивачу спірного періоду роботи.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає викладені висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.
Відповідно до статті 49 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2262-ХІІ) пенсію згідно з цим Законом призначають органи Пенсійного фонду України.
Документи про призначення пенсії розглядає орган Пенсійного фонду України і не пізніше ніж у 10-денний строк з дня їх надходження приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні пенсії.
Документом, який підтверджує призначення пенсії, є пенсійне посвідчення, що видається органом ПФУ.
Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причини орган ПФУ видає (надсилає) заявникові не пізніше ніж протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.
Згідно з частинами першою та другою статті 63 Закону № 2262-ХІІ перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Цим нормативно-правовим актом визначено процедуру перерахунку пенсії та належні для цього підстави.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-ХІІ, крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, урегульовано Порядком № 3-1.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 3-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії подається до органу, що призначає пенсію, заявником за місцем проживання, а при необхідності - його законним представником за місцем проживання.
Системний аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, може бути як відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи, так і рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України, про що державні органи, визначені Порядком № 3-1, повідомляють орган Пенсійного фонду України.
За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів пенсійний орган ухвалює рішення про перерахунок чи про відмову у перерахунку раніше призначеної пенсії.
Рішення про відмову із зазначенням причини орган Пенсійного фонду України видає (надсилає) заявникові протягом 5 днів з дня його прийняття.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відповідно до статей 49 та 63 Закону № 2262-ХІІ підставою для повідомлення про відмову у перерахунку пенсії може бути виключно рішення, прийняте з цього питання.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 22.04.2014 у справі № 21-484а13.
Згідно з частиною першою статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
У цій справі суди попередніх інстанцій не встановили, чи Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві приймало відповідне рішення на підставі поданої ОСОБА_3 заяви від 19.06.2013.
Положеннями статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з абзацом 12 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393) для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються час роботи в державних органах у разі переходу на службу в органи внутрішніх справ на посади начальницького складу, на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки за направленням Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Республіки Крим, Представника Президента України в області, містах Києві та Севастополі згідно з переліками посад і на умовах, затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ і Центральним управлінням Служби безпеки.
На виконання вказаної норми права Міністерством внутрішніх справ України був прийнятий наказ від 22.11.1993 № 748 «Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19 вересня 1993 року № 747 «Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення і виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», яким серед іншого було затверджено додаток 10. У цьому додатку 10 було визначено перелік посад начальницького складу органів внутрішніх справ, при призначенні на які в стаж до вислуги років для призначення пенсії зараховується час роботи в державних органах.
Положеннями пункту 7 додатку 10 до наказу МВС України від 22.11.1993 № 748 було передбачено, що при переході на інші посади питання про зарахування часу роботи в державних органах вирішується Центральною комісією МВС України.
У той же час, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що пунктом 3 наказу МВС України від 20.06.2004 № 684 «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення стажу служби для виплати відсоткової надбавки за вислугу років особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» було скасовано серед інших наказ МВС України від 22.11.1993 № 748.
Проте пунктом 6 Інструкції, затвердженої вказаним наказом МВС України від 20.06.2004 №684 та чинним на час прийняття спірного висновку від 29.12.2007 № 1797 о/с, було визначено, що у Міністерстві внутрішніх справ України створюється Центральна комісія. На неї покладається також розгляд спірних питань про період служби, які не можуть бути вирішені іншими комісіями.
Наказ МВС України від 20.06.2004 N 684 «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення стажу служби для виплати відсоткової надбавки за вислугу років особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» визнано таким, що втратив чинність на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2008 N 674.
Проте станом на 19.06.2013, тобто на час звернення позивача до Управління ПФУ, чинними були положення Інструкції про організацію роботи з пенсійного забезпечення військовослужбовців внутрішніх військ та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України і членів їхніх сімей, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.10.2003 № 1276 (далі - Інструкція № 1276).
Водночас, пунктом 3.1 Інструкції № 1276 було визначено, що військовослужбовцям внутрішніх військ та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України вислуга років для призначення пенсій обчислюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393, а також до вислуги років зараховуються інші види служби (у тому числі на пільгових умовах) для призначення пенсії відповідно до законодавства України.
Згідно з пунктом 3.3 Інструкції № 1276 у вислугу років зараховуються тільки періоди, які підтверджені наказами.
Окремі періоди служби за відсутності документів і неможливості їх одержання через відсутність архівних даних можуть бути, як виняток, підтверджені наказами по особовому складу.
Зазначені накази складаються на підставі мотивованих висновків про підтвердження служби після вивчення усіх даних та документів, що підтверджують проходження служби в окремі періоди. Усі ці документи повинні бути перераховані у висновку.
Спірні питання щодо зарахування до вислуги років для призначення пенсії окремих періодів служби (у календарному порядку чи на пільгових умовах) вирішуються: відповідними комісіями ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, УМВС України в областях та місті Севастополі - відносно осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ; комісією Головного управління внутрішніх військ МВС України - відносно військовослужбовців підлеглих йому підрозділів, Комісією МВС України - спірні питання в порядку нагляду та відносно співробітників центрального апарату Міністерства та безпосередньо підпорядкованих йому підрозділів (п. 3.5 Інструкції).
Згідно з частиною першою статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Оскаржувані судові акти названим вимогам процесуального закону не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною четвертою статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Ураховуючи вказані положення правових норм адміністративного судочинства стосовно принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі та належності доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що під час розгляду цієї справи та прийняття рішення по суті суду першої інстанції необхідно встановити, чи Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві приймало відповідне рішення за результатами розгляду поданої ОСОБА_3 заяви від 19.06.2013.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Крім того, суду слід установити, чи на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду України висновок Центральної комісії МВС України від 29.12.2007 № 1797 о/с був належним документом для зарахування відповідачем спірного періоду роботи ОСОБА_3 до вислуги років для призначення пенсії.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги частково заслуговують на увагу, у зв'язку з чим наявні підстави для її часткового задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.
Частиною першою статті 220 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з частиною другою статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень по суті спору у цій справі було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 210 - 231 КАС України, суд касаційної інстанції
Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.
Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.