19 січня 2015 року м. Київ К/9991/29830/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги
Державної податкової інспекції в м.Лисичанську Луганської області та Приватного підприємства «Полімерторг»
на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.04.2011
у справі №2а-6207/10/1270
за позовом Приватного підприємства «Полімерторг»
до Державної податкової інспекції в м.Лисичанську Луганської області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10.12.2010 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №000552301/0 від 28.07.2010 та №0000552301/1 від 20.08.2010, яким визначено податкове зобов?язання з податку на прибуток у розмірі 104899,50 грн., у т.ч. за основним платежем 69933,00 грн. та за штрафними санкціями 34966,50,00 грн.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.04.2011 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10.12.2010 скасовано в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000552301/0 від 28.07.2010 щодо визначення податкового зобов?язання з податку на прибуток на загальну суму 20250 грн., у т.ч. за основним платежем 13500 грн. і штрафними санкціями 6750 грн., з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанцій, та за касаційною скаргою відповідача, яким ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог з прийняттям нового рішення про відмову в позові повністю, з підстав порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.03.2010 , за результатами якої складено акт №25/23/30345575 від 20.07.2010.
За висновками акта перевірки, у періоді, що перевірявся, позивачем допущено порушення пп.5.2.1 пункту. 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в частині включення до складу валових витрат сум нарахованих та сплачених за договорами про надання консультаційних послуг з СПД ОСОБА_2, договорами про надання юридичних послуг з СПД ОСОБА_3, договорами доручення з СПД ОСОБА_2, у зв?язку з чим занижено додаток на прибуток на суму 69933,00 грн., у тому числі за 1 квартал 2008 року - 5496,00 грн., за 2 квартал 2008 року - 7927,00 грн., за 3 квартал 2008 року - 5478,00 грн., за 4 квартал 2008 року - 3744,00 грн., за 1 квартал 2009 року - 383,00 грн., за 2 квартал 2009 року - 8685,00 грн., за 3 квартал 2009 року - 11648,00грн., за 4 квартал 2009 року - 8540,00 грн., за 1 квартал 2010 року - 11032,00 грн.
На підставі акта перевірки прийнято спірне повідомлення - рішення №0000552301/0 від 28.07.2010, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 104899,50 грн., у т.ч. за основним платежем - 69933 грн. та штрафними санкціями - 34966,50 грн.
За результатами адміністративного оскарження скарга позивача залишена без задоволення, прийнято податкове повідомлення - рішення з відповідним індексом, яким доведено нові граничні строки сплати податкового зобов'язання з податку на прибуток.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилаються позивач та відповідач у касаційних скаргах, та вважає, що судом повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).
Пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Таким чином, правильність формування платником податків валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. У протилежному випадку відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток за рахунок валових витрат.
При цьому, згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Для цілей оподаткування платники податків ведуть облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством або сплати грошових коштів.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що укладені позивачем з приватним підприємцем ОСОБА_3 договори № 2 від 04.01.2008 та № 2 від 04.01.2010 про надання останнім юридичних послуг, виконані, що підтверджується актами приймання виконаних робіт, звітах до вказаних угод про надання ПП ОСОБА_3 юридичних послуг, службових листах та візуванні угод, виконання укладених з суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 договорів № В-3 від 04.01.2008, № В-3 від 05.01.2009 та № В-03 від 04.01.2010 про надання останнім консультаційних послуг, підтверджене актами приймання-передачі робіт (виконання послуг), звітами до укладених угод, службових листах.
В силу наведених вище вимог Закону зазначені документи є відповідними розрахунковими та платіжними документами, які підтверджують надання консультаційних та юридичних послуг, що пов?язані з господарською діяльністю позивача, доказів недостовірності цих документів відповідачем не надано.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується суд касаційної інстанції, дійшов висновку про порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування валових витрат за період, що перевірявся, по взаємовідносинах з ПП ОСОБА_3 та СПД ОСОБА_2 з огляду на не підтвердження їх належними первинними документами.
Наявні у позивача первинні документи не дають можливості висновку, що консультативні та юридичні послуги були ним отримані та використані у господарській діяльності, оскільки ні з актів, ані з інших матеріалів справи не вбачається, в якому обсязі були виконані зазначені послуги, у чому вони полягали, так само як і не встановлено наявності економічної доцільності витрат на спірні послуги, а саме, доказів направлення таких витрат на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому, що відповідає сутності господарської діяльності, у зв'язку з чим судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про правомірність дій відповідача щодо визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток за цими операціями.
Щодо доводів податкового органу про нікчемність договорів доручення, укладених позивачем з СПД ОСОБА_2, які не породжують для платника правових наслідків, то судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. Наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.
Натомість наявність у позивача відповідних первинних документів на підтвердження понесених витрат, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірний договір та/або його виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.
Доводи касаційних скарг як позивача, так і відповідача, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та не можуть бути підставою для його скасування з наведених в них мотивів.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційні скарги Державної податкової інспекції в м.Лисичанську Луганської області та Приватного підприємства «Полімерторг» відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.04.2011 залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун