26 січня 2015 року м. Київ К/9991/15954/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Луцької об'єднаної державної податкової інспекції
на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 04.02.2009
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2010
у справі №2а-1272/09/0370
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакко-Логістик"
до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції
третя особа -відділення Промінвестбанку у м.Луцьку
про визнання нечинними податкових вимог та повідомлення , -
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 04.02.2009, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2010, позов задоволено. Скасовано першу податкову вимогу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції №1/1757 від 03.12.2008, другу податкову вимогу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції №2/60 від 13.01.2009 та повідомлення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції №103180027278994 від 28.01.2009.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.
Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем подано до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції податкову декларацію за жовтень 2008 року з податку на додану вартість, в якій ним самостійно визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 533757 грн. з граничним терміном сплати 01.12.2008. З врахуванням переплати у попередніх періодах, фактично до сплати підлягало 398200 грн.
Позивач 27.11.2008 надіслав для виконання відділенню Промінвестбанку в м.Луцьку платіжне доручення №100445870 з вимогою перерахувати до бюджету 398200 грн. податку на додану вартість.
Оскільки, Постановою Правління Національного банку України від 07.10.2008 №308 Акціонерному промислово-інвестиційному банку призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік з 07.10.2008 по 06.10.2009 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, даною банківською установою платіжного доручення позивача не виконано, та податку на додану вартість не перераховано.
У зв'язку з не поступленням суми ПДВ до бюджету, Луцька об'єднана державна податкова інспекція виставила першу податкову вимога від 03.12.2008 № 1/1757, в якій зазначено суму податкового зобов'язання в розмірі 397430 грн. та другу податкову вимогу від 13.01.2009 № 2/60 .
28.01.2009 позивач, платіжним дорученням №354 перерахував до Держбюджету суму ПДВ за жовтень 2008 року в розмірі 399500 грн.
Позивач оскаржив вказані податкові вимоги в адміністративному порядку.
Податковим органом прийнято повідомлення від 28.01.2008, яким нараховано позивачу пеню в розмірі 8903,78 грн. за порушення строків сплати узгодженого зобов'язання та провела розподіл сплаченої суми-389798,30 грн. на погашення податкового боргу та 8903,78 грн. на погашення нарахованої пені.
Підставою для висновків податкового органу про несвоєчасну сплату позивачем самостійно узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість за податковими деклараціями за 2009 рік стало самостійне зарахування відповідачем сплачених позивачем поточних платежів на погашення податкового боргу попередніх періодів, який виник внаслідок неперахування коштів банком, згідно поданого позивачем платіжного доручення №4.
Згідно ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, переказ грошей - це рух певної суми грошей з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі.
Відповідно до п. 22.4 ст. 22 зазначеного Закону ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому банк має забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (п. 1.29 ст. 1 даного Закону).
Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні».
Положення п. 22.4 ст.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» кореспондуються з приписами пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого днем подачі до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації. Слід зазначити, що саме з поданням платником податків платіжного доручення до банку вказаний Закон пов'язує настання певних правових наслідків.
Відповідно до пп.16.5.1 п.16.5 ст.16 цього Закону за порушення строків зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених законодавством, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених для відповідного податку, збору (обов'язкового платежу), а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Визначальним у змісті даної норми є те, з чиєї вини відбулося не зарахування чи неповне зарахування податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду.
Тобто, якщо неперерахування податку або збору не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред'явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
Вищенаведеним спростовуються доводи податкового органу, які наведені ним в касаційній скарзі, як підставу для скасування постановлених у справі рішень судів попередніх інстанцій.
Враховуючи наведене, висновки суду першої та апеляційної інстанції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції відхилити, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 04.02.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2010 залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун