26 січня 2015 року м. Київ К/9991/16302/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2010 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010
у справі №2а-4714/10/2070
за позовом Приватного підприємства «Деметра»
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова
про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним, -
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2010, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова №0000231800/0від 20.11.2009, №0000231800/1 від 23.12.2009, №0000051800/2 від 17.02.2010.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 доповнено постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2010 наступним : скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова №0000251800/2 від 17.02.2010 про визначення ПП «Деметра» суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 50068,60 грн., у т.ч. основний платіж-38514,31 грн., штрафні санкції - 11554,29 грн. В іншій частині постанову залишено без змін.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.
Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання правомірності декларування ПДВ за серпень 2009 року, за результатами якої складено акт №2015/18-015/31149163 від 22.10.2009.
За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит за серпень 2009 року на загальну суму 1093242 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного періоду на загальну суму 1093242 грн..
На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення: №0000231800/0 від 20.11.2009 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 1421214,60 грн. (в тому числі за основним платежем 1093242 грн. та штрафні (фінансові) санкції 327972,60 грн.)
В результаті адміністративного узгодження скаргу позивача задоволено частково, податкове повідомлення рішення скасовано в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 1371146 грн. (у тому числі за основним платежем 1054727,70 грн. та за штрафними санкціями 316418,31 грн.). В іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін.
23.12.2009 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000251800/1 від 23.12.2009 яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 50068,60 грн., у тому числі за основним платежем 38514,31 грн. та 11554,29 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
В результаті адміністративного узгодження ДПА в Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000051800/2 від 17.02.2010, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 1371146 грн., у т.ч. за основним платежем 1054727,69 грн. та 316418,31 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення № 0000251800/2 від 17.02.2010 яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 50068,60 грн., у т.ч. за основним платежем 38514,31 грн. та 11554,29 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
В подальшому скарги позивача залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.
Судами попередніх інстанцій встановлено, підставою для визначення спірних податкових зобов?язань слугували висновки відповідача, що чинним законодавством не передбачено можливості для платника податків приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на такий податковий кредит. Якщо на дату виникнення права на податковий кредит платник таким правом не скористався, то відповідно ним прийнято рішення не формувати податковий кредит з використанням зазначених сум податку. Тобто, податковий орган вважає, що позивач не отримавши від постачальника своєчасно податкові накладні, з невідомих причин, не звернувся до них із вимогою про їх надання. Також, позивачем не подавались до податкових декларацій, за періоди в яких були виписані податкові накладні, заяви зі скаргою на таких постачальників, копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.
При цьому підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, не підтверджених податковими накладними.
Отже, у податковому періоді (попередній період), коли податкова накладна була виписана продавцем товарів, але не отримана покупцем цих товарів, покупець товарів не мав документа (податкової накладної), на підставі якого міг би включити суму податку на додану вартість по цій операції до складу податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника та з'ясування достовірності й повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.
Аналіз вищенаведеної норми дає підстави для висновку, що подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця.
Таким чином, недотримання позивачем порядку, встановленого підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених ним витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції, позаяк згідно з абзацом 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.
За підтвердження факту придбання та оплати товару в податковому періоді в якому були виписані податкові накладні, що податковим органом не заперечується, однак, які фактично отримані позивачем пізніше, але в межах строків встановлених ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.
Вищенаведеним спростовуються доводи податкового органу, які наведені ним в касаційній скарзі, як підставу для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанції. Заперечень щодо реальності господарських операцій за якими відбулось формування податкового кредиту відповідач не має.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун