17 лютого 2015 року м. Київ К/800/2395/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Сіроша М.В.
Юрченко В.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012 року у справі №2а-9586/12/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «АСПО-1» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «АСПО-1» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 07.02.2012 року №0001392305, яким донараховано податок на прибуток у розмірі 226000,00 грн. та №0001402305, яким донараховано податок на додану вартість у розмірі 196522,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 98261,00 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2012 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Промбуд-Монтажінвест» та ТОВ «Промспецконсалтинг» за період з серпня по вересень 2011 року.
Згідно висновків перевірки, контролюючим органом відображено порушення позивачем п.2 ст.3, ст.4, п.1 та 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 2.13, 2.15, 2.16 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на прибуток, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за 3 квартал 2011 року, у сумі 226000,00 грн.; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит та занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на 196522,00 грн., у т.ч. за серпень 2011 року - 57214,00 грн., за вересень 2011 року - 139308,00 грн.
На підставі висновків перевірки податковим органом прийняті спірні податкові повідомлення-рішення №0001392305 від 07.02.2012 року, яким підприємству донараховано податок на прибуток у розмірі 226000,00 грн. та №0001402305 від 07.02.2012 року, яким підприємству донараховано податок на додану вартість у розмірі 196522,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 98261,00 грн.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.
Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.
Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.
За приписами п.139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача.
Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як було вірно встановлено судом апеляційної інстанції, факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами, а саме - договором поставки товарно-матеріальних цінностей №232 від 23.09.2011 року, видатковою накладною № РН0000077 від 27.09.2011 року на суму 3959,80 грн., специфікацією, податковою накладною № 405 від 27.09.2011 року на суму 3953,80 грн., платіжним дорученням, випискою по банківському рахунку, подорожнім листом, договорами підряду, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних підрядних робіт, відомостями ресурсів, актами цільового використання матеріалів, приймально-здавальними актами, локальними кошторисами, податковими накладними, ліцензією, довідками про вартість виконаних робіт та витрат типової форми № КБ-3, актами приймання виконаних будівельних робіт типової форми №КБ-2в, журналом робіт, проектом, актом про передачу будівельного майданчика та площадки під реконструкцію та ін.
Фактом подальшого використання придбаного позивачем товару у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.
Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано.
Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судом апеляційної інстанції правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.
Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012 року у справі №2а-9586/12/2070 залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підпис Сірош М.В.
підпис Юрченко В.П.