12 лютого 2015 року м. Київ К/9991/27201/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого:Штульман І.В. (доповідач),
суддів:Кочана В.М.,
Олексієнка М.М., -
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України до Аудиторської фірми «Ярош», третя особа - Сімферопольський міський центр зайнятості, про стягнення заборгованості у сумі 13318 гривень, за касаційною скаргою Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2011 року, -
У липні 2010 року Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України звернулося в суд з позовом, у якому просило стягнути з Аудиторської фірми «Ярош» адміністративно-господарські санкції у розмірі 13318 гривень за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році.
На обґрунтування позову послалося на те, що Аудиторська фірма «Ярош» в порушення статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХII (далі - Закон № 875-ХII) не забезпечила установленого законодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а відтак відповідно до статті 20 цього Закону відповідач має сплатити адміністративно-господарські санкції.
Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29 липня 2010 року до участі у справі залучено Сімферопольський міський центр зайнятості в якості третьої особи.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач здійснив усі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів, що підтверджується відповідними доказами, а тому на нього не може бути покладена відповідальність, передбачена статтею 20 Закону № 875-ХІІ.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України подало касаційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2011 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідач подав письмове заперечення на зазначену касаційну скаргу, просить таку залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи та іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу Аудиторської фірми «Ярош» складає 11 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-ХII, становить 1 особу, але фактично протягом 2009 року інваліди в даній організації не працювали. Відповідач щомісячно у 2009 році подавав до Сімферопольського міського центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН про наявність вакансій, однак ним жодного інваліда з метою працевлаштування направлено не було.
Преамбулою Закону № 875-ХII встановлено, що цей Закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами.
За змістом статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно частини 1 статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року № 1251-XII, а є заходом впливу
на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно зі статтею 18 Закону № 875-XII (у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» від 23 лютого 2006 року № 3483-IV зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-XII доповнено статтею 181, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись, тощо.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України.
Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2010 року та ухвала Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2011 року прийняті з додержанням норм права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2011 року у справі за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України до Аудиторської фірми «Ярош», третя особа - Сімферопольський міський центр зайнятості, про стягнення заборгованості у сумі 13318 гривень - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Штульман І.В.
Судді: Кочан В.М.
Олексієнко М.М.