17 лютого 2015 року м. Київ К/800/45110/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Вербицької О.В.
суддів: Маринчак Н.Є.
Муравйова О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 25.04.2014 року
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року
у справі № 806/729/14
за позовом Публічного акціонерного товариства «Україна»
до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень
Публічне акціонерне товариство «Україна» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Україна») звернулось з позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 25.04.2014 року адміністративний позов задоволено.
Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року апеляційну скаргу ОДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У запереченні на касаційну скаргу ПАТ «Україна», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ОДПІ залишити без задоволення.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до вимог ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ «Україна» з питань правильності визначення податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Група «Лінія Безпеки» за травень 2013 року, за результатами якої складено акт від 24.01.2014 року № 317/22-02/00307230.
В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: завищено податковий кредит на загальну суму 1097090,00 грн. за травень 2013 року в частині взаємовідносин з ТОВ «Група «Лінія Безпеки».
Крім того, ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ «Україна» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «БК «Євробуд» за квітень 2013 року, за результатами якої складено акт від 30.01.2014 року № 448/15-01/00307230, в якому зазначено, що позивачем порушено п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 201.1. ст. 201 ПК України, занижено податок на додану вартість на загальну суму 154650,00 грн.
На підставі висновків, що викладені в актах перевірки, ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.02.2014 року № 0000152202, яким ПАТ «Україна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1645635 ,00 грн. (за основним платежем - 1097090,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 548545,00 грн.) від 10.02.2014 № 0000242202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 231975,00 грн. (за основним платежем - 154650,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 77325,00 грн.).
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ «Україна» та ТОВ «Група «Лінія Безпеки», ТОВ «БК Євробуд» були здійсненні господарські операції щодо придбання товарів за договорами від 29.03.2013 року № 29/03/13, від 25.04. 2013 року № 90.
З метою реалізації придбаних труб у ТОВ «Група «Лінія Безпеки» ПАТ «Україна» (комітент) укладено договір комісії № 02/04/13-К від 02.04.2013 року (далі - договір комісії) з ТОВ «Техагромаш» (комісіонер), відповідно до умов якого комітент доручає комісіонерові від імені останнього та за рахунок комітента укласти зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу продукції, забезпечити його виконання особою-покупця (нерезидента) та передати в комітентові.
В подальшому придбані у ТОВ «Група «Лінія Безпеки» труби відцентроволиті були реалізовані (експортовані) комісіонером нерезиденту - «Тunteх Саріtаl Соrр», що підтверджується матеріалами справи, зокрема - ВМД, звітами комісіонера, тощо.
Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, прибутковими ордерами, актами прийому-передачі, платіжними дорученнями, тощо.
Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.
Використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.
Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Група «Лінія Безпеки» та ТОВ «БК Євробуд» на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку (відповідно до вимог чинного законодавства).
Таким чином, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ОДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.
Колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.
В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.
За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 25.04.2014 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 25.04.2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька
Судді Н.Є. Маринчак
О.В. Муравйов