21 січня 2015 року м. Київ К/9991/66838/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Бившевої Л.І.,
суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Житомирі
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 08 червня 2011 року
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року
у справі № 2а-7754/10/0670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сторсак Україна»
до Державної податкової інспекції у місті Житомирі
про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сторсак Україна» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Житомирі (далі - відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001062304/0 від 02 вересня 2010 року (в редакції уточнення предмету позову від 25 жовтня 2010 року за вих. №217/14).
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 08 червня 2011 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Житомирі від 02 вересня 2010 року № 0001062304/0 в частині зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 60970,00 грн.
Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 08 червня 2011 року залишено без змін.
В касаційній скарзі ДПІ в м. Житомирі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 08 червня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
ДПІ в м. Житомирі провела виїзну позапланову перевірку ТОВ «Сторсак Україна» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого на рахунок платника у банку в травні та червні 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період: квітень та травень 2010 року, за результатами якої був складений акт №6493/23-2/20428705 від 19 серпня 2010 року.
За висновками акту перевірки позивачем були порушені: вимоги пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено заявлену до відшкодування суму податку на додану вартість за травень 2010 року на 45807,00 грн.; пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено заявлену до відшкодування суму податку на додану вартість за червень 2010 року на 176835,00 грн.
Зокрема, в акті перевірки було вказано, що: позивач не може претендувати на відшкодування коштів з державного бюджету, у зв'язку з тим, що відсутнє джерело відшкодування, оскільки: при проведенні зустрічних перевірок по ланцюгу до виробника було встановлено, що у другій ланці, а саме контрагентами постачальників позивача: приватного підприємця ОСОБА_1, ПМП «Алтос», ТОВ «Сван», ТОВ «Станкотехімпорт», ТОВ «Волга-Продукт», ТОВ «Ековторполімер», ТОВ «Олімп А.С.» не встановлено факт сплати податку на додану вартість до державного бюджету; відповідно до бази даних - інформаційних ресурсів ДПА України контрагенти позивача - ТОВ СП «Технологвії та інвестиційний консалтинг», ТОВ «Алтаир» мають стан « 23 - місцезнаходження не встановлено»; відповідно до бази даних - інформаційних ресурсів ДПА України контрагенти позивача - ПП «Техпромторг», ПП Укрпромтехбуд», приватний підприємець ОСОБА_3,, приватний підприємець ОСОБА_4, приватний підприємець ОСОБА_5, ДП «Енергоефективність», приватний підприємець ОСОБА_6, ДП «Ремліфтмонтаж» не подали до органів державної податкової служби за місцем реєстрації декларації з податку на додану вартість за відповідний податковий період».
02 вересня 2010 року ДПІ у м. Житомирі на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0001062304/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зменшила ТОВ «Сторсак Україна» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на загальну суму 222642,00 грн., у тому числі: за травень 2010 року - 45807,00 грн., за червень 2010 року на 176835,00 грн.
Правомірність зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 161672,00 грн. була визнана позивачем.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зменшення податковим органом позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є безпідставним, оскільки порушення контрагентами позивача правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності не є підставою для позбавлення позивача права на отримання податкової вигоди у зв'язку з відсутністю доказів недобросовісності такого платника, з урахуванням того, що Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування у якості обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
За визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Згідно абзацу 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до абзаців 1, 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
За приписами підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Отже, визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт та послуг).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем було придбано у ПП «Укрпромтехбуд», ПП «Техпромторг», ПП «Енергоефективність», ТОВ «Алтаир», приватного підприємця ОСОБА_6, ДП «Ремліфтмонтаж», приватного підприємця ОСОБА_7, ТОВ СП «Технології та інвестиційний консалтинг», ПМП «Алтос», ТОВ «Сван», ТОВ «Станкотехімпортторг», ТОВ «Волга-Продукт», ПП ОСОБА_3, приватного підприємця ОСОБА_4 та приватного підприємця ОСОБА_5 товари (роботи, послуги), які фактично були отримані, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема, податковими накладними (арк. справи 102-145). Також факт, взаємовідносин підтверджується випискою картки рахунку 63.1 «Рахунки з постачальниками» за квітень-травень 2010 року (арк. справи 28-52). Факт оплати позивачем вартості придбаних товарів (у тому числі податку на додану вартість) податковим органом не заперечувався.
Отже, позивачем були виконані всі необхідні умови, передбачені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Крім іншого, твердження податкового органу про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача правомірно відхилено судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).
Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по декларуванню та сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.
З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог на наявність підстав для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення в частині зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 60970,00 грн.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Житомирі підлягає залишенню без задоволення, а постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 08 червня 2011 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Житомирі залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 08 червня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ А.М. Лосєв
_____________________ Т.М. Шипуліна