"15" січня 2015 р. м. Київ К/800/30111/14
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Карася О.В., Рибченка А.О.,
за участю секретаря Луцак А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року
у справі № 826/17136/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп»
до Держаної податкової інспекції у Печерському районі Головного
управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві
про скасування податкового повідомлення-рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» (надалі також -позивач, ТОВ «Кредит Колекшн Груп») звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення від 22 серпня 2013 року № 0007792205.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 9 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ «Кредит Колекшн Груп» залишено без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 9 грудня 2013 року залишено без змін.
Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, фактичною підставою прийняття податкового повідомлення - рішення від 22 серпня 2013 року № 0007792205 (зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 30 007 080,00 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 29 квітня 2013 року №425/22.5/34045919, про порушення позивачем вимог пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпунктів 5.5.1, 5.5.2 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 30 007 080,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року, 1-4 квартали 2011 року, 1-4 квартали 2012 року.
Висновки відповідача про порушення позивачем наведених вище норм податкового законодавства ґрунтуються на наступному:
1) підприємством у 4 кварталі 2010 року включено до складу валових витрат суму 3 438 064,00 грн. з надання послуг по виготовленню бланків, конвертів та адресної розсилки листів боржникам, які не підтверджені відповідними первинним документами, складання і зберігання яких передбачено чинним законодавством, які доводять пов'язаність послуг з господарською діяльністю підприємства, зокрема в наданих актах виконаних робіт відсутня будь-яка інформація стосовно направлених листів на адресу боржників, яка б підтверджувала понесенні витрати;
2) ТОВ «Кредит Колекшн Груп» завищено витрати по операціям з виготовлення бланків та конвертів з логотипом товариства по договорам, укладеним із ТОВ «Вестлінг Альянс», у зв'язку з не підтвердженням реальності господарських операцій;
3) підприємством завищено валові витрати на суму нарахованих відсотків по отриманих кредитах для придбання портфелю заборгованості по договорах факторингу за 4 квартал 2010 року та І квартал 2011 року на загальну суму 3 959 500,00 грн., за 2-4 квартали 2011 року, 1-4 квартали 2012 року на загальну суму 25 024 787,00 грн.
Надаючи оцінку висновкам попередніх судових інстанцій про дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Вищий адміністративний суд України звертає на наступне.
Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.
З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на відображення в податковому обліку витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Кредит Колекшн Груп», як замовником, укладено з виконавцями - ТОВ «Елаком Інвест», ТОВ «Фаворит-ЛМ», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтіс» та ТОВ «Художньо-рекламне агентство «Артмодерн», договори про надання послуг з адресної розсилки від 25 жовтня 2010 року №2010.10/25, від 4 жовтня 2010 року №2010.4410/4, від 11 жовтня 2010 року №2010.10/11, від 15 листопада 2010 року №2010.11/15, від 22 листопада 2010 року №2010.11/22, від 1 грудня 2010 року №2010.12/01, від 07 грудня 2010 року №2010.12/07, від 14 грудня 2010 року №2010.12/14, відповідно.
За умовами вказаних договорів виконавці виконують роботи з виготовлення комплектів розсилки та адресної розсилки комплектів.
Відповідно до актів про виконані роботи, що датовані жовтнем-груднем 2010 року, виконавцями виконано роботи з виготовлення комплектів розсилки та адресної розсилки таких комплектів у кількості 627 979 штук, загальною вартістю 3 448 106,39 грн. (з урахуванням податку на додану вартість та податку з реклами).
Виконавці виписали позивачу податкові накладні протягом жовтня-грудня 2010 року на загальну суму 3 448 106,39 грн.
7 серпня 2012 року, 14 серпня 2012 року, 16 жовтня 2012 року, 29 жовтня 2012 року, 30 листопада 2012 року, 10 грудня 2012 року між ТОВ «Кредит Колекшн Груп» (замовник) та ТОВ «Вестлінг Альянс» (виконавець) укладено договори про надання поліграфічних послуг, згідно яких виконавець виконує роботи з виготовлення комплектів розсилки.
Відповідно до актів про виконані роботи та податкових накладних, що датовані серпнем-груднем 2012 року, виконавцем виконано роботи з виготовлення комплектів розсилки у кількості 1 459 512 штук, загальною вартістю 3 283 902,00 грн. (з урахуванням податку на додану вартість).
Оплата за поставлені роботи здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджують копії виписок банку, долучені до матеріалів справи.
У письмовому поясненні від 27 листопада 2013 року позивач зазначив, що витрати по взаємовідносинам з контрагентами по виконанню робіт з виготовлення комплектів розсилки та адресної розсилки таких комплектів пов'язані із господарською діяльністю ТОВ «Кредит Колекшн Груп», а саме: з метою реалізації отриманих на підставі договорів факторингу прав кредитора у позивача виникає зобов'язання щодо направлення боржникам письмових повідомлень-претензій, якими боржники інформуються про особу нового кредитора та обов'язок виконання грошових зобов'язань на користь нового кредитора, у зв'язку з чим виникла необхідність у виготовленні бланків та конвертів, за допомогою яких формуються та надсилаються відповідні претензії.
На підтвердження реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних робіт в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивач надав суду копії господарських договорів, актів про виконані роботи та податкових накладних по відносинам із контрагентами та зразки конвертів і бланків.
Відмовляючи у задоволенні позову та роблячи висновок про те, що здійснені позивачем господарські операції з ТОВ «Елаком Інвест», ТОВ «Фаворит-ЛМ», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтіс», ТОВ «Художньо-рекламне агентство «Артмодерн» та ТОВ «Вестлінг Альянс» не носять реальний характер, а придбані роботи не використані в межах господарської діяльності або придбавались з такою метою суди попередніх інстанцій зазначили, що надані позивачем документи, не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивачем придбаних робіт, а лише фіксують господарські операцій з підприємствами-контрагентами, зокрема:
1) як свідчить зміст договорів та первинних документів по відносинам із виконавцями, у комплект розсилки входили конверт та листівка, однак, зразків таких листівок в матеріалах справи не міститься, встановити зміст листівок та їх зв'язок із господарською діяльністю позивача не видається за можливе;
2) надані позивачем зразки бланків не приймаються до уваги, оскільки згідно первинних документів виконавці не виконували робіт з виготовлення бланків;
3) матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували отримання позивачем прав за договорами факторингу (власне договорів факторингу), кількість та адреси боржників, яким необхідно надсилати повідомлення;
4) позивачем не надано доказів надсилання комплектів розсилок його боржникам, території розповсюдження розсилки та необхідності розсилки комплектів в такій значній кількості - 2 087 491 штук;
5) в матеріалах справи відсутні докази, які б давали змогу ідентифікувати участь ТОВ «Елаком Інвест», ТОВ «Фаворит-ЛМ», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтіс», ТОВ «Художньо-рекламне агентство «Артмодерн» та ТОВ «Вестлінг Альянс» у роботах з виготовлення комплектів розсилки та адресної розсилки таких комплектів.
Однак такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та такими, що не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин, що мають значення для вирішення спору, у зв'язку із чим рішення попередніх судових інстанцій є необґрунтованими, тобто такими, що не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач в судовому процесі зазначав, що надання контрагентами послуг пов'язане з господарською діяльністю, а саме: з метою реалізації отриманих на підставі договорів факторингу прав кредитора у позивача виникає зобов'язання щодо направлення боржникам письмових повідомлень-претензій, якими боржники інформуються про особу нового кредитора та обов'язок виконання грошових зобов'язань на користь нового кредитора, у зв'язку з чим виникла необхідність у виготовленні бланків та конвертів, за допомогою яких формуються та надсилаються відповідні претензії.
Так, в матеріалах справи наявні акти виконаних робіт, податкові накладні та комплекти розсилок (бланки та конверти).
Щодо висновків про відсутність доказів, які б давали змогу ідентифікувати участь контрагентів у роботах з виготовлення комплектів розсилки та адресної розсилки таких комплектів слід зазначити, що такі твердження зроблені без дослідження всіх наданих платником доказів у сукупності.
Зазначаючи про те, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували отримання позивачем прав за договорами факторингу (власне договорів факторингу), кількість та адреси боржників, яким необхідно надсилати повідомлення, доказів надсилання комплектів розсилок його боржникам, території розповсюдження розсилки та необхідності розсилки комплектів в такій значній кількості судом першої інстанції не вжито заходів щодо офіційного з'ясування обставин у справі, не витребувано доказів на обгрунтування тверджень відповідача та не запропоновано надати такі докази позивачу. Як підтверджується матеріалами справи, такі докази надані позивачем до суду апеляційної інстанції, втім, суд апеляційної інстанції не надав їм належної оцінки, як і не встановив причин не подання таких доказів у суд першої інстанції.
Роблячи висновки про те, що ТОВ «Кредит Колекшн Груп» неправомірно відносило до складу валових витрат та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, суми нарахованих відсотків за кредитними договорами суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановив, що ТОВ «Кредит Колекшн Груп» за перевірений період за кредитним договорами та договором позики отримувало від ПАТ «АК «Промислово-інвестиційний банк» та компаній-нерезидентів Вінрейд Інвестментс Лімітед і Говет Трейдінг Лімітед грошові кошти.
Як свідчать обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, згідно умов кредитних договорів та договору позики цільове призначення кредиту - поповнення обігових коштів та здійснення капітальних вкладень, придбання майнових прав за договорами факторингу.
Відмовляючи у задоволенні позову, попередні судові інстанції виходили із того, що позивачем в судовому процесі не надано доказів, які б підтверджували, що витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за кредитними договорами, здійснювались для ведення господарської діяльності ТОВ «Кредит Колекшн Груп» у сфері факторингу, зокрема на думку судів, це можуть бути договори факторингу (уступки права вимоги), акти приймання-передачі заборгованості за кредитними договорами тощо, а надані позивачем копії кредитних договорів, договору позики, договорів про надання траншу та виписок банку про перерахування процентів за користування кредитом не дають суду встановити напрям використання залучених позивачем кредитних коштів та не підтверджують пов'язаність понесених витрат з господарською діяльністю позивача.
Надаючи оцінку наведеним висновкам Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що з аналізу норм законодавства, зокрема Податкового кодексу України та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», слідує, що необхідною умовою виникнення у платника права на відображення в податковому обліку витрат є здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності.
Поряд з цим за змістом статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України визначено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що необхідною умовою для можливості віднесення до складу валових витрат/витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрат, що пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, є їх здійснення для провадження (ведення) господарської діяльності платника податку, що спрямована на отримання доходу.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків і лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.
Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
З урахуванням наведеного, господарською може бути визнана лише правомірна діяльність платника податку, вчинювана саме з метою одержання доходу, а не з метою заниження податкових зобов'язань. Поряд з цим наявність умов, що свідчать про правомірність такої діяльності, має підтверджуватися належними доказами.
Як свідчать матеріали справи, роблячи висновки про відсутність господарської мети у позивача при отриманні кредитів для придбання портфелю заборгованості по договорах факторингу, суди попередніх інстанцій не здійснювали активної ролі у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів, що є необхідною умовою дотримання принципу офіційного з'ясування обставин у справі.
Так, суб'єктом владних повноважень не надано, а судом не витребувано належних доказів на підтвердження позиції щодо відсутності господарської мети чи недотриманням ним принципу обачності при виборі контрагентів.
В умовах дії такого принципу адміністративного судочинства як офіційне з'ясування всіх обставин справи (закріплений частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України), який забезпечує дотримання законності під час розгляду та вирішення публічно-правового спору по суті та надає однакові правові можливості і позивачеві, і відповідачеві відстояти свої законні права, свободи та інтереси, а також «урівнює» правові можливості в адміністративному процесі позивача, який намагається захистити свої порушені чи невизнані права, свободи, інтереси, із правовими можливостями відповідача, котрий первісно наділений значним потенціалом, аби довести свою правоту чи відстояти свої інтереси в адміністративному суді, суд, який вирішує спір між особою та суб'єктом владних повноважень, має вчиняти активні дії з метою виявлення та усестороннього дослідження обставин у справі, що визначає законність рішень адміністративного суду, захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у справі, й держави, захисту публічних інтересів.
Відтак, з метою правильного вирішення спору судам з урахуванням принципу офіційного з'ясування обставин слід перевірити наявність у операціях щодо сплати процентів за придбаними кредитами господарської мети на підставі усіх доказів у сукупності, а також чи були фактично надані контрагентами позивача послуги з виготовлення бланків, конвертів та адресної розсилки листів.
Суд акцентує увагу на тому, що в пункті 42 рішення «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 9 грудня 1994).
Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до передчасних висновків щодо суті спірних правовідносин, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року скасувати.
Справу № 826/17136/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуюча: Н. Є. Блажівська
Судді: О.В.Карась
А.О. Рибченко