28 січня 2015 року м. Київ К/800/62960/13
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Заїки М.М., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Цюрупинському районі Херсонської області про захист порушеного конституційного права шляхом заборони примушувати брати участь у діяльності неприбуткової самоврядної організації Пенсійний фонд та скасуванням вимоги від 21 лютого 2013 року за №Ф-31 щодо сплати внесків за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року,
У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Цюрупинському районі Херсонської області, в якому просила захистити її порушене право, визначене статтями 36, 57 Конституції України, шляхом заборони примушування її брати участь в діяльності неприбуткової самоврядної організації Пенсійний фонд та скасувати вимогу від 21 лютого 2013 року № Ф-31 щодо сплати внесків. В обґрунтування позову зазначила, що статтею 13 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право позивача на відмову від участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а тому статус приватного підприємця в даному випадку не є підставою для сплати страхових внесків.
Крім цього, з 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за яким було змінено правову природу пенсійного забезпечення. З набранням чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення здійснюється через систему пенсійного страхування та неприбуткову самоврядну організацію - Пенсійний фонд.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Вказуючи на допущені, на думку позивача, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, позивач, звернувшись із касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є приватним підприємцем та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Цюрупинському районі Херсонської області, є застрахованою особою та платником страхових внесків.
21 лютого 2013 року відповідачем винесено вимогу Ф-31 про сплату недоїмки, згідно якої станом на 21 лютого 2013 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 7553,92 гривень.
Відповідно до статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків.
Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Пенсійний фонд набуває статусу юридичної особи з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому органі виконавчої влади.
Крім того, відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) на Пенсійний фонд України покладено здійснення функцій щодо обліку платників єдиного внеску та збору єдиного внеску.
Абзацом 6 пункту 1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV встановлено перелік правових норм, що стосуються діяльності Пенсійного фонду саме як самоврядної організації, та які набирають чинності після перетворення Пенсійного фонду у таку самоврядну організацію.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин та на момент подачі позову Пенсійний фонд України не перетворено у самоврядну неприбуткову організацію, така організація не зареєстрована у встановленому законом порядку.
Виходячи з цього, на даний момент Пенсійний фонду України має статус органу державної влади та діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, який є чинним. Повноваження Президента України затверджувати таке Положення безпосередньо вказане у Прикінцевих положеннях Закону № 1058-IV.
Відповідно до статті 5 Закону № 2464 облік платників єдиного внеску ведеться в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 27 вересня 2010 року № 21-6 затверджено Порядок взяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, (далі - Порядок). Згідно із пп.2.2 п.2 Порядку взяття на облік фізичних осіб-підприємців як платників єдиного внеску здійснюється органами Пенсійного фонду за місцем проживання особи на підставі відомостей з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей органами Пенсійного фонду.
Згідно статті 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. № 16/98-ВР (далі - Основи), загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі-роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Одними із принципів загальнообов'язкового державного страхування згідно із ст.5 Основ є принцип обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.
Таким чином, твердження позивача про відсутність у Пенсійного фонду та відповідача як його структурного підрозділу належної правосуб'єктності є помилковим. На даний час останній має статус органу державної виконавчої влади.
У касаційній скарзі позивач також зазначає, що членство позивача у Пенсійному фонді України не оформлене належним чином.
Відносини, що регулюються нормами правового інституту членства у організації, передбачають перш за все їх добровільний характер.
Разом з тим, відповідно до положень Основ, Законів № 1058-IV та № 2464-VI одним з принципів загальнообов'язкового державного соціального страхування є його обов'язковість. Таким чином, в даному випадку відносини між ФОП та УПФУ мають не добровільний членський характер, а імперативний, який полягає у обов'язковому взятті платників єдиного внеску на облік територіальними управліннями Пенсійного фонду.
Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Платники єдиного внеску визначені статтею 4 Закону №2464-VI.
Зокрема, до них відносяться фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). Тобто, платниками є фізичні особи-підприємці, що є роботодавцями. Крім цього, згідно положень цієї ж статті платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Виходячи із змісту частини четвертої статті 5 Закону №2464-VI, обов'язки фізичних осіб-підприємців як платників єдиного внеску виникають з моменту їх державної реєстрації.
Відповідно до частин другої, третьої статті 4 Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці є застрахованими особами щодо себе та страхувальниками осіб, що на них працюють.
Крім цього, відповідно до частини дев'ятої статті 9 Закону №2464-VI обчислення і сплата єдиного внеску за платників, зазначених у пунктах 2, 3, 6, 7, 8, 9 та 11 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюються платниками, зазначеними у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, за рахунок сум, на які внесок нарахований.
Таким чином, до обов'язків фізичних осіб осіб-підприємців, що є роботодавцями, а також для фізичних осіб-підприємців, що не є роботодавцями, входить своєчасне нарахування та сплата нарахованого єдиного внеску до Пенсійного фонду на суми, що виплачуються ними найманим працівникам, а також на суми їх доходів або самостійно визначені ними суми (для фізичних осіб-підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування), які є базою для нарахування єдиного внеску відповідно до зазначеного Закону.
Згідно пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
При цьому, частиною восьмою статті 9 Закону №2464-VI встановлено базовий звітний період для фізичних осіб-підприємців календарний рік. Платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.
Однак, як вбачається із матеріалів справи, позивач вчасно не сплатив у повному обсязі суму єдиного внеску.
Пунктом 6.2 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 27 вересня 2010 року № 21-5, визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена платниками у строки, визначені відповідно до Закону підпунктом 4.3.6 пункту 4.3, абзацом другим підпункту 4.5.2, підпунктом 4.5.3 пункту 4.5 та підпунктом 4.6.2 пункту 4.6 розділу IV цієї Інструкції, обчислена органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Сума недоїмки, яка визначена у вимозі від 21 лютого 2013 року № Ф-31, у розмірі 7553,92 грн. складається із суми недоїмки у розмірі 4010,30 грн, яка утворилася за 2011 рік, суми недоїмки у розмірі 4572,42 грн, що утворилася за 2012 рік, з яких сплачено позивачем 1028,80 грн.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Заїка М.М.
Пасічник С.С.