"23" січня 2015 р. м. Київ К/9991/55538/11
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Бутенка В.І.,
розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання призначити та виплачувати пенсію на пільгових умовах за списком №1 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Луганської області від16 червня 2011 року,
В листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він станом на 15 лютого 2007 року мав загальний стаж 31 рік 9 місяців із них 18 років пільгового стажу за списком № 1 на шкідливому виробництві хімічного заводу «Зоря» і має право з 14 січня 2008 року на призначення пенсії по досягненню 50 років. Проте відповідачем у призначенні пенсії йому було відмовлено.
Просив визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області щодо відмови позивачу в призначенні пенсії та зобов'язати відповідача з 15 січня 2008 року призначити та виплатити пенсію на пільгових умовах за списком № 1.
Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 лютого 2010 року позов ОСОБА_1 було задоволено повністю.
Визнано дії управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області щодо відмови позивачу в призначенні пенсії на пільгових умовах незаконними.
Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 з 15 січня 2008 року.
Постановою апеляційного суду Луганської області від 16 червня 2011 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області задоволено. Постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 лютого 2010 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.
Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного процесуального і матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, позивач просить скасувати постановлене рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанцій виходив з наступного.
Пунктом «а» частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (із змінами і доповненнями на час звернення позивача за призначенням пенсії) визначено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць чоловіки після досягнення 50 років при стажі роботи не менше 20 років, з них не менш 10 років на зазначених роботах.
Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працював повний робочий день на роботах в хімічному виробництві, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України від 16 січня 2003 року №36 і має право на призначення пенсії на пільгових умовах. Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
На час досягнення п'ятдесятирічного віку, 14 січня 2008 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відбував покарання в Петровській виправній колонії ДДУПВП у Луганській області № 24 з 07 червня 2007 року.
24 січня 2008 року ОСОБА_2 на підставі виданої довіреності в інтересах ОСОБА_1 звернулась до управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області із заявою про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Проте в призначенні пенсії позивачу було відмовлено.
Згідно пункту 1 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Частиною першою статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом.
Враховуючи викладене, позивач при досягненні відповідного пенсійного віку та наявності необхідного для призначення пільгової пенсії трудового та страхового стажу мав право на призначення йому такої пенсії незалежно від факту перебування його у місцях позбавлення волі для відбування покарання за вироком суду.
Відсутність на час звернення позивача через свого представника за призначенням пенсії особливого порядку розгляду та вирішення цього питання не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії при наявності законного права позивача на отримання пенсії.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи позивачу у задоволенні позову, помилково послався на частину четверту статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України, відповідно до якої засуджені, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від покарання мають право на пенсію і на компенсацію шкоди у випадках і порядку, встановлених законодавством України.
Зазначена норма не стосується випадків набуття права на пенсію засудженими відповідно до положень частини першої статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України і про це прямо зазначено у чинній редакції статті 122 цього Кодексу.
Оскільки положення першого речення частини першої статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України про право засуджених на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом змінені не були, то пенсія позивачу повинна бути призначена з дати виникнення у нього такого права.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову апеляційного суду Луганської області від 16 червня 2011 року скасувати, залишивши в силі постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 лютого 2010 року.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Бутенко В.І.