№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1639/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Савицький О.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
11 лютого 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Болотова Є.В., Поліщук Н.В.
при секретарі: Прохоровій В.С.
за участю: представника позивача ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 року
у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, Головне управління юстиції у м. Києві про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.
Позивач у звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування після смерті свого батька: ОСОБА_7, який помер у м. Києві ІНФОРМАЦІЯ_2. Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він є спадкоємцем майна, яке залишилось після смерті батька ОСОБА_7, а саме 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, так як на частину його майна він вже отримав свідоцтво. При зверненні до нотаріальної контори для оформленні права власності в порядку спадкування Ѕ частини квартири йому було відмовлено, з підстав того, що квартира була набута дружиною (ОСОБА_8) за договором довічного утримання, і нею за життя було складено заповіт щодо належного їй майна на ім'я ОСОБА_5 Враховуючи те, що квартира була набута дружиною батька під час їх шлюбу, а відтак була їх спільною сумісною власністю, позивач вважав, що він має право на отримання у спадщину частки, що належала його батьку. Тому просив суд задовольнити заявлені вимоги в повному обсязі.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 року позов було задоволено.
Визнано за ОСОБА_6 право власності в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_7 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду представник відповідача подала апеляційну скаргу. Де ставила питання про його скасування та постановлення нового про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального та процесуального права.
Апелянт у судовому засіданні підтримала подану апеляційну скаргу.
Представник позивача апеляційну скаргу не визнала та заперечувала проти її задоволення у повному обсязі.
Треті особи будучи належним чином повідомленим про розгляд справи у судове засідання не з'явився, поважність причин неявки суду не повідомили. Судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність в силу вимог ст. 305 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що на момент укладення договору довічного утримання та його реєстрації в органах БТІ, набувач по договору ( ОСОБА_8) та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі. А відтак у відповідності до положень ст. 22 КпШС України( станом на момент укладення договору) так і положень ст. 60 СК України ( державної реєстрації договору) майно визначене договором (квартира АДРЕСА_1) стало об'єктом, що належав їм на праві спільної власності подружжя.
Зазначаючи також при цьому, що внаслідок укладення договору довічного утримання та реєстрації права власності на квартиру батько позивача ОСОБА_7 став співвласником даної квартири, в рівних частках зі своєю дружиною, а саме по Ѕ частині кожному.
Разом з іншим майном, яке належало на час смерті ОСОБА_7 і на яке позивач оформив право власності в порядку спадкування, також до спадкового майна після смерті батька позивача належить і Ѕ частина квартири, яка належала його на праві спільної сумісної власності подружжя та право власності на яку було оформлено на його дружину на підставі договору довічного утримання, з урахуванням положень ст.ст. 1216, 1268, 1297 ЦК України, враховуючи також що позивачу було відмовлено в оформленні свідоцтва про прийняття спадщини на частку у вказаній квартирі після смерті батька, суд вважав вимоги позивача доведеними та такими що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.
Так, судом при розгляді справи встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на праві власності належала ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_1).
25.01.2000 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 було укладено договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_9 передала ОСОБА_8 належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1, за умови, що остання буде надавати їй матеріальне забезпечення у вигляді послуг догляду, харчуванні, необхідної допомоги та довічного безкоштовного проживання у переданій квартирі, а також надаватиме матеріальну грошову допомогу у розмірі 200 гривень щомісячно.
ОСОБА_8 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1989 року по 2010 рік.
Укладення договору довічного утримання, його реєстрація в БТІ свідчать лише про те, що ОСОБА_8 як набувач набула права власності на квартиру визначену в договорі у відповідності до положень діючого на той час законодавства - ЦК України ( як в редакції 1963 року так і 2004 року), а не в порядку КпШС та СК, якими регулювалися правовідносини щодо набуття права спільної сумісної власності подружжям в період дії договору довічного утримання 2000 - 2010 роки. Договір був цивільно - правовою угодою, виконання якої було покладено на набувача по договору, яким і була лише ОСОБА_8 у відповідності до його умов.
А отже зазначене вище, на думку колегії суддів не свідчить про те, що за життя відчужувача майна, ОСОБА_7 ( батько позивача) набув права власності на предмет договору довічного утримання( як Ѕ частину спільного сумісного майна подружжя) в порядку положень діючих з 2000 по 2004 рік норм КпШС України, а також з 2004 року по 2010 рік норм СК України.
21.06.2010 року ОСОБА_9 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла ОСОБА_5
ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_3
За правилами ч. 2 ст. 755 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.
Враховуючи те, що на момент смерті ОСОБА_8 (набувача) відчужувач ОСОБА_9 була живою, то не можна було вважати договір довічного утримання припиненим, він продовжував діяти.
Зі смертю набувача, у відповідності до положень ст. 757 ЦК України, обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем. Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, що було передане відчужувачем, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом. Якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно. У цьому разі договір довічного утримання (догляду) припиняється.
Зазначені норми права вказують на те, що у разі смерті набувача його обов'язки переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відповідно до договору довічного утримання (догляду). Це стосується спадкоємців, що успадковують таке майно і за заповітом, і за законом. Перехід обов'язків у цьому випадку має кваліфікуватись як заміна боржника у зобов'язанні. Якщо спадкоємців декілька, зобов'язання щодо надання утримання (догляду), оскільки відповідно до ст. 541 ЦК не встановлено інше, є частковим. Як конкретно будуть розподілені обов'язки спадкоємців, вони мають вирішити за домовленістю між собою. Не виключається вирішення спору, який може при цьому виникнути між спадкоємцями, судом. Але відчужувач зберігає право вимагати розірвання договору в зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням спадкоємцями обов'язків, передбачених договором довічного утримання (догляду), в тому числі в період до спливу шестимісячного строку (до отримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину)
У відповідності до матеріалів спадкової справи, після смерті ОСОБА_11 до Першої Київської державної нотаріальної контори звернулися із заявами про отримання спадщини: ОСОБА_9 - мати померлої (а.с. 91 т.1), ОСОБА_7 - чоловік померлої та ОСОБА_5 - на користь якої було складено заповіт (а.с. 183 т.1).
Нормами ст. 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування в першу чергу мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (перша - п'ята черга спадкоємців за законом).
Виходячи із того, що заповіт від 21.06.2010 року складений ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_5 на час її смерті не був скасований, у судовому порядку недійсним не визнаний, то з урахуванням положень ст. 757 ЦК України відбулася заміна боржника у зобов'язанні ( договорі довічного утримання) з ОСОБА_8 ( у зв'язку зі смертю) на ОСОБА_5 Яка в порядку спадкування взяла на себе обов'язки виконання за договором довічного утримання, так як не відмовилася від заповіту.
При цьому матеріали справи не містять у собі доказів того, що відчужувач ( ОСОБА_9) після смерті своєї доньки, яка була набувачем за договором і до моменту своєї смерті - 06.05.2011 року , заперечувала проти такої заміни боржника у зобов'язанні. Крім того, ОСОБА_9 21.06.2010 року склала також заповіт на ім'я ОСОБА_5
Також в матеріалах справи відсутні дані, що ОСОБА_12 з часу смерті своєї дружини ( набувача за договором довічного утримання) ІНФОРМАЦІЯ_3, за життя відчужувача ОСОБА_9 і до моменту своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 набув право власності на майно, що було передано відчужувачем після смерті ОСОБА_8 і виконував обов'язки, що випливали з умов договору довічного утримання.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду як таке що постановлено з порушенням норм матеріального права, підлягає скасуванню з постановленням нового за правилами ст. 309 ЦПК України. За яким позивачу слід відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог з зазначених вище підстав.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, 307, 309, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 року скасувати та постановити нове, за яким:
ОСОБА_6 відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: