18 лютого 2015 р.м.ОдесаСправа № 2а-1570/3714/2011
Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Крусяна А.В.
- Шляхтицького О.І.
при секретарі - Філімович І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року у справі за позовом комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ «Альянс інноваційних технологій», про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000621610 від 05.05.2011 року,
Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» (надалі по тексту - позивач або КП «Теплопостачання міста Одеси») звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі (правонаступник - Спеціалізована державна податкова інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів) (надалі по тексту - відповідач), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Альянс інноваційних технологій», в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000621610 від 05.05.2011 року.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 року, у задоволенні адміністративного позову комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.09.2014 року скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2014 року та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
28 жовтня 2014 року вказана справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду за вхідним номером № 26507/14 та відповідно до автоматичного розподілу справ справу передано судді Стефанову С.О.
Ухвалою суду від 29 жовтня 2014 року суддею Стефановим С.О. прийнято до свого провадження адміністративну справу за позовом комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Альянс інноваційних технологій» про скасування податкового повідомлення-рішення № 00005621610 від 05.05.2011 року.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем необґрунтовано зроблений висновок щодо нікчемності договору № ТГО-536/09 від 13.10.2009 року укладеного між КП «Теплопостачання міста Одеси» та ТОВ «Альянс інноваційних технологій» на виконання будівельно-ремонтних робіт. КП «Теплопостачання міста Одеси» сформований податковий кредит за грудень 2010 року на підставі податкових накладних, що були видані ТОВ «Альянс інноваційних технологій» та складався із сум ПДВ, що були сплачені позивачем за виконані на умовах договору роботи, тому висновки СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі, викладені в акті перевірки від 14.04.2011 року, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000621610 від 05 травня 2011 року, є хибними та не обґрунтованими.
Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та в додаткових поясненнях на позов.
Представник відповідача у судовому засіданні з адміністративним позовом не погодився, вважає його таким, що не підлягає задоволенню, посилаючись на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржуване рішення є законним.
В судовому засіданні 19 листопада 2014 року судом здійснено замінену відповідача - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі на його правонаступника - Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» звернулося до суду з апеляційною скаргою на зазначену постанову. Апелянт просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Колегією суддів встановлено, що 14.04.2011 року на підставі наказу СДПІ по роботі ВПП у м. Одесі №251 від 13.04.2011 року та листа ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 11.04.2011 року №21265/723-4 посадовими особами відповідача на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1.2 п.75 ст.75, п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу України була проведена позапланова документальна невиїзна перевірка КП «Теплопостачання міста Одеси» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам КП «Теплопостачання міста Одеси» з ТОВ «Альянс інноваційних технологій» за період грудень 2010 року.
За результатами проведеної перевірки був складений акт за №149/16-1/34674102/16 від 14.04.2011 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах КП «Теплопостачання міста Одеси» з ТОВ «Альянс інноваційних технологій» за період грудень 2010 року», відповідно до висновку якого встановлено порушення КП «Теплопостачання міста Одеси» п.п.«д» п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині завищення суми податкового кредиту всього у розмірі 304 334,1 грн. за грудень 2010 року (а.с.22-26 т.1).
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000621610 від 05.05.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 456 501,15 грн. (за основним платежем - 3043 34,1 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 152 167,05 грн.) (а.с.20 т.1). Не погодившись з висновками акту перевірки та прийнятим податковим повідомленням-рішенням, КП «Теплопостачання міста Одеси» оскаржило його в судовому порядку, вимагаючи його скасування.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність відмовити в задоволенні адміністративного позову. Однак, колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи справу суд першої інстанції виходив з того, що КП «Теплопостачання міста Одеси» безпідставно сформовано податковий кредит з ПДВ, оскільки не надано вичерпних, оформлених належним чином згідно з вимогами діючого законодавства документів, на підставі яких можливо достовірно визначити, що роботи виконані саме контрагентом TOB «Альянс інноваційних технологій» та які б спростовували висновки акту перевірки щодо наявності ознак нікчемності укладеної позивачем угоди з вказаним підприємством. Таким чином, суд першої інстанції вважає прийняте відповідачем спірне податкове повідомлення-рішення щодо донарахування КП «Теплопостачання міста Одеси» податкового зобов'язання з ПДВ та застосування штрафної (фінансової) санкції обґрунтованим.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції в частині розміру нарахованих штрафних (фінансових) санкцій, вважає їх помилковими в цій частині та такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства України, з наступних підстав. Відповідно до вимог п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно до вимог п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Щодо податку на додану вартість дії державної податкової служби спрямовані на запобігання необґрунтованому заниженню сум податкових зобов'язань з цього податку, безпідставному одержанню сум бюджетного відшкодування з ПДВ, тобто прийняття передбачених законом заходів до суб'єктів господарювання, які намагаються штучно створювати у податковому обліку з податку на додану вартість від'ємні різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом з метою безпідставного одержання коштів з державного бюджету або створювати такі умови для вигодонабувача, виконуючи посередницьку функцію між ним та вигодоформуючим суб'єктом.
Як вбачається з акту перевірки, підставою для донарахування позивачу сум податку на додану вартість стали висновки відповідача про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість в грудні 2010 року на суму 304 334,10 грн. по господарським операціям з ТОВ «Альянс інноваційних технологій».
Вказані вище обставини, як вбачається з акту перевірки, були встановлені, окрім іншого, на підставі акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 07.04.2011 року № 511/23-4/36503010 «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Альянс інноваційних технологій» з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період грудень 2010 року», відповідно до висновків якого встановлено, що враховуючи те, що у ТОВ «Альянс інноваційних технологій» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за місцезнаходженням згідно з частинами 1,5 ст. 203, пунктами 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України угоди з контрагентами за грудень 2010 року мають ознаки нікчемності.
З урахуванням предмету спору дослідженню підлягає реальність господарських операцій, здійснюваних між КП «Теплопостачання міста Одеси» та ТОВ «Альянс інноваційних технологій», що є підставою для формування витрат, виникнення права на податковий кредит, визначення податкових зобов'язань та одержання сум бюджетного відшкодування з ПДВ.
Так, відповідно до вимог п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168-97/ВР від 03.04.1997 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Згідно до вимог п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 названого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно до вимог п.п. 7.4.4 ст.7 Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Згідно до вимог пп. 7.2.3, 7.2.4 ст.7 Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому Законом. Відповідно до положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до вимог п.7.4.5. ст.7 Закону № 168-97/ВР від 03.04.1997 року не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). При цьому у системному зв'язку приписів п.п.7.2.6. п.7.2., п.п7.4.5. п.7.4., п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону «Про ПДВ» визначено момент виникнення права платника податків на податковий кредит та момент, в який суми податку на додану вартість можуть бути віднесені платником податку до складу податкового кредиту, тобто той момент, в який платник податків має не тільки право на податковий кредит, але й достатні, визначені Законом «Про ПДВ» правові та фактичні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного періоду.
З аналізу викладених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Як було встановлено, 13.12.2009 року КП «Теплопостачання міста Одеси» (Замовник) був укладений договір підряду №ТГО-536/09 з TOB «Альянс інноваційних технологій» (Підрядник), відповідно до вимог п.1.1 якого Замовник доручає, а Підрядник бере на себе зобов'язання по виконанню будівельно-ремонтних робіт на об'єктах Замовника за його дорученням в об'ємах, строках та вартості, узгоджених сторонами договору.
На підставі даного договору підряду був розроблений проект виробництва робіт з реконструкції ділянки теплотраси по Французському бульвару (санаторій «Аркадія») в м. Одесі.
З урахуванням умов договору підряду договірною ціною були визначені об'єми, характер та вартість робіт з реконструкції ділянки теплотраси по Французському бульвару (санаторій «Аркадія») в м. Одесі в 2010 році. Договірна ціна була розроблена на підставі локального кошторису №6-1-1 на будівельно-монтажні роботи по вищевказаному об'єкту, розрахованого, в свою чергу, згідно дефектного акту. Зобов'язання TOB «Альянс інноваційних технологій» по виконанню для КП «Теплопостачання міста Одеси» робіт з реконструкції ділянки теплотраси по Французському бульвару (санаторій «Аркадія») в м. Одесі в 2010 році було оформлено додатковою угодою №4 від 15.06.2010 року до договору №ТГО-536/09 від 13.10.2009 року.
Як зазначає представник позивача, на виконання умов зазначеного договору підряду протягом грудня 2010 року TOB «Альянс інноваційних технологій» для КП «Теплопостачання міста Одеси» були виконані будівельні роботи, а саме, реконструкція ділянки теплотраси по Французському бульвару (санаторій «Аркадія») в м. Одесі, загальною вартістю 1 826 004,61 грн., в т.ч. ПДВ 304 334,10 грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт форми №КБ-2в та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми №КБ-3 за грудень 2010 року. При цьому, на підтвердження товарності операцій, а як наслідок законності формування податкового кредиту за грудень 2010 року позивачем надано: копію договору №тго-536/09 від 13.10.2009 року, акт приймання виконаних робіт форми №КБ2в та довідку вартості підрядних робіт та витрат форми №КБ-3 за грудень 2010 року, проте суд зауважує, що акт та довідка по-перше не містять дати підписання, по-друге підписані на підтвердження виконання робіт за договором №536/09 від 13.10.2010 року.
Крім того, колегія суддів зазначає, що доказів проведення повної оплати за договором від 13.10.2009 року, позивачем не надано.
При цьому, у судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача відносно фактично оплати позивачем отриманих робіт з реконструкції теплотраси та сплати податку на додану вартість в ціні виконаних робіт, посилалася на те, що з урахуванням умов додаткової угоди до вищезазначеного договору підряду № 5 від 21.06.2010 року КП «Теплопостачання міста Одеси» розрахувалося з ТОВ «Альянс інноваційних технологій» за виконані роботи у грудні 2010 року шляхом відступлення права вимоги боргу дебіторів (65 організацій) в загальній сумі 3 778 681,00 грн., перелічених у додатку № 2 від 16.12.2010 року до договору № ТГО-536/09 від 13.10.2009 року. Разом з тим, колегія суддів критично відноситься до даних тверджень представника позивача, оскільки на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано судам першої та апеляційної інстанції доказів щодо оплати дебіторами (65 організацій) отриманих позивачем у грудні 2010 року робіт з реконструкції теплотраси та сплати податку на додану вартість в ціні виконаних робіт за договором від 13.10.2009 року.
Також як судом зазначалось вище, зобов'язання TOB «Альянс інноваційних технологій» по виконанню для КП «Теплопостачання міста Одеси» робіт з реконструкції ділянки теплотраси по Французському бульвару (санаторій «Аркадія») в м. Одесі в 2010 році було оформлено додатковою угодою №4 від 15.06.2010 року до договору №ТГО-536/09 від 13.10.2009 року (а.с. 84-85 т.2), в пункті 2 якої встановлено, що початком виконання робіт вважати акт приймання-передачі об'єкта для виконання робіт по реконструкції та технічному переозброєнню об'єктів, складених на дільницях КП «Теплопостачання міста Одеси». Графік виробництва робіт узгоджується додатково.
Разом з тим, матеріали справи не містять вказаного акту приймання-передачі об'єкта для виконання робіт по реконструкції та технічному переозброєнню об'єктів, складеного на дільницях КП «Теплопостачання міста Одеси» та графік виробництва робіт.
У періоді, що перевірявся, а саме в грудні 2010 року позивачем сформовано податковий кредит за рахунок ПДВ в загальній сумі 304 334,10 грн. по податковій накладній № 5 від 28.12.2010 року, отриманим від ТОВ «Альянс інноваційних технологій».
Відповідно до вимог ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно Національного класифікатора України, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005р. №375 (з наступними змінами і доповненнями), економічна діяльність - це процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництва, процесом виробництва та випуску продукції.
Відповідно до вимог ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно до вимог ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до вимог статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Згідно до вимог ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.
При цьому, відповідно до вимог п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, а також враховуватись повнота складання всіх підтверджуючих господарські операції документів.
Згідно до вимог статті статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Під час проведення перевірки та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій представником позивача-апелянта не надано доказів руху активів у процесі здійснення вищезазначених господарських операцій. Не спростовані твердження відповідача щодо відсутності можливостей ТОВ «Альянс інноваційних технологій» для виконання будівельно-ремонтних робіт на об'єктах КП «Теплопостачання міста Одеси», за якими виписана податкова накладна та складений акт приймання виконаних робіт форми №КБ2в.
Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача щодо того, що надані позивачем договір, податкова накладна та акт приймання виконаних робіт форми №КБ2в, є безперечними доказами обґрунтованого віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у ціні вартості отриманих робіт. Так, як вказані документи, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне виконання робіт саме зазначеним контрагентом - ТОВ «Альянс інноваційних технологій», на підставі яких сформований податковий кредит, за умови недодержання встановленої чинним, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством форми для обліку, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на його формування.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем, враховуючи наявні первинні документи, не доведений факт виконання робіт ТОВ «Альянс інноваційних технологій».
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.
Колегія суддів погоджується з висновками відповідача за актом перевірки та вважає, що КП «Теплопостачання міста Одеси» укладена угода з контрагентом, яка не була спрямована на реальне настання правових наслідків. Під час судового розгляду справи представником позивача не наданого жодного переконливого доказу, який би спростував такий висновок.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що КП «Теплопостачання міста Одеси» не надано вичерпних, оформлених належним чином згідно з вимогами діючого законодавства документів, на підставі яких можливо достовірно визначити, що роботи виконанні саме контрагентом ТОВ «Альянс інноваційних технологій». При цьому в ході перевірки встановлена відсутність фактичного підтвердження взаємовідносин позивача з вищевказаним підприємством, як при укладенні самого договору так і при здійсненні безпосередньо господарських операцій за ним.
Колегія суддів вважає, що СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ Міндоходів за матеріалами перевірки невірно визначено та застосовано до КП «Теплопостачання міста Одеси» розмір штрафної (фінансової) санкції.
Так, листом Вищого адміністративного суду України №2198/11/13-11 від 24.11.2011 року щодо застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства, вчинені до 1 січня 2011 року, зазначається наступне:
1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (пункт 1 розділу XIX «Прикінцеві положення» зазначеного Кодексу). Главою 11 розділу 2 Податкового кодексу України регулюється відповідальність платників податків за порушення правил оподаткування. Зокрема, статтею 123 Податкового кодексу України встановлено штрафні санкції, які застосовуються до платників податків у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання. До 6 серпня 2011 року, тобто до набрання чинності Законом України від 7 липня 2011 року № 3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» (надалі - Закон 3609-VI), Податковий кодекс України не містив положень, які б регулювали порядок застосування штрафних санкцій, передбачених Податковим кодексом України, до правопорушень, вчинених до 1 січня 2011 року. Із 6 серпня 2011 року підрозділ 10 розділу XIX «Перехідні положення» доповнено, зокрема, пунктом 11. Відповідно до зазначеної норми штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).
До набрання чинності Податковим кодексом України відповідальність платників податків визначалася Законом України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон 2181). Статтею 17 Закону 2181 було визначено підстави та розміри нарахування штрафних санкцій за порушення платниками податків податкового законодавства.
Таким чином, з урахуванням вимог статті 58 Конституції України до податкових порушень, вчинених до набрання чинності Податковим кодексом України, але виявлених з 1 січня 2011 року до 6 серпня 2011 року, може застосовуватися найнижчий із тих обсягів відповідальності, що передбачені Законом 2181 або Податковим кодексом України. А починаючи із 6.08.2011 року за податкові правопорушення застосовуються санкції в розмірах, передбачених Податковим кодексом України, незалежно від дати вчинення таких порушень.
У разі вчинення вищезазначеного порушення до набрання чинності Податковим кодексом України, але виявлення його в період від 1 січня 2011 року до 6 серпня 2011 року, до платника податків на підставі пункту 123.1 Податкового кодексу України може бути застосовано штраф, але його розмір обмежується 10 відсотками від суми податкового зобов'язання, тобто не більше, ніж було передбачено підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону 2181, чинного на час вчинення відповідного порушення.
У разі виявлення того самого правопорушення починаючи із 6 серпня 2011 року до платника податків повинен застосовуватися штраф у розмірі, передбаченому Податковим кодексом України, тобто 25 відсотків, незалежно від дати вчинення цього правопорушення.
Передбачена пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України повторність може бути застосована лише до відносин, що мали місце на час дії цієї норми. Тому, повторним для цілей застосування пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України є ті визначення податкових зобов'язань, які мали місце з 1 січня 2011 року. Визначення податкових зобов'язань, здійснені до вказаної дати, тобто до набрання чинності Податковим кодексом України, до уваги братися не повинні.
Також, не повинні братися до уваги повторні визначення податкових зобов'язань, що були здійснені хоча і після 1 січня 2011 року, але за протиправні діяння, які мали місце до 1 січня 2011 року, тобто до набрання чинності Податковим кодексом України. Зазначене пояснюється тим, що підвищеної відповідальності за повторне вчинення того самого податкового правопорушення не було до набрання чинності Податковим кодексом України. Тому, застосування повторності щодо діянь, вчинених до запровадження відповідних законодавчих норм (тобто до 1 січня 2011 року), незалежно від дати визначення відповідних податкових зобов'язань є зворотною дією, а тому, суперечить статті 58 Конституції України.
З урахуванням викладеного, підвищена відповідальність за повторне порушення норм податкового законодавства може мати місце лише в разі повторного визначення контролюючими органами податкових зобов'язань, якщо і перше, і наступні нарахування відбулися після 1 січня 2011 року та за умови, якщо всі діяння, які були підставою для нарахувань, вчинені платником податків після 1 січня 2011 року.
Слід зауважити, що судом першої інстанції взагалі не надана оцінка розрахунку штрафних санкцій з ПДВ по КП «Теплопостачання міста Одеси» до акту перевірки №149/16- 1/34674102/21 від 14.04.2011 року. Між тим, СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ Міндоходів, не враховуючи вищенаведені вимоги законодавства, з посиланням на п. 123.1 ст.123 Податкового кодексу України визначило штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 50 % суми нарахованого податкового зобов'язання. Тобто, за порушення податкового законодавства, на думку відповідача, вчинене до 1 січня 2011 року та виявлене перевіркою до 6 серпня 2011 року, податковим органом неправомірно застосований штраф у більшому розмірі, ніж було передбачено пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону 2181 та з урахуванням повторності. При цьому, відповідач застосування повторності не обґрунтовує фактичними даними щодо повторного протягом 1095 днів визначення контролюючим органом сум податкового зобов'язання з ПДВ, а саме, не зазначає відповідні акти перевірок, прийняті на їх підставі та дійсні на момент застосування повторності податкові повідомлення-рішення.
Таким чином, колегія суддів доходить до висновку про те, що СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ Міндоходів безпідставно збільшено розмір застосованої штрафної санкції на 121 733,64 грн., оскільки за заниження ПДВ в грудні 2010 року на 304 334,10 грн., виявлене за результатами перевірки в травні 2011 року, до КП «Теплопостачання міста Одеси» може бути застосована штрафна (фінансова) санкція у розмірі 10 %, що складатиме 30 433,41 грн., а не у розмірі 50 % (152 167,05 грн.), як неправомірно визначено відповідачем за результатами перевірки.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав частково та частково обґрунтував її.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вимог позивача.
Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 202; 205; 207; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» задовольнити частково, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі № 0000621610 від 05.05.2011 року в частині застосування штрафних санкцій на суму 121 733, 64 грн.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі № 0000621610 від 05.05.2011 року в частині застосування штрафних санкцій на суму 121 733, 64 грн.
В решті постанову суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.
Повний текст судового рішення виготовлений 23.02.2015 року.
Головуючий: О.В. Джабурія
Суддя: А.В. Крусян
Суддя: О.І. Шляхтицький