11 лютого 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/2502/14
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Стеценко О. О.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Кравченко К.В
Лук'янчук О.В.
при секретарі: Паламарчук Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.06.2014р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
У квітні 2014р. ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до Державної Міграційної служби України (далі ДМС) про скасування рішення №78-14 від 28.02.2014р. та зобов'язання ДМС України прийняти рішення про визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є громадянином Нігерії. Він прибув в Україну у 2008р. з метою отримання освіти. Під час навчання втратив зв'язок з батьками. В 2012р. позивачу вдалось відновити зв'язок з батьками, які пояснили, що змушені були покинути країну походження у зв'язку з утисками та переслідуваннями, які пов'язують з політичною діяльністю його батька та політичними подіями в країні походження в 2010-2011рр. На даний час у позивача відсутня можливість повернутися до країни походження.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13.06.2014р. у задоволені адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, постанови суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.200КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні докази переслідування позивача в країні походження за ознаками віднесення до певної соціальної, релігійної чи етнічної групи.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом встановлено, підтверджено матеріалами справи і не спростовано сторонами, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Нігерії, за національністю нігерієць, за віросповіданням мусульманин. До України позивач потрапив 30.12.2008р. легально за навчальною візою. В період з 2009р. по 2010р. навчався в Криворізькому технічному університеті, з якого був відрахований за неплатоспроможність. 18.07.2011р. ОСОБА_3 звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами розгляду документів ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок №ODS 11/199 від 20.01.2014р. щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Підставою таких висновків стало твердження позивача про те, що причиною неповернення особи до країни громадянського походження є не особисте переслідування, а зникнення батьків, які, начебто, були заарештовані, після чого їх ніхто не бачив. Крім того, позивачем було надано недостовірну та суперечливу інформацію про свою належність до Народно-демократичної партії щодо дати вступу до неї.
Рішенням ДМС України №78-14 на підставі висновку №ODS 11/199 від 20.01.2014р. було відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На підставі вказаного рішення, ГУ ДМС України в Одеській області, 14.04.2014р. вручено позивачу Повідомлення №17 від 17.03.2014р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевіряючи правомірність дій ДМС при прийнятті оскаржуваного рішення, суд першої інстанції виходить з того, відсутні умови, передбачені пп.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України від 8 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні здійснюється Законом України від 8 липня 2011р. №3672-VІ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Відповідно до пп.1, 13 ч.1 ст.1 вище вказаного Закону, біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортури, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Аналіз норм Конвенції про статус біженців 1951р. , Протоколу щодо статусу біженців 1967р. та Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» дає підстави для висновку, що для надання статусу біженця є необхідним наявність таких підстав: знаходження особи за межами країни своєї громадянської належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні.
Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на час вирішення заяви особи, яка звернулась до міграційного органу.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивач в протоколі співбесіди зазначив про залишення країни походження через не особисте переслідування, а зникнення батьків, які начебто були заарештовані. Підставою для надання позивачу статусу біженця було вказано його обґрунтоване побоювання повернення до країни походження з причини його належності до певної політичної сили - політичної партії PDP (Peoples Democratic party). Позивач зазначив, що є членом партії з 2000р., тобто вступив до неї в 14 років, був звичайним членом партії, при тому, що членом вказаної партії може бути особа не молодше 18 років. Пізніше позивач надав відповідачу відомості про те, що він вступив у вказану партію в 2005р., та займався активною політичною діяльністю.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанцій, позивачем було надано неправдиву інформацію щодо дійсних фактів виїзду з країни походження Нігерії, оскільки позивач вказував на суперечливі відомості, які обґрунтовано викликали сумнів у відповідача при наданні оцінки підстав для визначення статусу позивача.
Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що 08.06.2010р. сектором ГІРФО Дзержинського РВ УМВС України в Дніпропетровській області було оформлено видворення з території України ОСОБА_3 із забороною в'їзду терміном до 08.12.2010р.
Таким чином, ГУ ДМС України в Одеській області було вжито всіх заходів для встановлення обставин за якими позивач звернувся з заявою про надання статусу біженця та рішення відповідача про відмову в наданні статусу біженця відносно ОСОБА_3 є цілком правомірним, оскільки причини, які спонукали позивача до виїзду з Нігерії не відповідають умовам визначеним п.п.1,13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що підстав для задоволення вимог про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту немає.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки не виявлено жодної обставини, яка підтверджувала б що позивач змушений був прибути до України внаслідок загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортури, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, а також те, що він не може користуватися захистом своєї країни.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що постанова суду постановлена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.196,200,206КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.06.2014р. - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: К.В. Кравченко
О.В. Лук'янчук