вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
06.07.09Справа №2а-3134/09/6/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі
головуючого судді Латиніна Ю.А.,
при секретарі Усковій О. І.,
за участю представника позивача Казановської О. Р., представника відповідача Радіна А. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Приморський"
до Державної податкової інспекції у м. Феодосії АР Крим
про визнання частково недійсними податкових повідомлень-рішень
Суть спору: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Феодосії АР Крим від 23.07.2008 року № 0001581502/0 на суму 1987,51 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач неправомірно прийняв рішення про визначення суми податкового зобов'язання за штрафними санкціями, застосованими на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”(далі -Закон №2181) за несвоєчасну сплату податку на додану вартість. Позивач посилається на те, що він не порушував термінів сплати цього податку, а зарахування сплати поточних зобов'язань в рахунок погашення податкового боргу, здійснене відповідачем, є таким, що не входить до його компетенції.
12.05.2009 року представник позивача в порядку ст. 51 КАС України заявив клопотання про збільшення позовних вимог та просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Феодосії АР Крим № 0001581502/0 від 23.07.2008 року на суму 3557,51 грн., посилаючись на положення ст. 99 КАС України.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення в яких вказав, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”(далі - Закон №2181)за результатами невиїзної документальної перевірки вимог податкового законодавства з питань своєчасності сплати податку на додану вартість, якою виявлено порушення платником податків пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону №2181.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст. ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні”державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.
Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні”).
Статтею 4 Закону №2181 передбачено право податкових органів приймати рішення за наслідками перевірок платників податків, яким визначається сума податкового зобов'язання з податків і зборів (обов'язкових платежів).
Враховуючи зазначене, відповідач, виконуючи у спірних відносинах владні управлінські функції, є суб'єктом владних повноважень, спір, що виник, належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.
14 липня 2008 року ДПІ у м. Феодосії АР Крим було проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності сплати податкового зобов'язання податку на додану вартість КЖЕП "Приморський" за червень 2007 року.
За результатами перевірки складено акт № 1898/15-2/31382340 від 14.07.2008 року, згідно із яким встановлено порушення термінів сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість за червень 2007 року, за податковою декларацією вх. № 28833 від 18.07.2007 року. При цьому затримка по сплаті податкового зобов'язання у сумі 7115,00 грн. склала 317 календарних днів.
На підставі цього акту, відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення від 23.07.2008 р. № 0001581502/0.
Відповідно до пп. 17.1.7 Закону №2181, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:
при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.
З метою дослідження правильності сплати позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість судом в судовому засіданні досліджено документи податкової звітності позивача, платіжні документи на перерахування до бюджету сум податку.
Згідно із пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Пунктом 4.1.4 цього Закону встановлено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:
а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;
б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);
в) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.1.4 цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року;
г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним.
З акту перевірки, заперечень ДПІ у м. Феодосії, пояснень представників сторін вбачається, що ДПІ у м. Феодосії зробила перерозподіл грошових коштів, перерахованих платником податків згідно платіжного доручення № 14 від 20 травня 2008 року по погашенню податкового зобов'язання за квітень 2008 року та зарахувала їх на погашення податкового боргу за липень 2007 року.
ДПІ у м. Феодосії вказує на те, що у зв'язку з наявністю у позивача податкового боргу, який виник у 2007 році, всі поточні платежі згідно п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-Ш від 21.12.2000 року зараховуються на погашення податкового боргу.
Відповідно до ст. 11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні”орган державної податкової служби України, не має права визначати або змінювати призначення платежу при сплаті платником податків узгоджених сум податкових зобов'язань.
Згідно з п. 7.7 ст. 7 Закону №2181 податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях. Проте порядок такого погашення в Законі не визначений, та не зазначено про те, що вказана заборгованість може погашатись за рахунок інших платежів платника податків.
Аналіз норм Закону №2181 та Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.2005 N 276, свідчить, що контроль за справлянням податкових зобов'язань, що здійснюється органами державної податкової служби України, не передбачає прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.
Відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України гроші є об'єктами цивільних прав, у тому числі права власності.
Відповідно до ст. 3 Закону України від 05.04.2001 №2346-ІІІ “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Відповідно до ст. 8 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”банк виконує доручення клієнта у точній відповідності з інформацією, що міститься в розрахунковому документі.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власник користується своїм майном на свій власний розсуд. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що встановлено ст. 391 ЦК України. Відповідно до ст.ст. 22, 41 Конституції України захист права власності гарантується державою. Кожен має право володіти, користуватись та розпоряджуватися своєю власністю. Відповідно до ст. 47 Господарського кодексу України держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що жодна норма податкового законодавства не наділяє органи державної податкової служби правом розпоряджатися коштами платника податків всупереч його волі, вираженій у призначеннях платежів в платіжних дорученнях, на свій власний розсуд.
Таким чином суд дійшов висновку про відсутність у відповідача повноважень змінювати призначення платежу, визначене платником податків в платіжних документах.
Відповідач не надав суду доказів визначеної законом компетенції самостійно визначати цільове призначення платежу, здійсненого платником податків, та зарахування коштів платника на свій розсуд. Щодо джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення необхідно зазначити, що обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку (ч. 3 ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування”). Податок, збір (обов'язковий платіж) вважається зарахованим в дохід державного бюджету лише з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету (ч. 5 ст. 50 Бюджетного кодексу України). Відповідно зазначена норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків самостійно спрямував власні кошти. За наявності податкового боргу у позивача відповідач має право та можливість на підставі п. 10 ст. 10 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні”звернутися до суду з позовом про стягнення даного боргу.
Судом встановлено, що на погашення податкового зобов'язання за червень 2007 року підприємство скерувало платіжні доручення № 814 від 30.03.2008 р. на суму 1000,00 грн., № 847 від 05.06.2008 р. на суму 510,00 грн., № 850 від 09.06.2008 р. на суму 1100,00 грн., № 867 від 11.06.2008 р. на суму 530,00 грн.
Тому суд вважає правомірним застосування штрафної (фінансової) санкції за пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 на суму 1570,00 грн., що становить 50 % від сплаченої суми податкового боргу червень 2007 року.
Посилання позивача на те, що штрафні санкції застосовані до позивача з порушенням річного строку давності встановленого ст. 99 КАС України, суд вважає хибнити, оскільки оскільки у преамбулі Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" вказано, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Отже, вищезазначений Закон є спеціальним Законом, який регулює відносини зі сплати податків та нарахованих за їх несплату штрафних санкцій.
Згідно з підпунктом 15.1.1 пункту 15.1. статті 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Таким чином спеціальною нормою визначено строк застосування штрафних санкцій за несплату податку, який відповідачем не порушено.
Крім того, у судовому засіданні 06.07.2009 року представник позивача не заперечувала проти обгрунтованності застосування до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Приморський" штрафних санкцій на суму 1570,00 грн., у зв'язку з порушенням строку подання звітності.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що рішення ДПІ у м. Феодосії АР Крим від 23.07.2008 р. № 0001581502/0 у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 1987,51 грн. не може бути визнане таким, що прийнято на підставі та відповідно до діючого законодавства, добросовісно та безсторонньо, тому позовні вимоги в цій частині є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
З наведеного слідує, що скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наслідок визнання цього рішення протиправним.
У позовні заяві позивач просить суд лише визнати нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 23.07.2008 р. № 0001581502/0.
В свою чергу, частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Відповідно до п. 11 ст. 171 КАС України резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акту незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що лише нормативно-правовий акт може бути визнаний судом нечинним, а оскаржуване рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 23.07.2008 р. № 0001581502/0 є актом індивідуальної дії.
Оскільки акти індивідуальної дії відповідно нормам КАС України підлягають визнанню протиправними та скасуванню, а не визнаються нечинними, суд вважає за необхідне прийняти постанову про захист прав позивача саме таким способом.
Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним, відповідно до положень ч. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог, визнати протиправними та скасувати рішення Державної податкової інспекції у м. Феодосії АР Крим від 23.07.2008 р. № 0001581502/0 у частині застосування до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Приморський" штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1987,51 грн.
Під час судового засідання, яке відбулось 06.07.2009 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено 10.07.2009 року.
Керуючись ст. ст. 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у м. Феодосії АР Крим від 23.07.2008 р. № 0001581502/0 у частині застосування до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Приморський" штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1987,51 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України (пр 31115095700002, МФО 824026 ЗКПО 34740405, код платежу 22090200 у банку одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим м. Сімферополь одержувач: Держбюджет м. Сімферополя (або іншого рахунку) на користь Комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Приморський» (98176, АР Крим, м. Феодосія, смт. Приморський, вул. Залізнична, 4, ідентифікаційний код 31382340) судовий збір у розмірі 3,40 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим в 10-ти денний строк з дня проголошення (складення в повному обсязі) постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Латинін Ю.А.