вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
09.07.09Справа №2а-7387/08/6
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Латиніна Ю. А, при секретарі Ускової О. І., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Приватного підприємства «Зет»
до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим, м. Сімферополь.
Про визнання рішення нечинним
за участю:
позивача: Зленко Роман Васильович, довіреність бн від 05.10.08
представника відповідача: Тарасенко Ольга Василівна, довіреність № 55/10 від 05.06.09
Суть спору: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим про визнання не чинним рішення від 29.03.08, яким приватному підприємству «Зет» нараховані штрафні санкції за порушення норм Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в загальній сумі 10 340, 00 гривень в частині нарахування 10 340, 00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.11.08 відкрито провадження по справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.11.08 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення пунктів 1, 2, 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» прийняв рішення про нарахування штрафних санкцій. Позивач вважає, що послуга з попереднього замовлення банкету не потребує застосування реєстратора розрахункових операцій, так як не є самостійною операцією купівлі-продажу послуги, а відноситься до авансового платежу, який свідчить про наявність між сторонами зобов'язань, але не про фактичне надання (продаж) послуги.
Відповідач проти позову заперечує, правомірність оскаржуваного рішення обґрунтовує положеннями ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», зі змісту яких випливає, що будь -яке приймання готівкових коштів від покупця повинно бути проведено через реєстратор розрахункових операцій.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд
За результатами перевірки з контролю за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності приватного підприємства «Зет» відповідач виніс акт № 003514/010900437/2303 від 29.03.08, яким встановлені порушення п. 1, 2,9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: не забезпечене зберігання фіскального звіту Z № 3449, оплата послуги з попереднього замовлення банкету на суму 2000,00 грн. проведена позивачем без РРО ( а. с. 5-6).
09.04.08 відповідачем згідно п. 1, 4 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій на суму 10 340, 00 грн (а. с. 4).
Судом досліджений розрахунок фінансових санкцій на суму 10 340, 00 грн. (а. с. 39)
Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із частинами 1,3 статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”від 04.12.1990 року № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями) Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 13.07.2000 № 886/2000 Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Виходячи з системного аналізу вищевикладених норм, суд приходить до висновку про те, що ДПІ в м. Сімферополі є територіальним органом виконавчої влади, яка у правовідносинах з юридичними особами, в тому числі пов'язаними із контролем за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового та безготівкового обігу, реалізують владні управлінські функції, через що належить до суб'єктів владних повноважень в розумінні пп.7 п.1 ст.3 КАС України.
Таким чином, спір, який виник між сторонами по справі являється публічно-правовим, тому справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Проаналізувавші положення ст. 546, 570 Цивільного кодексу України, суд прийшов до висновку, що частина 2 ст. 570 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію авансу, якщо не визначено, що така сума є завдатком. На відміну від завдатку аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником в момент настання обов'зку платежу, тобто виконує функцію попередньої оплати. Крім того, боржник, який видав аванс, має право вимагати його повернення в усіх випадках невиконання чи неналежного виконання договору кредитором. Отже, аванс є самостійним доказом укладення сторонами угоди купівлі-продажу товарів, надання послуг.
Але суд звернув увагу на наступне.
Згідно приписів ст. 1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо. Розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Отже, через РРО повинні бути проведені будь які надходження та повернення грошових коштів, у тому числі у разі повернення товару (відмови від послуги), фактичне не надання послуг, продаж товарів не звільняє особу від застосування РРО.
Відповідно до пунктів 1, 2, 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані:
1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
2) видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції;
9) щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.
З урахуванням вищенаведених приписів ст. 1, 3 Закону України Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суд приходить до висновку, що авансовий платіж за послугу попереднього замовлення повинен був бути проведений позивачем через РРО, а рішення відповідача про застосування штрафних санкцій від 09.04.08, яким приватному підприємству «Зет» нараховані штрафні санкції за порушення норм ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в загальній сумі 10 340, 00 гривень в частині нарахування 10 340, 00 грн. прийнято з дотриманням приписів вищезазначеного закону.
Крім того, суд зазначає наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачені повноваження суду при вирішені справи. Так, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, формування позивачем позовної вимоги щодо визнання оскаржуваного рішення нечинним, є некоректним та таким, що не відповідає процесуальним приписам КАС України.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 09.07.2009 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. В повному обсязі постанова виготовлена 14.07.2009р.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд
1. У задоволені позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя Латинін Ю.А.