09.02.2015 Справа № 907/1205/14
Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого судді Ушак І.Г. у відкритому судовому засіданні розглянув справу за позовом приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях „Закарпаттурист", м. Ужгород до публічного акціонерного товариства „Закарпаттяобленерго", с. Оноківці Ужгородського району (відповідач-1) та до дочірнього підприємства Жденієвський туристсько-оздоровчий комплекс „Форель" смт. Жденієво Воловецького району (відповідач-2) про визнання недійсним договору про заміну сторони у зобов'язанні від 29.07.13р.,
за участю представників:
позивача - Корпош О.І., представник за довіреністю;
відповідача 1 - Гусак С.М., представник за довіреністю;
відповідача 2 - Попюк М.І., представник за довіреністю
Позивач - приватне Закарпатське обласне акціонерне товариство по туризму та екскурсіях „Закарпаттурист" - звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним укладеного ним 29.07.13 з відповідачами-1, 2 договору про заміну сторони у зобов'язанні (далі - спірний договір), за умовами якого на позивача було переведено борг за зобов'язаннями відповідача-2 - дочірнього підприємства позивача - перед відповідачем-1 по сплаті частини присудженої до стягнення суми заборгованості за рішенням суду у справі № 5008/232/2012. Позивач та його представники у ході судового розгляду справи наполягають на задоволенні позовних вимог, вважаючи, що спірний договір укладений з порушенням норм цивільного законодавства та інтересів позивача. Посилаються при цьому на те, що укладення спірного договору суперечить приписам статуту позивача в частині п. 2.16, за текстом якого останній не відповідає за зобов'язаннями створених ним дочірніх підприємств, яким є відповідач-2. Крім того, посилаються на те, що заміна сторони у зобов'язанні здійснена за спірним договором не відповідає встановленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку заміни сторони боржника після ухвалення судового рішення.
Відповідач-1 - публічне акціонерне товариство „Закарпаттяобленерго" - письмовим відзивом та усними поясненнями представника у ході судового розгляду справи заперечує проти позову, вважаючи його безпідставним, посилаючись, зокрема, на таке.
Спірний договір є таким, що укладений відповідно до закону, а позивачем на зазначено актів цивільного законодавства, яким суперечить спірний договір, та не наведено належних в розумінні ст. 203 ЦК України правових підстав для визнання договору недійсним. Посилається також на допустимість процесуального правонаступництва на стадії виконання судового рішення, яка була здійснена шляхом укладення сторонами спірного договору про заміну сторони у зобов'язанні.
Відповідач - 2 - дочірнє підприємство Жденієвський туристсько-оздоровчий комплекс „Форель" - наданим суду письмовим відзивом на позов та усними поясненнями представника у ході судового розгляду позовні вимоги визнає, вважаючи, що за наявності рішення господарського суду, що набрало законної сили, сторони позбавлені права змінювати боржника шляхом укладення договору про заміну сторони у зобов'язанні на стадії виконавчого провадження.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, керуючись законом, суд дійшов висновку про відмову у позові.
При цьому суд виходив з наступного.
Матеріалами справи встановлено, що 29.07.2013р. відповідач-2 та позивач у даній справі відповідно - дочірнє підприємство Жденієвський туристсько-оздоровчий комплекс „Форель" приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях „Закарпаттурист" як боржник-1 та приватне Закарпатське обласне акціонерне товариство по туризму та екскурсіях „Закарпаттурист" як боржник-2 - уклали з відповідачем-1 у справі - публічним акціонерним товариством „Закарпаттяобленерго" як постачальником - спірний договір про заміну сторони у зобов'язанні. За умовами цього договору сторони здійснили переведення на позивача боргу відповідача-2 на загальну суму 78042,28 грн., в тому числі: за невиконаним у повному обсязі рішенням суду від 07.06.12 по справі № 5008/232/2012 на суму 30228,34 грн., включаючи 27601,50 грн. - за перевищення договірних величин споживання електроенергії; 815,32 грн. - пені; 50,17 грн. - інфляційних; 151,85 грн. - 3 % річних, 1609,50 грн. - судового збору, та за неоплаченими рахунками за спожиту активну електроенергію у період з листопада 2012р. червень 2013р. на суму 47813,94 грн. Постачальник за спірним договором, не заперечуючи проти заміни боржника-1, надав згоду на виконання боржником-2 зазначених зобов'язань в порядку, розмірах та на умовах визначених договором. Так, зокрема, договором встановлено загальний строк погашення заборгованості боржником-2 перед постачальником до 30.11.14р. рівними сумами по 5000,00 грн. щомісяця, починаючи з серпня 2013р., а в листопаді 2014р. - 3042,28 грн.
З огляду на предмет спору у даній справі до спірних відносин сторін належить застосовувати відповідні приписи Цивільного кодексу України (ЦКУ), що регулюють питання визнання недійсним договору (правочину).
Так, за приписами ст. 204 ЦКУ правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто даною нормою встановлена презумпція правомірності правочинів.
Правочин може бути визнаний недійсним з підстав передбачених законом. Підставою для визнання судом недійсності правочину за змістом ст. 215 ЦКУ є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього ж кодексу, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до приписів ст. 203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).
Позивач, звертаючись із даним позовом та посилаючись на приписи ч. 1 ст. 203 ЦК України, підставою визнання недійсним спірного договору визначив його невідповідність приписам статуту позивача в частині п. 2.16, оскільки останній не може відповідати за зобов'язаннями відповідача-2 як дочірнього підприємства, що є предметом спірного договору.
Наведені посилання позивача не можуть бути прийняті судом як підстава задоволення позовних вимог, з огляду на фактичні обставини справи, за змістом яких зобов'язання позивача як головного підприємства за борги відповідача-2 як дочірнього підприємства виникли не в силу їх статутних відносин як головного та дочірнього підприємства, а за умовами договору, що укладений зазначеними особами як самостійними суб'єктами господарювання, які мають статус юридичної особи та за приписами ст. 92 ЦК України набувають цивільних прав та обов'язків і здійснюють їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Спірний договір укладений уповноваженими представниками сторін, зокрема, позивача, від імені якого на підставі Статуту приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях „Закарпаттурист" діяв голова правління останнього Гартнер Ю.Ю., про що зазначено в тексті договору. Наведене, а також повноваження голови правління позивача на укладення спірного договору не заперечуються ніким із учасників процесу та не оспорюються.
Посилання позивача на те, що заміна сторони у зобов'язанні здійснена за спірним договором не відповідає встановленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку заміни сторони боржника після ухвалення судового рішення, не є передбаченою законом підставою для визнання договору недійсним. Зазначене може бути прийнято до уваги судом та/або органами Державної виконавчої служби при здійсненні провадження з примусового виконання рішення суду у справі № 5008/232/2012, оскільки спірним договором замінено сторону боржника по стягненню, в тому числі, частини присудженої у межах цієї справи суми.
Таким чином, судом встановлено, що підстави, на які посилається позивач на обгрунтування позовних вимог, не є підставами передбаченими вищенаведеними приписами закону для визнання недійсним спірного договору. У ході судового розгляду справи не встановлено інших підстав для визнання недійсним спірного договору.
За таких обставини та з огляду на наведені приписи законодавства, що регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у позові.
Судові витрати за розгляд справи судом за змістом ст.ст. 44- 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4-3, 33, 35, 43, 44-49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України,
суд вирішив:
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку передбаченому цим же кодексом. Повний текст рішення складено 17.02.15.
Суддя Ушак І.Г.