03 лютого 2015 року м. Київ К/800/58261/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Одеська залізниця» до Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення за касаційною скаргою Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року,
У березні 2014 року Державне підприємство (далі - ДП) «Одеська залізниця» звернулося до суду з позовом до Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування вимоги № Ю-1 від 27 лютого 2014 року та рішення № 0001301700 від 27 лютого 2014 року.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано вимогу № Ю-1 від 27 лютого 2014 року та рішення № 0001301700 від 27 лютого 2014 року.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що згідно підпункту 2.2.10 пункту 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року, до складу фонду додаткової заробітної плати входять, зокрема, витрати, пов'язані з наданням безкоштовного проїзду працівниками залізничного, авіаційного, морського, річкового, автомобільного транспорту та міського електротранспорту.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Знам'янською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Кіровоградській області було проведено планову перевірку відокремленого структурного підрозділу Одеської залізниці Знам'янської дистанції електрпостачання, за результатами якої складено акт № 42/22/01071901 від 27 лютого 2014 року. Згідно висновків вказано акту відповідачем виявлено своєчасно не обчисленні та не сплачені страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування із сум витрат на безкоштовний проїзд працівникам залізничного транспорту.
На підставі акту перевірки № 42/22/01071901 від 27 лютого 2014 року Знам'янською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Кіровоградській області 27 лютого 2014 року прийнято рішення № 0001301700 про застосування до відокремленого структурного підрозділу Знам'янської дистанції електропостачання Одеської залізниці штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 77 143,02 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виплати, пов'язані з оплатою вартості безоплатного проїзду працівникам залізничного транспорту, відносяться до соціальних гарантій (додаткових благ) та не можуть включатися до фонду додаткової заробітної плати, який є безпосередньою складовою частиною фонду заробітної плати, до якого входять лише витрати, пов'язані з нарахуванням заробітної плати працівникам за виконану ними роботу.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Зі змісту статті 2 вказаного Закону вбачається, що структура заробітної плати складається із основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про залізничний транспорт» соціальний захист працівників залізничного транспорту загального користування здійснюється у встановленому порядку згідно з чинним законодавством України. Працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безоплатний проїзд залізничним транспортом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у пункті 7.4 розділу 7 «Соціальні гарантії та пільги» колективного договору позивача передбачено надання працівникам квитків на безкоштовний проїзд.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 160 «Про реалізацію частини другої та третьої статті 16 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що порядок та умови надання працівникам залізничного транспорту загального користування та членам їх сімей (утриманцям) права на безоплатний проїзд залізничним транспортом затверджуються Міністерством транспорту за погодженням з Міністерством фінансів.
Витрати підприємств залізничного транспорту, пов'язані з безоплатним проїздом зазначених осіб, не включаються до складу валових витрат підприємств.
Згідно з підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Відповідно до підпунктів 164.2.1, 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); доходи, отримані платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).
Згідно з пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема прямих витрат на оплату праці.
Відповідно до пункту 138.8.2 статті 138 Податкового кодексу України до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
Пунктом 142.1 статті 142 Податкового кодексу України встановлено, що до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін відповідно до колективних договорів (угод), (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV цього Кодексу).
Зі змісту наведених норм права вбачається, що базою для нарахування єдиного внеску є заробітна плата платника податку, до складу якої не входять пільги працівникам, гарантовані спеціальним законом.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що надання безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту, згідно з Законом України «Про залізничний транспорт», є додатковим благом відповідно до пункту "е" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яке не входить до складу заробітної плати, передбаченої статтею 2 Закону України «Про оплату праці».
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції, що застосування відповідачем до спірних правовідносин Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року, є помилковим, оскільки пунктом 1.1 цієї Інструкції закріплено, що Інструкція не застосовується для визначення складових фонду оплати праці, як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Інструкція розроблена для здійснення статистичних спостережень, є підзаконним нормативним актом і не може змінювати норми та положення Закону України «Про оплату праці» щодо визначення поняття «заробітна плата», у тому числі «додаткова заробітна плата».
Доводи касаційної скарги не ґрунтуються на законі та спростовуються висновками судів попередніх інстанцій, рішення яких є законними та обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішення, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин, оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Я.Л. Іваненко
Судді: М.І. Мойсюк
В.В. Тракало