22 січня 2015 року м. Київ К/800/22341/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
суддів: Мороз Л.Л.,
Горбатюка С.А.,
Швед Е.Ю.,
розглянула у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Підволочиського районного суду Тернопільської області від 01.10.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Підволочиської селищної ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання протиправним та скасування рішення Підволочиської селищної ради № 716 від 29.08.2012 року,
ОСОБА_3 звернувся з адміністративним позовом до Підволочиської селищної ради, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення № 716 від 29.08.2012 року «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у спільну сумісну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд».
Постановою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 01.10.2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції у справі, ОСОБА_3 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.08.2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулись з заявою до відповідача про передачу безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки площею 0,015 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2.
29 серпня 2012 року Підволочиська селищна рада розглянула вказану заяву та прийняла рішення №716, яким дала дозвіл ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну сумісну власність орієнтовною площею 0,015 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2.
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся з позовом про його скасування. Позовні вимоги мотивовані тим, що земельна ділянка належить позивачу на праві власності, тому відповідач не міг своїм рішенням передати ділянку у власність іншої особи.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що позивач не є власником спірної земельної ділянки. Так, згідно з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2012 року зобов'язано управління державного комітету із земельних ресурсів у Підволочиському районі вчинити дії щодо скасування державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯП № 829337 від 04.04.2011 року, належного ОСОБА_3 Зазначене судове рішення суду набрало законної сили та було виконано, а реєстрація скасована.
Крім того, згідно з постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 02.11.2011 року, яка набрала законної сили 21.11.2011 року, визнано протиправним та скасовано рішення Підволочиської селищної ради Тернопільської області № 2603 від 08.06.2010 року про затвердження технічної документації та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3
Отже, на момент прийняття відповідачем оскарженого у цій справі рішення ділянка розміром 0,015 га по вул. Шухевичів не належала позивачу.
Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Статтею 12 ЗК України в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин вказано, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього кодексу.
Порядок приватизації земельної ділянки закріплено статтею 118 ЗК України, зокрема вказано, що громадянин зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Цей орган, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою погоджується у порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ділянки та надання її у власність.
Як встановлено, спірна земельна ділянка перебувала у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у користуванні, оскільки була надана їхньому батьку ОСОБА_7 в безстрокове користування рішенням виконкому Підволочиської селищної ради депутатів трудящих № 241 від 12.11.1970 року.
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було подано заяву про приватизацію земельної ділянки з дотриманням вимог законодавства, а відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Підволочиської селищної ради, № 716 від 29.08.2012 року є законним, підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у позові.
Касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, постанову Підволочиського районного суду Тернопільської області від 01.10.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: