"04" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/20157/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіроява І.О., Приходько І.В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2012
у справі № 2а-13621/11/2670
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рембуд-1" (далі - Товариство)
до ДПІ
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У вересні 2011 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.03.2011 № 0000892302/0 та № 0000882302/0.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2011 у задоволенні позову відмовлено з посиланням на формування позивачем даних податкового обліку за номінально оформленими операціями, які не опосередковувалися фактичним рухом активів.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2012 зазначене рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані акти індивідуальної дії визнані протиправними та скасовані. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що реальність виконання спірних господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, складеними особами з необхідним обсягом податкової та господарської правосуб'єктності.
Посилаючись на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції вимогам чинного податкового законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги ДПІ з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань правомірності формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат за період з 01.01.2009 по 31.03.2010 по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р. Груп» (далі - ТОВ «С.Дж.Р. Груп»).
За результатами цієї перевірки податковою інспекцією складено акт від 04.03.2011 № 2153/23-02/32485208 та прийнято:
податкове повідомлення-рішення від 23.03.2011 № 0000892302/0, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 244 321 грн. (у тому числі 195 457 грн. за основним платежем та 48864 грн. за штрафними санкціями);
податкове повідомлення-рішення від 23.03.2011 № 0000882302/0, згідно з яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 305 401 грн. (у тому числі 244 321 грн. за основним платежем та 61080 грн. за штрафними санкціями).
Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії слугували висновки податкового органу про отримання Товариством необґрунтованої податкової вигоди у вигляді валових витрат та податкового кредиту за відсутності реальних фінансово-господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп».
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
На час виконання розглядуваних господарських операцій порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Так, відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість податкового кредиту та валових витрат первинною документацією покладений на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб'єктом, який обчислює кінцеву суму податку, що підлягає сплаті до бюджету. Невиконання платником умов щодо достовірності відомостей є підставою для висновку про невірне визначення бази оподаткування, неповну сплату податку та підставою для притягнення платника до податкової відповідальності.
Відтак платники зобов'язані вживати усі заходи, встановлені законодавством, для представлення достовірних первинних документів, на підставі яких відбувається нарахування та сплата податків.
У справі, що переглядається, встановлено, що податковий кредит та валові витрати в оспорюваних сумах було сформовано позивачем за операціями з придбання підрядних робіт у рамках господарських правовідносин з ТОВ «С.Дж.Р. Груп».
У ході проведених ДПІ контрольних заходів встановлено, що названий постачальник має ознаки анонімної структури, а саме: відсутній за місцезнаходженням, подавав податкову звітність з мінімальними показниками, не має основних засобів, працівників та осіб, прирівняних до працівників за договорами цивільно-правового характеру. Згідно з установчими документами керівником ТОВ «С.Дж.Р. Груп» у розглядуваному періоді значився ОСОБА_1, який заперечив свою причетність до фінансово-господарської діяльності цього товариства та факт підписання первинних документів від імені ТОВ «С.Дж.Р. Груп»; докази залучення цим постачальником третіх осіб для виконання своїх зобов'язань з поставки підрядних робіт позивачеві у матеріалах справи відсутні.
А відтак оцінивши наявні у справі докази у сукупності та взаємозв'язку, суд першої інстанції цілком об'єктивно погодився з правовою позицію ДПІ про те, що подані Товариством первинні документи (акти виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт тощо) не відображають реальних фактів господарської діяльності, позаяк містять недостовірні відомості про операції та не підтверджують факт здійснення реальних господарських операцій, а спрямовані на штучне створення документообігу з метою отримання податкової економії.
Між тим, апеляційний суд, приймаючи рішення про задоволення позову, послався на те, що реальність виконання спірних господарських операцій підтверджена документально. При цьому апеляційним судом не було встановлено нових обставин, як і не було досліджено будь-яких нових доказів. Фактично апеляційний суд надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій, без належного мотивування причин цього.
В силу вимог частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною. У даному разі зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачаються мотиви, що давали йому законні підстави для іншої оцінки фактичних обставин зі справи.
В силу статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції вправі скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2012 у справі № 2а-13621/11/2670 скасувати.
3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2011 у справі № 2а-13621/11/2670 залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:О.І. Бухтіярова
І.В. Приходько