05 лютого 2015 року м. Київ К/800/59173/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :
Пасічник С.С.,
Винокурова К.С.,
Кочана В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Деснянського районного суду м.Києва від 04.09.2014р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2014р. у справі за позовом ОСОБА_5 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м.Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В квітні 2014 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м.Києві державної адміністрації про визнання бездіяльності відповідача протиправною й зобов'язання його нарахувати та виплатити позивачці щорічну допомогу на оздоровлення як інваліду 3 групи, інвалідність якого пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, за період з 1996р. по 2013р. відповідно до ст.48 Закону України від 28.02.1991р. №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ), а також зобов'язати відповідача в подальшому нараховувати та виплачувати позивачу щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі, встановленому вказаною статтею.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 04.09.2014р, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2014р., позовні вимоги, що стосуються перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 1996р. - 2012р., залишено без розгляду на підставі ст.99,100 КАС України у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, особа, що подала останню, вказує на недотримання судами положень Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" та Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, зокрема, п.п.«і» п.«а» ч.1 ст.VI якої передбачено, що право на відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, складає тридцять років від дня ядерного інциденту.
Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами; для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
Як встановили суди, ОСОБА_5, яка є особою, що постраждала від наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, та інвалідом ІІІ групи, звернулась до суду першої інстанції з позовом про нарахування та виплату їй щорічної допомоги на оздоровлення за 1996р. - 2013р. в розмірах, встановлених ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», лише 15.04.2014р., тобто, з пропуском строку звернення за захистом порушеного права на отримання вказаної допомоги за 1996р. - 2012р.
За змістом ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала; позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивачкою не заявлялось, а суди попередніх інстанцій, дослідивши наведені нею в позовній заяві обставини та додані до позовної заяви документальні докази, не знайшли поважних причин для поновлення такого пропущеного строку з власної ініціативи.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про залишення позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачці щорічної допомоги на оздоровлення за період з 1996р. - 2012р. без розгляду в зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
За правилами статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.
Так, частина 1 статті 76 Закону України від 08.02.1995р. №39/95-ВР "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (далі - Закон №39/95-ВР) не встановлює строку звернення до адміністративного суду громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки відповідно до частини восьмої статті 73 цього Закону відповідальність за шкоду, спричинену Чорнобильською катастрофою, встановлюється відповідним законодавством України.
Актом спеціального законодавства, дія якого спрямована на реалізацію конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення України та встановлює відповідальність за шкоду, спричинену Чорнобильською катастрофою, є Закон №796-ХІІ.
Абзацом третім частини другої статті 1 цього Закону передбачено, що державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується, зокрема, на принципі соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Статтею 70 Закону №796-ХІІ закріплено право громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, захищати у відповідних державних, судових органах свої законні інтереси та інтереси своїх дітей. При цьому зазначеним Законом строк звернення до суду з адміністративним позовом не встановлено.
Крім того, відповідно до статті 90 Закону №39/95-ВР всі вимоги цього Закону застосовуються щодо будь-якого ядерного інциденту, що може статися на території України, після набрання цим Законом чинності, тобто починаючи з 21.03.1995р.
Статтею ж VI Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, ратифікованою Законом України від 12.07.1996р. №334/96-ВР, передбачено, що права на відшкодування за цією Конвенцією втрачають силу, якщо позов не подано на протязі десяти років з дня ядерного інциденту, а не тридцяти років, як про це зазначається у касаційній скарзі. Окрім того, Конвенція передбачає відповідальність та відшкодування за заподіяний ядерний інцидент з боку оператора - особи, призначеної або визнаної відповідальною державою в якості оператора ядерної установки.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230 КАС України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 04.09.2014р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2014р. - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Пасічник С.С.
Винокуров К.С.
Кочан В.М.