04 лютого 2015 року м. Київ К/9991/47785/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
при секретарі Стадницькій Ю.Є.,
за участю представників сторін:
позивача - Іванченка П.О.,
відповідача - Аландренко Е.В.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби (правонаступника Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області, далі - Вільнянська МДПІ)
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2011
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012
у справі № 2а-0870/1461/11
за позовом відкритого акціонерного товариства "Янцівський гранітний кар'єр" (далі - Товариство)
до Вільнянської МДПІ
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.12.2010 № 0001881504/0 та від 30.12.2010 № 0001881504/1, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 1 471 273,65 грн. (у тому числі 1 401 213 грн. за основним платежем та 70060,65 грн. за штрафними санкціями).
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012, позов задоволено з тих мотивів, що: факт поставки позивачеві послуг з перевезення у рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «Атланта» та приватним підприємцем ОСОБА_3 підтверджується документально; платник не може зазнавати негативних наслідків у сфері оподаткування у випадку порушення його постачальниками по ланцюгу податкової дисципліни.
Не погоджуючись з висновками судів, Вільнянська МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що відсутність товарно-транспортних накладних та невстановлення факту надмірного надходження податку на додану вартість до бюджету виключають право платника (позивача у справі) на податковий кредит.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювану суму податкового зобов'язання з ПДВ було визначено Вільнянською МДПІ за наслідками проведення документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації Товариства з ПДВ за липень 2010 року з урахуванням фактів, установлених під час проведення планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 (оформленої актом від 28.05.2010 № 494/23/05467607).
Як вбачається з матеріалів проведених перевірок, підставою для невизнання права платника на податковий кредит в оспорюваній сумі став висновок про незаконне віднесення позивачем до його складу сум ПДВ у ціні транспортних послуг, придбаних у приватного підприємства «Атланта» та приватного підприємця ОСОБА_3, за відсутності товарно-транспортних накладних, складенням яких обов'язково повинні оформлюватися операції з перевезення. Крім того, за висновком податкової інспекції, неможливість встановлення факту надмірного надходження відповідної суми ПДВ до бюджету за операціями з придбання позивачем товару у закритого акціонерного товариства «НААЛ» (далі - ЗАТ «НААЛ») з огляду на банкрутство постачальника другої ланки (товариства з обмеженою відповідальністю «Призма С») виключає право позивача на податковий кредит.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат зі сплати (нарахування) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Досліджуючи відповідність сформованих позивачем даних податкового обліку за операціями з придбання транспортних послуг у приватного підприємства «Атланта» та у приватного підприємця ОСОБА_3 наведеним вимогам, суди встановили, що виконання цих операцій оформлено складенням актів приймання-передачі транспортних послуг, податкових накладних; по взаємовідносинам з приватним підприємством «Атланта» позивачем також подано товарно-транспортні накладні, а з приватним підприємцем ОСОБА_3 - дорожні листи, талони замовника. Наведені первинні документи оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій.
Проаналізувавши та оцінивши у порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України подані позивачем документи на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту з ПДВ у сукупності та взаємозв'язку з доводами податкового органу, суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість доводів Вільнянської МДПІ, покладених в основу прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
При цьому суди цілком правомірно відхилили посилання відповідача на неподання Товариством товарно-транспортних накладних по правовідносинам з приватним підприємцем ОСОБА_3 з огляду на наявність іншої товарно-супровідної документації - дорожніх листів та талонів замовника.
Слід зазначити, що податкове законодавство не містить вичерпного переліку первинних облікових документів, які є підставою для визнання у податковому обліку витрат платника (у тому числі й по сплаті ПДВ). Основним критеріям є наявність в облікових документах обов'язкових реквізитів, що дозволяють ідентифікувати господарську операцію. Законодавець свідомо відмовився від закритого переліку конкретних витрат платник, які можуть бути враховані при розрахунку бази оподаткування з огляду на різноманітність змісту та форм економічної діяльності та видів можливих витрат, що при детальному та вичерпному їх нормативному закріпленні призвело б до обмеження прав платника. Аналогічно законодавець не встановив переліку документів, якими належить підтверджувати витрати по сплаті (нарахуванню) ПДВ для цілей обчислення суми цього податку, що підлягає сплаті до бюджету.
А відтак, оскільки, як встановлено судами, факт понесення позивачем витрат на оплату транспортних послуг у рамках провадження його господарської діяльності підтверджується документально, то підстави для невизнання права Товариства на податковий кредит за розглядуваними операціями відсутні.
Правильним є і висновок судів по епізоду, пов'язаному з формуванням позивачем податкового кредиту за операціями з ЗАТ «НААЛ». Адже платник не несе відповідальність на неналежне виконання залученими контрагентом юридичними особами своїх податкових обов'язків, позаяк не має відносно них контрольних повноважень. Крім того, Товариство жодним чином не могло вплинути на вибір ЗАТ «НААЛ» своїх контрагентів (зокрема, товариства з обмеженою відповідальністю «Призма С»). Доказів наявності взаємовідносин між позивачем та цим суб'єктом господарювання, узгодженості дій Товариства та контрагентів ЗАТ «НААЛ» матеріали справи не містять.
Положення податкового законодавства не дозволяють зробити висновок про те, що платника є відповідальним за дії усіх підприємством та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі нарахування та сплати податків до бюджету.
Вільнянською МДПІ не доведено, що позивач діяв без належної обережності і йому мали бути відомо про порушення, допущені контрагентом, або що діяльність платника спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових обов'язків.
Отже, встановивши фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення цього спору, суди дійшли висновку, що право Товариства на податковий кредит та реальність господарських операцій підтверджені належними документами, а підстави для висновку про недобросовісність позивача як платника податків відсутні.
У зв'язку з цим суди правомірно задовольнили позов, скасувавши оспорювані податкові повідомлення-рішення.
Доводи податкового органу у касаційній скарзі відтворюють його правову позицію зі справи та були предметом оцінки судів при вирішенні спору. Касаційна інстанція в силу частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не вправі переоцінювати докази.
Норми матеріального права застосовані судами правильно, вимоги процесуального законодавства дотримані.
З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити Вільнянську МДПІ її правонаступником - Вільнянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.
Керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Замінити Вільнянську міжрайонну державну податкову інспекцію Запорізької області Державної податкової служби її правонаступником - Вільнянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.
2. Касаційну скаргу Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.
3. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2012 у справі № 2а-0870/1461/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько