"03" лютого 2015 р. м. Київ К/800/8653/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ситникова О.Ф.,
Малиніна В.В.,
Швець В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління юстиції у Вінницькій області про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2013 року, -
У січні 2012 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просив, стягнути з відповідача на його користь 155016,25 грн., з яких: 665,26 грн. індексації невиплаченої заробітної плати за постановою суду від 23 листопада 2007 року, 133265,67 грн. середньої заробітної плати з врахуванням індексації за час вимушеного прогулу та 21085,32 грн. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з врахуванням індексації.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року позов задоволено частково - стягнуто на користь позивача з відповідача середньомісячну заробітну плату за період вимушеного прогулу з 01 листопада 2007 року по 09 грудня 2011 року у сумі 113812,09 грн., з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 1029,84 грн.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2013 року скасовано постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року та прийнято нову про відмову у задоволенні позову.
ОСОБА_4 не погодився з постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2013 року і звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, суд, в межах ст. 220 КАС України, прийшов до висновку про задоволення касаційної скарги.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Згідно з постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2011 року, позивача поновлено на посаді заступника начальника відділу ДВС Головного управління юстиції у Вінницькій області, стягнуто з відповідача 53231,39 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 січня 2005 року по 31 жовтня 2007 року. Наказом відповідача від 09 грудня 2011 року №980-к прийнято рішення про поновлення позивача на посаді та виплату останньому 53231,39 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 січня 2005 року по 31 жовтня 2007 року. В той же день наказом від 09 грудня 2011 року №980-к позивача звільнено з роботи.
Позивач, вважаючи, що відповідач при звільненні не виплатив належні йому суми - середній заробіток і компенсація за щорічні відпустки за період з 01 листопада 2007 року до 09 грудня 2011 року - звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з вимогою про стягнення цих сум на підставі ст. ст. 116, 233 КЗпП України.
Суть спірних правовідносин полягає у неправомірності дій відповідача щодо невиконання постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 листопада 2007 року щодо поновлення позивача на посаді в частині невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу і компенсації за не відбуті відпустки за період з 01 листопада 2007 року по 09 грудня 2011 року.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано ані доказів виплати позивачу заявленої до стягнення суми заборгованості, ані доказів на спростування наявності у позивача права на отримання середньомісячної заробітної плати за період вимушеного прогулу у період з 01 листопада 2007 року по 09 грудня 2011 року. Тому, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення середньомісячної заробітної плати за період вимушеного прогулу у період з 01 листопада 2007 року по 09 грудня 2011 року в сумі 113812,09 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вважав, що на час звільнення позивача з роботи - 09 грудня 2011 року - не було встановлено суми середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, і тому ці суми не могли належати йому при звільненні.
Проте, з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна погодитися, з огляду на наступне.
Відповідно до положень частин 2-3 статті 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України, їх невиконання тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Частиною 2 статті 257 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Відповідно до вимог статті 235 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з вимогами частини п'ятої статті 235 КЗпП України прийняте судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
Водночас, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно, з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Отже, постанова Ленінського районного суду м. Вінниці від 23.11.2007р. по адміністративній справі № 2-а-2436/07 в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді підлягала негайному виконанню відповідачем.
Проте, з врахуванням тієї обставини, що позивач був поновлений на роботі лише 09.12.2012р. після перегляду у касаційному порядку постанови Ленінського районного суду від 23.11.2007р., колегія суддів вважає, що вимушений прогул позивача тривав до 09.12.2012р. - фактичного видання наказу № 980/к "Про поновлення на роботі ОСОБА_4."
Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Згідно з п.34 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992р. "Про практику розгляду судами трудових спорів"стосовно до правил ст.24 КЗпП України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Виконання рішення вважається завершеним з моменту фактичного допущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення працівника (частина перша статті 77 Закону України "Про виконавче провадження").
Судом першої інстанції встановлено, що позивач був поновлений на роботі відповідно до наказу Головного управління юстиції у Вінницькій області № 980/к від 09.12.2011р. на виконання постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 23.11.2007р.
За таких обставин, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 "Про затвердження Порядку розрахунку середньої заробітної плати", виходячи із встановленим фактом затримки виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_4 на роботі.
З огляду на викладене постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 225, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2013 року скасувати, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року - залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Судді О.Ф. Ситников
В.В. Малинін
В.В. Швець