"04" лютого 2015 р. м. Київ К/800/26982/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,
за участю секретаря судового засідання Єгорової І.В.,
представника позивача Каспрук Л.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київцемент»
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 року
у справі № 826/20995/13-а
за позовом публічного акціонерного товариства «Київцемент» (далі - позивач, ПАТ «Київцемент»)
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ПАТ «Київцемент» звернулось у грудні 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.09.2013 року № 0003932201 та від 29.11.2013 року № 0006782201, №0006792201.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києві від 18.02.2014 року позов задоволено повністю.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 року постанову окружного адміністративного суду міста Києві від 18.02.2014 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 05.08.2013 року по 23.08.2013 року відповідачем проведено планову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт № 161/1/22-01/04880386 від 30.08.2013 року, в якому зазначено про порушення позивачем вимог: пункту 138.2. статті 138, підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 242 139,00 гривень та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності на загальну суму 368 293,00 гривні; пунктів 198.3., 198.6. статті 198 та пункту 201.1. статті 201 ПК Ураїни, що призвело до неправомірного заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на зальну суму 295 200,00 гривень.
Не погоджуючись з виявленими під час перевірки порушеннями, 05.09.2013 року позивачем подано заперечення до акту перевірки, за результатами розгляду яких відповідачем направлено лист про надання відповіді від 12.09.2013 року № 4502/10/22-01-11 та 17.09.2013 року винесено податкові повідомлення рішення:
№ 30003932201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 295 200,00 гривень та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 73 800,00 гривень;
№ 0003942201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 242 139,00 гривень та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 60 534,75 гривні;
№ 0003952201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 368 293,00 гривні.
Не погоджуючись з правомірністю зазначених податкових повідомлень-рішень позивач звернувся зі скаргою до Головного управління Міндоходів у м. Києві. За результатами розгляду скарги платника податків 21.11.2013 року Головним управлінням Міндоходів у м. Києві прийнято рішення № 6324/10/26-15-10-04, яким податкові повідомлення-рішення № 003932201 та № 0003952201 залишено без змін, податкове повідомлення-рішення № 0003942201 скасовано в частині основного платежу в розмірі 19 573,00 гривні та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 42 888,25 гривень. Крім того, відповідним рішенням збільшено суму зменшення розміру від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 93 208,00 гривень по податковому повідомленню-рішенню № 0003952201.
Прийняття зазначеного рішення стало підставою для винесення відповідачем 29.11.2013 року податкових повідомлень-рішень № 000678220, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 222 566,00 гривень та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 17 647,00 гривень та № 0006792201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 461 501,00 гривня.
За результатами оскарження до Міністерства доходів і зборів України названі податкові повідомлення-рішення залишені без змін.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, оскільки по справі було встановлено реальне здійснення господарської операції та її зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, дійшов висновку про те, висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, та податкові повідомлення-рішення, які були оформлені на підставі вказаного акту перевірки, прийняті відповідачем на підставі та в межах чинного законодавства України.
Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).
Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Крім цього, відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.
Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).
В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).
Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за № 1401/18696, який набрав чинності 10.01.2011 року та був чинний до 16.12.2011 року (далі - Порядок № 969) та пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за № 1333/20071, який набрав чинності 16.12.2011 року та є чинним на момент розгляду справи судом (далі - Порядок № 1379) податкову накладну складає та заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Пунктом 4 Порядку № 969 та пунктом 5 Порядку № 1379 встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.
Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункти 6.2. названих Порядків).
Одночасно відповідно до положень пунктів 6.3 Порядку № 969 та Порядку № 1379 не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.
Отже, судом першої інстанції вірно зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частою 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Положення № 88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).
В силу пункту 2.4. Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення № 88).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично понесені (сплачені) і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.04.2010 року між ТОВ «Епіцентр К» (покупець) та ПАТ «Київцемент» (постачальник) укладено письмовий договір поставки № 1ОПТ/2010/1588/СБС/10, згідно з яким постачальник зобов'язується поставляти покупцю товар у встановлені строки, а покупець - приймати такий товар і сплачувати за нього на умовах даного договору. Предметом поставки є визначений товар з найменуванням, зазначеним у специфікаціях та/або інших документах згідно умов договору, підписаних сторонами.
Фактичне виконання сторонами своїх договірних зобов'язань за вказаним договором підтверджується наданими позивачем та дослідженими судом першої інстанції оригіналами та копіями первинних і розрахункових документів, а саме: специфікації до договору поставки з № 5 по № 30; звітами за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року; актами звірки з контрагентом - ТОВ «Епіцентр К», складеними станом на 31.12.2011 року та станом на 31.12.2012 року.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідні обставини не заперечувались відповідачем ані під час проведення перевірки, ані під час розгляду справи.
Також судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ «Епіцентр К» 01.07.2013 року укладено договір № 2553СС про надання послуг по організації просування товарів (торгової марки). Відповідно до пункту 1.1. названого договору з метою подальшого просування та збільшення обсягів продажу товарів, що поставляються замовником (позивачем) за договором поставки між останнім та виконавцем (ТОВ «Епіцентр К»), а виконавець надає замовнику інформаційні, маркетингові та інші послуги. Предметом даного договору є надання виконавцем послуг щодо просування товару (торгової марки) в регіонах України на умовах, передбачених договором. Перелік послуг визначений у пункті 1.3. договору № 2553СС, а згідно пункту 4.1. розмір оплати за такі послуги становить 4% з урахуванням ПДВ від суми реалізованого товару, поставленого за договором поставки № 1ОПТ/2010/1588/СБС/10 від 01.04.2010 року укладеного між замовником та виконавцем.
Фактичне виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору підтверджується наданими позивачем та дослідженими судом першої інстанції оригіналами та копіями первинних і розрахункових документів, а саме: актами виконання робіт (надання послуг), які також були досліджені під час перевірки працівниками податкового органу; звітами до договору за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року; податковими накладними всього на суму 1 750 091,52 гривня, в тому числі ПДВ на загальну суму 291 681,42 гривня, виписані вказаним контрагентом на користь ПАТ «Київцемент»; виписками по особовому рахунку позивача.
Судом першої інстанції, досліджуючи вище перелічених первинні і розрахункові документи, дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення № 88, наявні в матеріалах справи податкові накладні, що були виписані ТОВ «Епіцентр К» на ім'я позивача за результатами наданих послуг, за своїм змістом цілком відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 ПК України.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який правомірно не прийняв до уваги посилання відповідача в обґрунтування правомірності зменшення валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість на ненадання позивачем під час перевірки деталізації послуг по організації просування товарів (торгової марки) та звітів з відображенням суми реалізованого товару за відповідні періоди замовника, через торгові зали виконавця, оскільки як вбачається зі змісту акту перевірки документи, надані позивачем на підтвердження правильності нарахування податкових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ «Епіцентр К» по договору поставки № 1ОПТ/2010/1588/СБС/10 від 01.04.2010 року, визнані відповідачем належними та такими, що підтверджують його виконання. У той же час, як зазначено вище, вартість послуг по просуванню товару (торгової марки), які надавались по договору № 2553СС, становить 4% від вартості реалізованого виконавцем товару.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що збільшення обсягів реалізованого товару по договору поставки прямо впливає на вартість наданих послуг по просуванню такого товару, що також свідчить про економічну обґрунтованість та необхідність отримання позивачем таких послуг, оскільки їх результативність прямо впливає на збільшення отримуваного ним прибутку, що є метою здійснення господарської діяльності.
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження правильності визначення вартості наданих послуг по договору № 2553СС, відповідно до приписів пункту 44.7. статті 44 ПК України, яким закріплено, що протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, позивачем разом з запереченнями на акт перевірки подано відповідачу звіти про обсяги реалізованого товару та звіти до договору № 2553СС.
Щодо доводів податкового органу про безпідставність віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачену ТОВ «НВП «Металелектромаш», то вони спростовані наданими позивачем та дослідженими судом першої інстанції оригіналами та копіями первинних і розрахункових документів, а саме: видатковою накладною; податковою накладною; випискою по особовому рахунку позивача на підтвердження проведення перерахування останнім на користь ТОВ «НВП «Металелектромаш» грошових коштів за придбаний товар - трансформатори тока ТПЛ-10 150/5 0,5S/10Р 10/15ВА с метрологической аттестацией для АСКУЭ у кількості 4 штук та трансформатори тока ТПЛ-10 20/5 0,5S/10Р 10/15ВА с метрологической аттестацией для АСКУЭ у кількості 2 штук.
Крім того, додатково на обґрунтування своїх позовних вимог ПАТ «Київцемен» надало суду наступні документи: копії бухгалтерської довідки по проводці документа - прибуткова накладна КС00000408 (23.11.2011 року), оборотно-сальдову відомость по рахунку 20.7. за 01.11.2011 року - 13.01.2014 року та оборотно-сальдову відомость по рахунку 20.7. за 23.11.2011 року, матеріальний звіт за серпень 2013 року, акт списання матеріалів, бухгалтерську довідку по проводці документа - списання ТМЦ КС00000384 від 30.08.2013 року, при дослідженні яких судом першої інстанції встановлено факт придбання зазначених товарів з метою використання їх в подальшій господарській діяльності.
Судом першої інстанції зазначено, що відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача (ТОВ «НВП «Металелектромаш») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаного правочину, зокрема того, що вказане підприємства не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період виконання спірного правочину. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наявна в матеріалах справи копія податкової накладної, на підставі якої позивач сформував податковий кредит за листопад 2011 року, відповідає вимогам, встановленим статтею 201 ПК України.
Також судом першої інстанції зазначено, що відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб.
В силу пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Так, судом першої інстанції встановлено, що безпосередньо в акті перевірки не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (покупця - позивача) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку - контрагентом (продавцем - ТОВ «НВП «Металелектромаш»), шляхом позбавлення його права на податковий кредит та валові витрати.
За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. Витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента.
Позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Судом першої інстанції зазначено, що відповідачем до суду не було пред'явлено будь-які належні докази нікчемності правочину, укладеного між ПАТ «Київцемент» та ТОВ «НВП «Металелектромаш», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання документів щодо цього правочину не уповноваженими на те особами. Зокрема, відповідачем не надано суду будь-яких достовірних відомостей з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам позивача або його контрагента - ТОВ «НВП «Металелектромаш», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірного правочину.
З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарської операції та її зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними та підлягають скасуванню.
Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київцемент» - задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 року у справі № 826/20995/13-а - скасувати.
Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2014 року у справі № 826/20995/13-а - залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова
Судді: М.І. Костенко
І.В. Приходько