"27" січня 2015 р. м. Київ К/9991/67631/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
секретар: Буденко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26 березня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим, Служби безпеки України про визнання протиправними дій та спонукання до виконання певних дій,
У січні 2012 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідачів. Просив визнати протиправними дії Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим щодо виплати йому одноразової грошової допомоги з порушенням вимог ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та забов'язати виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 261374 грн. 82 коп., виходячи з розміру грошового забезпечення 6223 грн. 21 коп. за останньою посадою, яку він займав на день звільнення з урахуванням раніше виплаченої суми 102018 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 19 липня 1993 року по 29 березня 2010 року проходив службу на офіцерських посадах в Службі безпеки України.
22 квітня 2010 року позивачу встановлена III група інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням військової служби, а 23 грудня 2010 року йому виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 87444 грн. 00 коп.
12 травня 2011 року ОСОБА_4 встановлена II група інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням військової служби. 6 січня 2012 року позивач отримав одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням ІІ групи інвалідності в сумі 14574 грн. 00 коп.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що розмір одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням позивачу ІІІ та ІІ групи інвалідності правомірно визначений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» від 28 травня 2008 року № 499.
Проте погодитися з такими висновками судів не можна з таких підстав.
Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, до того ж не ґрунтуються на законі.
Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За змістом ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї статті Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України постановою від 28 травня 2008 року № 499 затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі - Порядок).
Згідно підп. 2 п. 2 вказаного Порядку (тут і далі, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема інвалідам II групи, у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, у розмірі 42-місячного грошового забезпечення.
Абзацом 5 підп. 4 п. 2 Порядку передбачено, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років,
Водночас ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» елементи грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Виходячи із визначених в ч. 4 ст. 9 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який має вищу юридичну силу.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 12 листопада 2013 року (справа № 21-383а13), від 21 січня 2014 року (справа № 21-464а13), від 30 вересня 2014 року (справа № 21-348 а14).
Проте суди попередніх інстанцій вищенаведених вимог закону не врахували, та в порушення вимог ст.159 КАС України не з'ясували, в якому саме розмірі та які складові грошового забезпечення, передбачені ч. 2 ст. 9 та ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», отримував ОСОБА_5 на день звільнення зі служби.
Крім того, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій в порушення вимог ч.2 ст.11 КАС України належним чином не уточнили позовних вимог ОСОБА_5
Так, заявляючи позовні вимоги, позивач просив, зокрема, виплатити йому грошову допомогу в сумі 261374 грн. 82 коп. з урахуванням раніше виплаченої допомоги в сумі 102018 грн., тобто з врахуванням вже отриманої 14 грудня 2010 року одноразової грошової допомоги в сумі 87444 грн. виходячи із 36 розмірів місячного грошового забезпечення у разі настання 22 квітня 2010 року третьої групи інвалідності, та з врахуванням отриманої 6 січня 2012 року різниці одноразової грошової допомоги в сумі 14574 грн. внаслідок встановлення 12 травня 2011 року другої групи інвалідності (різниця між 42- та 36-місячним грошовим забезпеченням).
Тобто, фактично позивач не погоджується також і з розміром отриманої ним 14 грудня 2010 року одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення третьої групи інвалідності. Однак, до суду з позовом звернувся лише в січні 2012 року, тобто з пропуском встановленого ст. 99 КАС України строку звернення до суду щодо цих вимог.
Проте суди як першої, так і апеляційної інстанцій вимог статей 99, 100 КАС України не врахували, обставин, що стосуються строку звернення до суду з частиною позовних вимог не з'ясували, хоч від з'ясування цих обставин залежить підхід у застосуванні наслідків пропуску встановленого законом строку та правильність вирішення спору.
Згідно ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За змістом частин 2 та 4 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, коли суд першої та суд апеляційної інстанцій порушили вищенаведені норми матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи, а суд касаційної інстанції в силу вимог ст. 220 КАС України позбавлений можливості встановлювати обставини справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть залишатися без змін та підлягають скасуванню на підставі ч. 2 ст. 227 КАС України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26 березня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді:В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк