04 лютого 2015 року м. Київ К/800/42804/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,
за участю секретаря судового засідання Єгорової І.В.,
представників позивача Почтар Г.В., Четверик В.В., Гонковського Д.А., Навитанюк С.В.,
представника відповідача Янушкевича А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області
на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03.07.2013 року
та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013 року
у справі № 802/2476/13-а
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Шик і Блиск» (далі - позивач, ТОВ «Шик і Блиск»)
до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - відповідач, Вінницька ОДПІ)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ТОВ «Шик і Блиск» звернулось у травні 2013 року до суду з позовом до Вінницької ОДПІ про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002172202 від 17.05.2013 року.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013 року, позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а самі рішення є необґрунтованими, прийнятими без всебічного з'ясування обставин справи.
Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну первинного відповідача Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на належного відповідача Вінницьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 11.03.2013 року по 05.04.2013 року відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 26.04.2013 року № 1599/2202/34455065, згідно висновків якого, зокрема, встановлено порушення ТОВ «Шик і Блиск» вимог пп. 14.1.27, пп.14.1.36, пп.14.1.202, пп.14.1.231, пп.14.1.228, пп.14.1.257 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.4.1 п. 135.4, пп. 135.5.1 п. 135.5 ст. 135, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року на загальну суму 7 712 912,00 гривень.
Не погоджуючись з порушеннями встановленими в акті, позивачем подано заперечення на акт. За результатами розгляду заперечень 16.05.2013 року Вінницькою ОДПІ висновки акту перевірки від 26.04.2013 року залишено без змін, а заперечення - без задоволення
На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002172202 від 17.05.2013 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 9 478 981,00 гривня, в тому числі основний платіж - 7 712 912,00 гривень та штрафні санкції - 1 766 069,00 гривень.
Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
Відповідно до пп. 14.1.27. п. 14.1. ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно п. 138.8 ст. 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Стаття 135 ПК України визначає порядок визначення доходів та їх склад.
Зокрема, дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що під час перевірки позивача податковим органом встановлено, що позивачем завищено доходи від операційної діяльності внаслідок відображення в складі доходів від реалізації товарів (робіт, послуг) вартості відвантажених товарів фізичним особам, які їх в дійсності не придбавали, та відомості про яких відсутні в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, тому результати, відображені у даних податкового обліку ТОВ «Шик і Блиск» фактично не настали. Зазначено, що загальна кількість таких покупців-фізичних осіб становить за IV квартал 2011 року - 77 осіб, за 2012 рік - 928 осіб. При цьому згідно даних бухгалтерського обліку підприємства, середня вартість придбання товарів на одного покупця складає 35 000,00 гривень. На думку перевіряючих, проведену реалізацію товарів фізичним особам немає підстав вважати роздрібною торгівлею, так як кількість товару одному покупцю свідчить про його придбання для цілей не пов'язаних з особистим, сімейним або іншим використанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до пп. 14.1.202 п. 14.1. ст. 14 ПК України, продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно даних акту перевірки позивач здійснює реалізацію товарів побутової хімії фізичним особам.
Відповідно до пп. 4.5 п. 4 ДСТУ 4303:2004 оптова торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну торгівлю, для виробничого споживання та надання пов'язаних із цим послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Крім того, відповідно до п. 3 ст. 265 Господарського кодексу сторонами договору поставки можуть бути тільки суб'єкти господарської діяльності, а саме: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до пп. 4.4 п. 4 ДСТУ 4303:2004 роздрібна торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачу та надання йому торговельних послуг.
Згідно з п. 1 ст. 698 Цивільного кодексу України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним (п. 2 цієї статті Кодексу). Тобто, звичайне призначення придбаного товару не є виключним та може використовуватись покупцем в інших цілях.
В силу ч. 2 ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій про те, що чинним законодавством не передбачено кількісних обмежень при передачі товару покупцеві, а також не встановлено обов'язку продавця з'ясовувати ціль та мету придбання товару покупцем. Тобто, відповідно до чинного законодавства реалізація товару особі, яка не суб'єктом підприємництва на стандартних умовах продажу товару вважається роздрібною торгівлею незалежно від кількості проданого товару і його призначення, оскільки такий продаж здійснено на умовах публічного договору.
Щодо відповіді на запит до управління інформатизації у Вінницькій області про відсутність відомостей про фізичних осіб (покупців товару), то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які зазначили наступне.
В силу п. 70.1 ст. 70 ПК України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику формує та веде Державний реєстр фізичних осіб-платників податків (далі - Державний реєстр).
Фізична особа - платник податків незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка платника податків та яка не включена до Державного реєстру, зобов'язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному органу державної податкової служби облікову картку фізичної особи-платника податків, яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі, та пред'явити документ, що посвідчує особу
Фізична особа несе відповідальність згідно із законом за достовірність інформації, що подається для реєстрації у Державному реєстрі (п. 70.5 ст. 70 ПК України).
Підстави для обов'язкового використання юридичними особами незалежно від організаційно-правових форм реєстраційних номерів облікової картки платників податків в усіх документах, які містять інформацію про об'єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків визначені п. 70.12 ст. 70 ПК України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що продаж товару ТОВ «Шик і Блиск» фізичним особам здійснювався на умовах публічного договору, який серед істотних умов правочинну не вимагає письмової форми. При розрахунках за отриманий товар покупцями вносились готівкові кошти через касу підприємства або через банківські установи. При розрахунках фіксувались лише прізвище, ім'я, по-батькові покупця з його слів.
Відповідно до розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 01.06.2011 року № 174 касові документи мають містити такі обов'язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.
До обов'язкових реквізитів касових документів, які оформляються для зарахування суми готівки на відповідні рахунки (крім зазначених вище), також належать номер рахунку отримувача та найменування і код банку отримувача.
Так, судами вірно зазначено, що вказаною Інструкцією не передбачено права та обов'язку банківських установ вимагати від платника (в даному випадку покупця) продукції будь-яких інших відомостей, що ідентифікують платника крім його імені (найменування).
Оскільки судами вибірково витребовувались та були досліджені видаткові накладні та банківські виписки, що вказують на реальність господарських операцій між ТОВ «Шик і Блиск» і певними фізичними особами покупцями товару, то колегія суддів касаційної інстанції вважає доведеними факти купівлі-продажу, переходу права власності на товар від продавця ТОВ «Шик і Блиск» фізичним особам.
Щодо отримання позивачем грошових коштів від не встановлених фізичних осіб без зобов'язання щодо повернення та без укладення угоди та оцінки податковим органом їх як безповоротної фінансової допомоги, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які зазначили наступне.
Відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України, фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.
Безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.
Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що жодного з вище значених договорів ТОВ «Шик і Блиск» з іншими особами не укладалося, а отримання коштів відображено як оплата за реалізовані товари фізичними особами. Внаслідок чого, розрахунок за отриманий товар не може розглядатися як безповоротне надання коштів.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про хибність висновків постановлених перевіряючими та правомірність відображення вищевказаних операцій позивачем в бухгалтерському та податковому обліку.
Щодо висновку перевіряючого органу, що змістом первинних документів, які надані до перевірки, не доведено, яким чином праця продавців-консультантів використана у господарській діяльності ТОВ «Шик і Блиск», а згідно аналізу фінансово-економічних показників підприємства не вбачається зв'язку між чисельністю продавців-консультантів в штаті підприємства, сумою доходів від продажу товарів та вартістю наданих маркетингових послуг, що є беззаперечним доказом не підтвердження фактичного придбання товару та не доведення факту його використання у господарській діяльності, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які зазначили наступне.
Відповідно до пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України, працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами (пп. 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Відповідно до посадової інструкції від 01.07.2011 року продавець-консультант діє в інтересах ТОВ «Шик і Блиск» з метою підвищення попиту кінцевих споживачів на товари ТОВ «Шик і Блиск», просування товарів на ринку України, збільшення об'ємів продажу товарів в цілому.
В судовому засіданні з пояснень представника позивача судами встановлено, що прийом громадян на посади продавців-консультантів у ТОВ «Шик і Блиск» здійснювався виходячи із господарської необхідності у двох напрямках діяльності : 1) здійснення заходів із просування товарів, реалізацію яких здійснює ТОВ «Шик і Блиск», направлені на збільшення попиту на такий товар серед кінцевих споживачів з метою збільшення рівня продажу такого товару; 2) поряд з оптово-роздрібною торгівлею товарів ТОВ «Шик і Блиск» надає зацікавленим суб'єктам господарювання послуги із просуванням товарів на ринку, маркетингові послуги, що надаються на основі укладених договорів за допомогою продавців-консультантів (приміром договори з такими замовниками як ТОВ «Ергопак», ТОВ «Обрій-Вінниця», ТОВ «Дистрибуційні мережі», ТОВ «Проктер енд Гембл Трейдінг Україна»). Крім того, за надані послуги позивач за перевіряємий період отримав дохід у розмірі 2807,2 тис. грн.
Також, судами встановлено, що зазначені послуги надавались, у тому числі, безпосередньо на торгових точках партнерів позивача через продавців-консультантів ТОВ «Шик і Блиск», які виконували функції, спрямовані на досягнення зазначених вище цілей, що чинним законодавством України не забороняється.
Судами зазначено, що перевіркою встановлено, що чисельність працівників продавців-консультантів за період з 01.10.2011 року по 01.07.2012 року складала 252-263 штатних одиниці. В подальшому позивачем проведено скорочення штатних посад до 43-45 штатних одиниці продавців-консультантів.
Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що висновки власне самого акту перевірки, що при зменшенні чисельності продавців-консультантів в 5,8 раз середньомісячна сума доходу від продажу товарів зменшилась лише на 20,1% середньомісячна сума наданих маркетингових послуг навіть збільшилась на 17,6%, свідчать про намір позивача досягнення розумної економічної мети, шляхом аналізу виробничого ефекту від праці продавців-консультантів та отриманням економічного ефекту, відповідно скорочуючи чисельність штатних посад продавців-консультантів.
Підпунктом 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність посилання відповідача на те, що праця продавців-консультантів не пов'язана із господарською діяльністю підприємства позивача.
Відповідно до глави 4 «Господарська комерційна діяльність (підприємництво)» Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Крім того, підприємництво здійснюється в тому числі на основі самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що враховуючи зменшення чисельності продавців консультантів протягом перевіряємого періоду в 5,8 разів, дії позивача свідчать про наявність економічної мети в контексті норм ПК України, а висновки акту перевірки за умови не доведення протилежного представниками відповідача не відповідають дійсності.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області - залишити без задоволення.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03.07.2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013 року у справі № 802/2476/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова
Судді: (підпис) М.І. Костенко
(підпис) І.В. Приходько
З оригіналом згідно