04 лютого 2015 року м. Київ К/800/9711/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,
за участю секретаря судового засідання Єгорової І.В.,
представника позивача Сабадош А.Ю.,
представника відповідача-3 Розмана С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Свалявської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області
на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 року
у справі № 2а-404/10/0770 (876/9046/13)
за позовом Свалявської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - позивач, Свалявська ОДПІ)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (далі - відповідач-1, ФОП ОСОБА_6.),
закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» (далі - відповідач-2, ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»),
малого приватного підприємства «Полімер і К» (далі - відповідач-3, МПП «Полімер і К»)
та фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 (далі - відповідач-4, ФОП ОСОБА_7)
про стягнення в дохід держави коштів, -
Свалявська ОДПІ звернулась у лютому 2010 року до суду з адміністративним позовом до відповідачів про стягнення всіх коштів отриманих за нікчемними угодами в дохід бюджету, а саме: по взаємовідносинам ФОП ОСОБА_6 з ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» - 1 053 616,61 гривень, по взаємовідносинам ФОП ОСОБА_6 з ФОП ОСОБА_7 - 430 248,48 гривень, по взаємовідносинам МПП «Полімер і К» з ФОП ОСОБА_6 - 671 350,67 гривень та по взаємовідносинам ФОП ОСОБА_7 з ФОП ОСОБА_6 - 1 247 940,39 гривень.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідач-3 у своїх запереченнях на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Заперечення на касаційну скаргу від відповідача-1, відповідача-2, відповідача-4 не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, судом апеляційної інстанції було замінено первинного позивача правонаступником у зв'язку із реорганізацією Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби на Свалявську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Закарпатській області.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем у період з 18.03.2009 року по 20.03.2009 року проведено планову комплексну документальну перевірку ФОП ОСОБА_6 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2006 року по 30.09.2008 року, за результатами якої складено акт від 23.03.2009 року № 11/1700/НОМЕР_1, яким зафіксовано встановлені перевіркою наступні порушення відповідачем-1:
відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів;
порушення вимог ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_6 з: ФОП ОСОБА_7 з придбання лісопродукції на суму 1 247 940,39 гривень; МПП «Полімер і К» з придбання безалкогольних напоїв, мінеральної води, плівки ПЕТ на суму 671 350,67 гривень; ФОП ОСОБА_6 здійснював операції з фінансово-грошовими потоками, які відображені в виписках банків, де зазначені реквізити правочинів, товарний характер яких наявними документами перевіркою не підтверджено. Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 203, п.1, п. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, зазначені правочини є нікчемними - в силу закону, внаслідок чого виручка по нікчемних операціях за перевіряємий період склала: ФОП ОСОБА_7 за 2007 рік - 430 248,62 гривень; ЗАТ Коломиївське заводоуправління за 2007 рік - 20 444,00 гривень; ЗАТ «Мукачівський ЛК» за 2007 рік та 3 квартали 2008 року - 1 053 616,61 гривень;
ФОП ОСОБА_6 здійснював операції з фінансово-грошовими потоками, які відображені в виписках банків, де зазначені реквізити правочинів, товарний характер яких наявними документами перевіркою не підтверджено. Відповідно до частини 1, 5 ст. 203, п.1, п. 2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, зазначені правочини є нікчемними - в силу закону;
ФОП ОСОБА_6 порушено вимоги пп. 19.1.а) та пп. 19.2.б) Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в частині не ведення обліку доходів та витрат та не подання податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу;
ФОП ОСОБА_6 порушено вимоги «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568);
п. 3 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг»;
п. 1 та п. 2 ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»;
пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме встановлено, що відсутній облік операцій з поставки та придбання товарів (робіт, послуг), які підлягають оподаткуванню, так як в поданих деклараціях відсутні ксерокопії реєстрів отриманих податкових накладних.
Також, актом зафіксовано, що перевіркою, на основі первинних документів, що знаходяться в матеріалах кримінальної справи, встановлено, що ФОП ОСОБА_6 в перевіряємий період організовував діяльність з торгівлі лісоматеріалами (пиловник бук, дошки букові, пиловник дуб, бук (кругляк), ліс хвойний (кругляк), дрова букові), мінеральна вода, б/а напої, п/е плівка, яку здійснював ФОП ОСОБА_7 від імені ФОП ОСОБА_6 на підставі довіреності на управління справами ВЕО № 480218, завіреної приватним нотаріусом, терміном на три роки.
Разом з тим, акт перевірки містить висновки податкового органу, що зазначені вище господарські операції є безтоварними, оскільки ФОП ОСОБА_7 виписував накладні та податкові накладні від свого імені та від імені фізичних осіб-підприємців, від яких отримував довіреності на здійснення підприємницької діяльності, а тому вказані операції проводились з метою переведення грошових коштів з безготівкової форми у готівкову, для чого були зареєстровані суб'єктами підприємницької діяльності фізичні особи, які не мали на меті здійснення підприємницької діяльності, за матеріальну винагороду у розмірі десяти відсотків від безготівкової суми грошових коштів, переведених у готівку, що підтверджується відсутністю у вказаних фізичних осіб-підприємців первинних накладних на придбання товарно-матеріальних цінностей, тобто, оформлення товарно-матеріальних цінностей проводилось без фактичних поставок продукції. Таким чином, проводилось оформлення податкових накладних з метою формування податкового кредиту з податку на додану вартість, за наслідками безтоварних операцій. Встановлено відсутність первинних чи інших фінансових документів, а також документів, що підтверджують перевезення вантажів (первинної транспортної документації). При цьому встановлено відсутні даних щодо наявності ФОП ОСОБА_7 складських приміщень. На підставі зазначених порушень податковий орган дійшов висновку про нікчемність зазначених угод із вказаними суб'єктами господарювання.
Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
За приписами ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Як вбачається із акту перевірки, податковий орган обґрунтовує свою позицію щодо нікчемності/недійсності зазначених правочинів як таких, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано визначено безпідставність посилань позивача на вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 13.12.2012 року у справі № 1/710/220/11, оскільки при дослідженні тексту зазначеного вироку судами встановлено, що ОСОБА_7, за попередньою змовою з ОСОБА_8, організував привласнення коштів ПП ОСОБА_9 та вчинив розтрату майна, що перебувало в його віданні, тим самим ним вчинено дії спрямовані на набуття, володіння та використання коштів, одержаних внаслідок вчинення суспільно-небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів. Тобто ОСОБА_7 визнаний винним у вчиненні злочинів щодо привласнення та розтратою чужого майна та легалізації одержаних злочинним шляхом доходів, при цьому, ОСОБА_7 ні цим вироком, ні іншими не визнавався винним у вчиненні злочину (злочинів), пов'язаних з укладенням правочинів, направлених на порушення суспільних, економічних та соціальних основ держави та даною кримінальною справою не досліджувались відносини щодо укладання договору між ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_11, ФОП ОСОБА_12, ФОП ОСОБА_13, ФОП ОСОБА_14 та ТОВ «Караван ЛТД».
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності вироку, що набрав законної сили, яким доведена вина сторін правочину (однієї з сторін правочину) в намірі порушити публічний порядок у вигляді порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та/або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Позивачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Отже, зазначені висновки податкового органу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, а посилання відповідача на ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 234 ЦК України є юридично неспроможними, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Отже, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, прямо встановлена законом, а не висновками акту податкової перевірки, зокрема, вказані в актах податкових органів порушення, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.
Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено відповідачами з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Оскільки податковим органом не доведено в межах належності і допустимості доказів здійснення відповідачами господарських операцій з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тому правильними є висновки судів про відсутність підстав для застосування правових наслідків, передбачених ст. 208 ГК України.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено безпідставність доводів податкового органу щодо нікчемності спірних правочинів, як таких, що вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства, а тому правомірно відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Свалявської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області - залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 року у справі № 2а-404/10/0770 (876/9046/13) - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова
Судді: (підпис) М.І. Костенко
(підпис) І.В. Приходько