04 лютого 2015 року м. Київ К/800/54762/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,
за участю секретаря судового засідання Єгорової І.В.,
представника позивача Благуна Б.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року
у справі № 826/10195/13-а
за позовом приватного підприємства «Вектор-М» (далі - позивач, ПП «Вектор-М»)
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ПП «Вектор-М» звернулось у липні 2013 року до суду з позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.05.2013 року № 0007102208 та № 0007112208.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року, позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України); ст. 2, ст. 9 Закону України «про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV; ст. 12 Закону України «Про карантин рослин» від 30.06.1993 року № 3348-ХІІ; п. 1.3, п. 5.1, п. 1.7 Наказу Міністерства аграрної політики України від 23.08.2005 року № 414, яким затверджено Фітосанітарні правила ввезення з-за кордону, перевезення в межах країни,транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації під карантинних матеріалів; постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року № 705 «Про деякі питання реалізації Закону України «Про карантин рослин»; ст. 11, ст. 69, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну первинного відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на належного відповідача Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських відносин з СТОВ «Мрія» за період з 01.12.2011 року по 31.05.2012 року, за результатами якої складено акт від 07.05.2013 року № 440/22.8/32492828, в якому встановлено порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 ПК України, щодо: завищення від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 20.2 Декларації): за грудень 2011 року на загальну суму 221 630,00 гривень, за квітень 2012 року на загальну суму 435 760,00 гривень; завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на рахунок платника у банку (ряд. 23.1 Декларації) за січень 2012 року на загальну суму 221 630,00 гривень; завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду (ряд. 24 Декларації): за грудень 2011 року на загальну суму 201 444,00 гривні, за січень 2012 року на загальну суму 201 444,00 гривні, за лютий 2012 року на загальну суму 201 444,00 гривні, за березень 2012 року на загальну суму 201 444,00 гривні, за квітень 2012 року на загальну суму 201 444,00 гривні, за травень 2012 року на загальну суму 192 197,00 гривень.
На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення від 24.05.2013 року: № 0007102208, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 221 630,00 гривень та визначено штрафні санкції в розмірі 55 408,00 гривень; № 0007112208, яким позивачу зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду (ряд. 24 Декларації) в розмірі 1 199 423,00 гривні.
Також судами встановлено, що між ПП «Вектор-М» та СТОВ «Мрія» було укладено ряд договорів поставки соняшника, зокрема: договір поставки № 271077 від 06.12.2011 року, договір поставки № 271077/1 від 06.12.2011 року, договір поставки № 271094 від 09.12.2011 року, згідно яких ПП «Вектор-М» придбало у СТОВ «Мрія», на умовах ЕХW франко-елеватор ТОВ «Агрофірма «Контрактова» та DDUІ з доставкою на ПрАТ «Мелітопольський олійноекстракційний завод», соняшник на загальну суму 2 538 446,62 гривень, у тому числі ПДВ у розмірі 423 074,44 гривні.
Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 ст. 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 200.3 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пп. «б» п. 200.4 ст. 200 зазначеного Кодексу, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Податкова накладна є підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в результаті здійснених операцій із контрагентом СТОВ «Мрія», згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, позивачем було віднесено до складу податкового кредиту нараховану суму податку на додану вартість в розмірі 423 074,00 гривні.
Судами не встановлено, а відповідачем не наведено, що первинні документи щодо спірних правовідносин складено з порушенням вимог законодавства, у тому числі Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Судами попередніх інстанцій зазначено, що господарські операції підтверджується дослідженими судами видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами приймання-передачі, складськими квитанціями та платіжними доручення щодо сплати коштів.
Також судами встановлено, що на момент здійснення спірних господарських операцій, контрагент позивача СТОВ «Мрія» був зареєстрований платником податку на додану вартість, його установчі документи не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента.
Також, щодо реєстрації СТОВ «Мрія» за винагороду, то судами зазначено, що відповідачем під час розгляду справи не надано вироку або іншого рішення суду по кримінальній справі відносно посадових осіб позивача або контрагентів позивача, якими б встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями або реєстрації/перереєстрації підприємства - контрагента позивача на підставних осіб.
Крім того, щодо нікчемності укладених право чинів, судами вірно зазначено, що доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно в судовому порядку. Відповідного рішення суду щодо визнання спірного правочину недійсним відповідачем надано не було, що відповідно виключає право контролюючого органу посилатися на ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України у висновках акту перевірки.
Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового облік) платника податків.
Судами попередні інстанцій встановлено, що договори поставки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні з відмітками Мелітопольського ОЕЗ про прийняття товару, складські квитанції ТОВ «Агрофірма «Контрактова», акти приймання-передачі, податкові накладні, договір на надання послуг по переробці насіння соняшника, договір складського зберігання зерна та олійних культур, платіжні доручення на оплату товару підтверджують реальність правовідносин позивача та СТОВ «Мрія» та з наведених документів вбачається фактичний рух активів та зміни у власному капіталі ПП «Вектор-М» та його зобов'язаннях платника податків.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій про те, що наявність зазначених документів спростовує твердження відповідача про безтоварність операцій та доводить дійсність та реальність таких господарських операцій щодо придбання товарно-матеріальних цінностей (соняшника). Крім того, згідно даних із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на час здійснення правовідносин із позивачем, його контрагент СТОВ «Мрія» не був ліквідованим та не перебував у стані припинення підприємницької діяльності, а відповідно здійснював свою господарську діяльність.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, а зазначені суми ПДВ, сплачені по правовідносинах із СТОВ «Мрія» правомірно віднесені позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ у перевіряємому періоді на підставі належним чином оформлених податкових накладних.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.
Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року у справі № 826/10195/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова
Судді: (підпис) М.І. Костенко
(підпис) І.В. Приходько
З оригіналом згідно