29 січня 2015 року м. Київ К/800/49860/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Олексієнка М.М. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Штульман І.В.,
здійснивши попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України (далі - ДМС), Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі - ГУ ДМС) про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову в оформленні документів на визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за касаційною скаргою представника позивача на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2014 року,
У січні 2014 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив визнати неправомірними та скасувати:
наказ ГУ ДМС від 04.11.2013 року № 484 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
рішення ДМС від 23.12.2013 року № 45-13 про відхилення скарги на зазначений наказ;
дії ГУ ДМС в частині порушення встановленого законом порядку повідомлення про прийняття рішення про відхилення скарги;
зобов'язати відповідача, в особі ГУ ДМС, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Посилався на те, що при прийнятті оскаржуваного наказу та рішення відповідачами належним чином не враховані всі обставини, які мають суттєве значення для надання статусу біженця.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні рішення скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.
Як установлено судами попередніх інстанцій, у жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до ГУ ДМС із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, посилаючись на обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань в країні національного походження (Іран) за ознаками віросповідання. Будучи по національності перс, прийняв християнство, тому може стати жертвою в своїй країні.
Наказом ГУ ДМС від 04.11.2013 року за № 484, який є предметом оскарження, відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Підставою для прийняття такого рішення став висновок ГУ ДМС від 30.10.2013 року, згідно якого відсутні обставин, які б свідчили про обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань та неодноразове звернення з аналогічними вимогами.
.Рішенням ДМС від 23.12.2013 року відхилено скаргу ОСОБА_4 на незаконність вище згаданого наказу.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржувані рішення є обґрунтованими і законними, оскільки, в даному випадку, відсутні умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Висновок судів відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права.
Відповідно до положень частини шостої статті 8 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI) №3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Судами попередніх інстанцій не встановлено жодної обставини, яка б давала підстави до визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема те, що він за місцем громадянської належності може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно фактичних обставин справи, позивач неодноразово, в тому числі у 2008 році, добровільно залишав країну громадської належності (Іран) з метою пошуку кращого життя, а не у зв'язку з переслідуваннями за ознакою віросповідання. Лише те, що він змінив віросповідання не дає підстав вважати про можливість переслідувань.
Відносно позовних вимог щодо відхилення скарги позивача на наказ наказу ГУ ДМС № 484 необхідно зауважити наступне. ДМС України відповідно до статті 12 Закону здійснює розгляд скарг на рішення органів міграційної служби:
а) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (пункт 8.1. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011 року № 649 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за №1146/19884; далі - Правила).
У разі надходження до ДМС України скарги на рішення органу міграційної служби структурний підрозділ з питань біженців ДМС України:
а) реєструє скаргу в журналі реєстрації скарг на рішення органу міграційної служби (додаток 36);
б) направляє до органу міграційної служби, рішення якого оскаржено, доручення про видачу довідки про звернення за захистом в Україні або продовження строку її дії (у випадку, коли заявник в установленому порядку вже отримав таку довідку);
в) витребовує особову справу заявника від органу міграційної служби, що ухвалив оскаржене рішення;
г) після отримання матеріалів особової справи заявника розглядає скаргу із дотриманням вимог, встановлених частинами шостою та сьомою статті 12 Закону;
ґ) готує висновок за результатами розгляду скарги, в якому обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел (пункт 8.2. Правил).
За результатами розгляду скарги ДМС України в межах строку, передбаченого частиною п'ятою статті 12 Закону, приймає одне з таких рішень:
а) про задоволення скарги та скасування рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
б) про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
в) про залишення скарги без розгляду (пункт 8.3. Правил).
Враховуючи наведені норми права, ДМС при розгляді скарги порушень не допустило.
Безпідставними є і посилання на неправомірність дій ГУ ДМС в частині порушення встановленого законом порядку повідомлення про прийняття ДМС рішення
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: М.М. Олексієнко
В.І. Бутенко
І.В. Штульман