28 січня 2015 року м. Київ К/9991/23938/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Сірош М.В.,
при секретарі Стадницькій Ю.Є.,
за участю представників:
позивача - Беруна Р.В.,
відповідача - не з'явились,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції (далі - Інспекція)
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12.12.2011
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2012
у справі №2а/1770/4688/2011
за позовом публічного акціонерного товариства "Івано-Долинський спецкар'єр" (далі - Товариство)
до Інспекції
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання протиправними та скасування:
податкового повідомлення-рішення від 18.10.2011 № 0000813540, яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 953 359,50 грн. (у тому числі 635 573 грн. за основним платежем та 317 786,50 грн. за штрафними санкціями);
податкового повідомлення-рішення від 18.10.2011 № 0000833540, згідно з яким позивача зобов'язано сплатити 977 762 грн. з податку на прибуток (у тому числі 700 062 грн. за основним платежем та 277 700 грн. за штрафними санкціями);
податкового повідомлення-рішення від 18.10.2011 № 0000823540 про донарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 155 453,50 грн. (у тому числі 114 831 грн. за основним платежем та 40622,50 грн. за штрафними санкціями);
податкового повідомлення-рішення від 05.08.2011 № 0000752341, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 13624 грн. із накладенням 1 грн. штрафу;
податкового повідомлення-рішення від 05.08.2011 № 0000783540, за яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 356 565 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.12.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2012, позов задоволено з тих мотивів, що спірні господарські операції були відображені у податковому обліку платника відповідно до їх дійсного економічного змісту на підставі належним чином оформлених первинних документів.
Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у позові Товариства. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про фіктивний характер операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у приватного підприємства «Ніка-Ойл» та у товариства з обмеженою відповідальністю «ПБК «Вертикаль», що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку платника. Також, на думку Інспекції, Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» було встановлено обов'язок господарського товариства сплатити дивіденди своїм учасникам з одночасним перерахуванням до бюджету авансового внеску з податку на прибуток.
Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення було прийняті Інспекцією за наслідками проведення планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2011. оформленої актом від 13.07.2011 № 544/23/05471862.
Податковий орган за результатами цієї перевірки не визнав, зокрема, право позивача на валові витрати та податковий кредит за операціями з придбання дизельного пального у приватного підприємством «Ніка-Ойл» на підставі договорів від 05.01.2010 № 4 та від 12.01.2011 № 1 з посиланням на безтоварний характер цих операцій.
Також, за висновком Інспекції, позивач безпідставно нараховував амортизацію на об'єкт основних фондів 3 групи - дробилку СМД-111А, придбану у товариства з обмеженою відповідальністю «ПБК «Вертикаль» за нікчемним правочином.
Крім того, під час цієї перевірки відповідач дійшов висновку про невиконання позивачем обов'язку з нарахування та виплати його акціонерам дивідендів з одночасним перерахуванням до бюджету авансового внеску з податку на прибуток.
Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту до 01.01.2014) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Аналогічні за змістом приписи наведені й у Податковому кодексі України (далі - ПК).
Так, пунктом 198.1 статті 198 ПК передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Досліджуючи відповідність сформованих позивачем даних податкового обліку за операціями з приватним підприємством «Ніка-Ойл» наведеним критеріям, суди встановили, що виконання цих операцій оформлено накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості щодо змісту розглядуваних операцій та їх учасників.
Інспекція належним чином не обґрунтувала, чому вказані документи не були нею враховані при аналізі спірних операцій.
Установлені податковою перевіркою факти відсутності у названого постачальника персоналу, основних фондів та транспортних засобів, необхідних для здійснення розглядуваних операцій, не є свідченням неможливості виконання цим контрагентом поставок в адресу позивача.
Відсутність у штаті контрагента достатньої кількості працівників не є доказом недобросовісності платника податків - покупця, позаяк чинне законодавство передбачає можливість залучення третіх осіб для виконання договірних зобов'язань. Основні та транспортні засоби необов'язково повинні перебувати у власності суб'єкта господарювання, позаяк можуть бути орендовані або взяті у лізинг у третіх осіб. Пунктами 2.1 договорів поставки між позивачем та приватним підприємством «Ніка-Ойл» було передбачено й можливість поставки дизельного пального Товариству на умовах самовивозу.
Також не знайшли свого підтвердження і доводи податкового органу про наявність ознак «транзитера» у діяльності приватного підприємства «Нафта Ойл», якими відповідач мотивує правомірність донарахувань за розглядуваним епізодом. Інспекцією не подано жодних доказів на підтвердження організованої схеми руху грошових коштів та товарів по замкнутому ланцюгу, в результаті чого сплачені на користь цього постачальника кошти повертались Товариству.
Аналіз господарських правовідносин постачальника платника з іншими суб'єктами господарювання, з якими такий платник не перебував у безпосередніх правовідносинах, також не може впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом.
Відповідальність платника настає лише у разі доведення податковим органом недобросовісності його дій, наміру платника отримати необґрунтовану податкову вигоду шляхом змови та здійснення узгоджених дій з контрагентами - учасниками ланцюгових поставок. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.
Надаючи правову оцінку епізоду, пов'язаному з нарахуванням позивачем амортизації на вартість дробилки СМД-111А, суди відхилили як неспроможні доводи Інспекції про відсутність цього об'єкта у позивача в силу безтоварності операції з придбання Товариством цієї дробилки у товариства з обмеженою відповідальністю «ПБК «Вертикаль». При цьому суди послалися на обставини, установлені постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 08.07.2011 у справі № 2а/1770/2199/2011, у ході якої досліджувалися правовідносини між Товариством та названим контрагентом з приводу поставки вказаної дробилки. У цій справі суд, проаналізувавши первинні документи, дослідив дійсний рух активу у процесі його поставки та дійшов висновку про реальний характер поставки цього товару позивачеві.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, а натомість мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Слід завуважити, що наведена преюдиція не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Втім для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 КАС, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.
У даному разі Інспекцією не наведено обґрунтованих доводів та не подано належних доказів, які б давали підстави для іншої правової кваліфікації операціям з поставки позивачеві дробилки СМД-111А у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «ПБК «Вертикаль», ніж надана судом в адміністративній справі № 2а/1770/2199/2011.
А відтак суди цілком об'єктивно не погодилися з правовою позицією відповідача щодо відсутності у Товариства права на амортизаційні нарахування на зазначений об'єкт основних фондів.
Правильною є і надана судами оцінка по епізоду щодо зафіксованого в акті перевірки факту порушення позивачем, зокрема, вимог підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок невиконання Товариством як емітентом корпоративних прав обов'язку з нарахування та виплати дивідендів його акціонерам з чистого та нерозподіленого прибутку за 2009 рік, що призвело до несплати Товариством до бюджету авансового внеску з податку на прибуток, нарахованого на суму дивідендів за визначеною ставкою податку.
За змістом підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів. У разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової (крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту), базою для нарахування авансового внеску згідно з абзацом першим цього підпункту є вартість такої виплати, розрахована за звичайними цінами.
Таким чином, як вірно зазначили суди, в силу вимог наведеної норми юридичним фактом, з яким Закон пов'язує виникнення у платника обов'язку з нарахування та сплати до бюджету авансового внеску з податку на прибуток на суму дивідендів, є прийняття таким платником рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам).
Оскільки у даному разі відповідне рішення загальними зборами Товариства не приймалося, то підстави для перерахування позивачем до бюджету авансового платежу відсутні.
Доводи Інспекції про обов'язковість виплати позивачем дивідендів не заслуговують на увагу.
Адже статтею 41 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства.
До компетенції загальних зборів відповідно до пункту «д» частини п'ятої цієї статті (у редакції до внесення змін Законом України від 27.04.2010 № 2154-VI «Про Державний бюджет України на 2010 рік») належить затвердження порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків.
Аналогічне за змістом правове регулювання встановлено і нормами пунктів 12 та 15 частини другої статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» (у редакції до внесення змін Законом № 2154-VI), відповідно до яких до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема розподіл прибутку і збитків товариства; затвердження розміру річних дивідендів.
Зміни, внесені до наведеної норми Закону пунктом 11 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону № 2154-VI, згідно з якими виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 30.11.2010 № 22-рп/2010. А відтак посилання скаржника на зазначену неконституційну норму Закону не можна визнати обґрунтованим.
Відсутність прийнятого вищим органом акціонерного товариства рішення про розподіл прибутку не утворює складу податкового правопорушення та не може підміняти собою рішення про виплату дивідендів, з якими Закон пов'язує певні юридичні наслідки у сфері оподаткування.
З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли цілком об'єктивного висновку про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та правомірно задовольнили позов.
Доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, тотожні тим доводам, які були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій; їм надано належну правову оцінку, підстави для її неприйняття у касаційного суду відсутні. Крім того, зазначені доводи спрямовані на переоцінку встановлених судами фактичних обставин справи та прийнятих ними доказів, що є неприпустимим в силу вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України. Інших доводів касаційна скарга не містить.
Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено.
За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12.12.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2012 у справі №2а/1770/4688/2011 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.В. Приходько
М.В. Сірош